Микола Дмитрук: Ми не настільки багато зробили для людей, щоби дарувати їм свої фотографії, наліплені на кружки

У Бериславі на районному святі вшановували людську добродію і добру волю волонтерів і меценатів, які діляться теплом своїх сердець та простягають руку допомоги.

Адже тих, хто потребує дружньої і матеріальної підтримки, у нашому нелегкому сучасному житті з його соціальними і економічними проблемами, немало.

Це і люди поважного віку та хворі, статок яких настільки малий, що не дозволяє придбавати найелементарніші речі, і діти, які вже зараз мають отримувати сигнал від суспільства про власні перспективи у своїй країні.

Поміж усіх, хто робить добрі справи, бериславці на урочистостях відзначили та нагородили грамотою «Меценат року» і свого земляка народного депутата України 7-го скликання Миколу Дмитрука.

Та й на самому районному святі, не обійшлося без подарунків від Миколи Ілліча – тепер члени районної ветеранської організації мають кошти на довгоочікувану екскурсію.

- Миколо Іллічу, скільком людям ви допомогли?

Знаєте, тих кому допомагаю я не рахую і не беру «на олівець». І, хто ці люди, мабуть, буде остання інформація, якою я буду ділитися відкрито з усіма. Вважаю, що це не етично, адже люди йдуть до мене з особистим, яке часто стосується здоров'я чи якихось сімейних обставин.

Для мене важливіше, що я зберіг їхню віру в добро і в скрутну для них хвилину допоміг матеріально. Я вам краще скажу, що зробив для бериславців передплату у півтисячі екземплярів місцевої районної газети та обласної газети «Новий день».

До речі, її отримуватимуть і в ряді інших районів області - ветерани, школи, бібліотеки та інші. Оце діло - повз земляків не пройде жодна подія не лише районного, а й регіонального масштабу. А на День святого Миколая, цього разу в школи та дитсадки ми завезли 6 тонн яблук, адже вітаміни в зимовий період – найперша допомога для молодого організму.

- Миколо Іллічу, давно відомо про ваше особливе ставлення як інтелектуала, до освіти. Тільки започатковане вами свято, на якому відзначають найрозумніших, творчих і спортивних дітей краю гримить у районі вже 10 років.

Хотілося створити щось справді варте, що мало би гарний вплив на долю дітей, а не лише роздавати апаратуру в школи, хоча і від цього ніколи не відмовляюся. Чимало маленьких бериславців своїм розумом прославляють нашу малу Батьківщину і дають нам надію, що Україна не буде нічиїм сировинним придатком.

Дітям, які демонструють жагу до знань, маємо обов'язково допомагати - далеко не у всіх батьків є гроші. Навіть ні тіні сумніву не має виникати у них, що їхній інтелект не потрібен державі! Це моє велике бажання і, великий сум - поки в Україні на ділі це виглядає далеко не так.

Тому, і в цьому році, як і в попередні десять, я буду підтримувати свято матеріально і на маленьких розумників чекає черговий «Віват, обдарованість» з традиційними коштовними відзнаками, а також подарунки для вчителів. І це добре, що навколо нашого свята почали об'єднуватися інші меценати – це визнання того, що започаткована справа справді варта уваги і приносить корисні плоди для суспільства.

Вже кілька років, як «Віват, обдарованість» розширив свою територію. Під час роботи у Верховній Раді, як народний депутат, я довгий час відповідав за чималий округ, тож райони, які до нього входять, стали мені своїми.

Ви знаєте, скільки там у мене друзів! Я не можу їм не допомагати і зараз. Тому «Віват, обдарованість» з'явився і в цих районах. Діти мають ще один стимул до навчання - отримують матеріальне заохочення, найперше, за успіхи в оволодінні знаннями, а також за спортивні та творчі здобутки.

