Тому архієпископ Новокаховський і Генічеський Філарет зробив офіційну заяву щодо останніх подій в Церкві та довкола Неї:
Я є архієреєм Української Православної Церкви. Ним я був, ним я є і ним я, з Божою допомогою, хочу бути. Цей вибір зроблено не 13 чи 15 листопада 2018 року, а набагато раніше, і цей вибір не є спонтанним або тимчасовим рішенням.
Я вболіваю за долю Церкви, і прагну засвідчити це на різних рівнях перед різними людьми. Я поважаю думку кожного, і вважаю, що кожен має право мислити так, як підказує йому його сумління, його віра. Та прошу поважати і моє право мати свою власну точку зору, – не видану мені наказом згори, але вистраждану і усвідомлену.
Моя точка зору на розвиток церковних подій в Україні – церковна. І я хочу, щоб Церква завжди залишалася Церквою. Саме тому я просив би не приписувати мені тих думок, яких я не мав, і тим більше вчинків, яких я не робив.
Дуже сумно, що багато хто легко прийняв на віру написане про мій «перехід у розкол». Я не можу вплинути на світських журналістів, але люди церковні, не тиражуйте страшну неправду, прошу вас!
Сумно, бо я ніколи не давав, як мені видається, приводів для таких звинувачень. Я прошу всіх заспокоїтися і знати просту річ: без мене, грішного, Церква житиме; я без Церкви – ні.
Тепер чекаю наступних повідомлень про те, що мене «змусили зректися переконань» і «перервали мій шлях до свободи»... Пишу це не жартуючи, бо знаю, що закони колоцерковної журналістики, на превеликий жаль, саме такі. Подібні публікації тим більш ймовірні, коли з'ясується, що мене немає на об'єднавчому соборі, який має пройти незабаром.
Любі мої! В непростий час прошу всіх зберігати єдність духу в союзі миру (Єф. 4. 3). Прошу бути по-справжньому віруючими людьми, які живуть не плітками та байками, але Істиною, Яка є Христос.
Прошу вас, за влучним висловом архієпископа Сєверодонецького Никодима, частіше замість прапорців брати до рук молитовники. Тоді і все буде добре.
Щиро молюся за всіх, хто допоміг мені в цей скрутний час. Дякую Блаженнішому Митрополиту Онуфрію, який довго і тепло спілкувався зі мною, втішаючи і розраджуючи.
Дякую владикам, священикам і мирянам, які не побоялися сказати і написати мені: «Владико, ми Вам віримо!». Дякую і тим, хто розповсюджував неправду і тиражував власні думки в якості моїх – я маю змогу ще і ще раз схилити голову перед Богом, кажучи: «Благо мені, що Ти впокорив мене» (Пс. 118. 71), і не думати про себе зависоко.
Дякую Богові, Який любить і терпить мене. Те, що Бог є, в моєму житті – найбільша радість і втіха. Сподіваюся, і для всіх, хто читає це, також.
+Філарет, архієпископ Новокаховський і Генічеський
Української Православної Церкви
