Прем'єрний прес-показ спектаклю ''Межа або в контейнері'' вже відбувся у театрі ім. М. Куліша — на сцені під дахом. Херсонські підмостки автор обрав невипадково.
Раду Гілаш не раз брав участь у міжнародному фестивалі ''Мельпомена Таврії'' з виставами, які за всієї жорсткості обраної тематики глядач сприйняв ''на ура''.
Непростою для перегляду, напруженою психологічно виявилася й нинішня постановка. Виставу створено за п'єсою молдавського драматурга Костянтина Кеяну, написаною ще 10 років тому. В основі сюжетної лінії твору і спектаклю за ним — непросте життя нелегалів, які заради більш-менш пристойного заробітку в Європі залишили Україну і родини в ній.
Вже з перших хвилин постановка викликає у глядача складні асоціації: ти ніби потрапляєш у пастку, закритий контейнер, з якого можна не вийти живцем — сцена під дахом забезпечує ефект присутності.
Напружену атмосферу в залі доповнює оркестровий супровід — барабани гатять так, наче калатає серце. Згодом стає зрозуміло: саме це автор мав на увазі, адже серце одного з головних героїв таки не витримує, намагаючись дістатися Європи у тісному товарному контейнері — чоловік дорогою помирає...
Сприйняття вистави відбувається й через оригінальні декорації — це сценічне рішення херсонського художника-постановника Ольги Гоноболіної.
Головних героїв у виставі троє: всі жадають кращого життя за кордоном, але втілити мрію вдасться лише одному з них, наймолодшому. Також у центрі постановки і жіноча доля — матері одного з чоловіків доводиться мити туалети на чужині, аби заробити на синове майбутнє, але гроші тому не знадобляться, бо син гине у контейнері...
Зіграли у виставі винятково херсонські актори. Образи реалістично втілили Євген Гамаюнов, Руслан Вишневецький, Костянтин Рогань, Антон Лисенко, Валерій Гайфуллін, Ружена Рубльова. Сам режисер після прем'єри ''Межа або в контейнері'' дав зрозуміти — цією постановкою прагнув підкреслити зовсім не те, як погано в Україні, а те, що чужинців-нелегалів у Європі ніхто не чекає, треба розвивати свою країну, а не їхати у складний для неї час, втрачаючи національну ідентичність.
— Так, нам відкрили туристичні візи, і ми можемо подивитися на красиву Європу. Але подивитися — це одне, інша справа — жити. Я там інколи жив, бо працював, і розумію, що, як говорить один мій герой, не кожна цукерка відповідає красивому фантику. Українці поки не знають, до чого прагнуть. Європа — це, звісно, добре: можна говорити, можна купувати, якщо гроші будуть, якщо будуть їхні зарплати.
Але, стаючи англійцями, литовцями, поляками, напевно, почнемо розуміти, що втрачаємо свою, власну ідентичність. І онуки вже не будуть українцями, не знатимуть української мови... Я хочу, щоб українці зрозуміли, що ця країна йде вгору і життя будувати варто тут. Аби люди вимагали від держави, від вищих органів, щоб побудували дороги, автостради. І тоді Європа прийде сюди, вона буде правильно ставитися до нас, а ми — до неї. Ми, українці, там нікому не потрібні, треба будувати тут, — зазначив Раду Гілаш.
За словами режисера, наслідки масового виїзду за ''довгим карбованцем'' за кордон він вже спостерігав у Румунії, якою хвиля нелегального заробітчанства прокотилася років 10 тому. Але у випадку з цією країною вийшло ще не так сумно, бо з вступом до Євросоюзу і підвищенням рівня життя румуни стали повертатися додому і будувати життя в рідній країні. Цього ж автор бажає і Україні, яку, він запевняє, дуже любить.
На саму виставу у режисера грандіозні плани. Її Гілаш розраховує якомога більше показати в Україні, адже переконаний, що тут її зрозуміють. А потім спектакль ''Межа або в контейнері'' автор збирається представити на суд румунського, болгарського, польського глядача і, можливо, навіть повезти постановку до Індії і Тайваню.
Марина САВЧЕНКО
"Новий День"