- Звідки бажання допомагати людям? Ваша історія, як мецената з'явилася не вчора

Це були 90-ті роки – ще той розвал у країні. Точної дати не пам'ятаю (каже, посміхаючись). В один із нещодавніх приїздів у районну лікарню, я там зараз допомагаю з покупкою необхідного обладнання, мені нагадали, як колись подарував їм УЗІ, аби люди не добиралися аж в обласний центр. Тоді довелося за ним побігати - дефіцит...

А ще раніше, були музичні центри та магнітофони для сільських Будинків культури. Я вже й забув про це. Але тепло на душі, коли згадують про це добрим словом. В ті ж роки, це було, як кажуть молоді люди, круто мати на селі такої якості апаратуру. І я робив свій вклад, аби молодь не розбігалася із села, не займалася незрозуміло чим, а йшла до Будинку культури. І, ні в які депутати я тоді не збирався, і посади мене не цікавили. Просто допомагав людям, з якими поруч виріс, які важко працювали разом із моїми батьками - робив, що мав робити.

Усі ж наші дорослі вчинки беруть свій відлік здалеку - із дитинства. Мене батьки вчили, та й сам бачив, якщо кабанчика кололи – ділилися сусіди один з одним, у кого весілля, чи в армію хлопця проводжали – вулиця збиралася.

На моїх очах виростали нові вулиці у нас на районі, якщо треба було накидати «калибу», то збиралися і допомагали гуртом - все було у нас навпіл і горе, і радість. Ця моя вулична, ще дитяча наука – триматися разом, дала свої плоди – усе від людей і на їхніх життєвих прикладах. Та й зараз такий час, що знову один без одного ніяк – без допомоги і підтримки. Лише разом – інакше не вижити.

- Знову почали з'являтися в області фонди «імені когось». Для нас, журналістів, вірна прикмета: якщо полізли, як гриби після дощу – чекай виборів. Пам'ятаю появу, за таким же принципом фонду пані Гаркун та інших кандидатів. Правда, як з'явилися вони нізвідки, так і пішли в нікуди. Зараз розвиває активну діяльність фонд одного з депутатів облради від партії влади. В районах розповідають, що вже кружки зі своєю фотографією почав роздавати в школах і в дитсадках. Нещодавно й ветерани отримали.

Чув про чергового «соіскатєля» і, те що депутат від партії влади. Стосовно появи нових фондів, воно не так і погано, якщо там щось путнє роблять. А те, що керівник фонду імені себе дарує дітям в дитсадках і школах, чи ветеранам кружки зі своїм обличчям? Може, так себе любить, або піарщики не годні?

Але ж ми не настільки багато зробили для наших людей, щоби дарувати їм свої фотографії, а до того ж дітям. Не до мене це питання, до нього. Хай би краще сказав, чому в районах, де в нього базові підприємства, не створив фонд і не допоміг там звичайним людям, чому з ними не поділився?

Та якщо він роздає десь щось, нехай люди беруть, зайве не буде. Але не треба й забувати, що безкоштовний сир тільки в мишоловці. Було у нас таких тимчасових фондів – не один. А потім, коли добивалися свого – свищи, нікого не знайдеш.

Тож вибір кожен зробить сам за себе. І, судячи з усього, таки скоро вибори, ця людина від партії влади, тож знає краще, ніж я. Але народ сам буде робити висновки: чому його люблять тільки перед виборами?

- Що для вас визнання земляків «Меценатом року»?

На моєму віку було чимало нагород різного рівня. Та, серед них найдорожчі ті, які отримую тут, удома. Знаєте, найприскіпливіші екзаменатори - ті, що поряд. І хай би хто не казав, що немає пророка в своїй стороні, такі відзнаки від моїх земляків, як орієнтир, що роблю правильно і поступаю по-совісті, а це дорогого вартує.

Запитувала Оксана КОРІННА

© 2020 Інформаційне агентство "Херсонці". Всі права захищені.
Використання матеріалів ІА "Херсонці" може здійснюватись лише при наявності "активного гіперпосилання" на "Херсонці", а також на сам матеріал.
Редакція може не поділяти думку авторів і не несе відповідальність за достовірність інформації.
email: kherson.inform@ukr.net, контакти, архів