Бруд на вулицях став настільки звичним, що багато хто взагалі його не помічає. Часто виникає «рятівне» пояснення — у нас дуже мало урн. І хоча урн, деколи, справді мало, уважне спостереження свідчить, що цей зв'язок дуже сумнівний. Та й не стане ж вихована людина кидати непотріб під ноги лише тому, що треба донести до урни, скажімо, не три метри, а триста. Чи не так?
Картина, яка стала типовою на зупинках громадського транспорту (незалежно від того, чи є там урна) — пасажир робить останню затяжку цигарки і, за мить до того, як зайти в автобус, кидає недопалок просто під ноги. Розсипи «бичків» оточують лавочки в парках і зупинки громадського транспорту, стеляться обабіч пішохідних доріжок і під балконами, на яких люблять «подихати» курці.
До «бичків» додаються використані обгортки, пластикові пляшки, бите скло. Величезна кількість городян, не замислюючись, кидає сміття де заманеться.
Саме це бездумне і безкарне, вибачте, «свинство» і є головною причиною стану наших вулиць. І лише здолавши його, зможемо звільнитися від бруду. Навіть величезна армія прибиральників, за всього бажання, не зможе зробити місто чистим, бо нове сміття з'являється безперервно і практично всюди.
Багатьох іноземців, котрі вперше опиняються в Японії, дивують дві речі — чистота вулиць і відсутність там урн, що вкотре доводить просту істину: чисто не там, де прибирають, а там, де люди самі не смітять.
А щоб свідомість громадян залишалася на належному рівні, влада періодично нагадує про те, що незаконне викидання сміття — це кримінальний злочин, який карається позбавленням волі строком до 5 років та штрафом до 10 млн. ієн (90 тис. доларів).
А ще «класика жанру» — Сінгапур, який був надзвичайно брудним. Одним із елементів «перетворення Сінгапура на країну першого світу» були штрафи за сміття. За недопалок чи папірець, кинутий на вулиці, сінгапурець мав сплатити штраф, що сягав місячної зарплати. А зараз це одне з найчистіших і найзеленіших місць планети. Штраф за кинуте сміття тут перевищує 600 доларів США.
А ось у сусідній Білорусі розмір штрафу — до 50 доларів, у Грузії — 28 доларів.
І лише Україна, здається, рухається у зворотному напрямку. Чи часто ви чули, щоб бодай одну людину оштрафували за сміття?
Можливо наша головна проблема в тому, що більшість людей не бридливі. Часто можна бачити картину, коли на пляжі або у лісі молодіжні компанії чи «круті» сімейства на джипах влаштовуються на відпочинок посеред сміттєвих куп, залишених попередніми «відпочиваючими». Виходить, у них немає відрази до бруду, немає потреби в чистоті — це гарантія того, що вони, навіть не замислюючись, поповнять ці купи... Так що починати потрібно з виховання громадян. Треба «породити» моду на чистоту, на екологічну поведінку.
Щоб дитина, побачивши, як батьки залишають сміття на природі чи біля лавки, запитала:»Ми не нормальні люди?». Можливо не «батоги» і «пряники» державних заходів, а, в першу чергу, округлені від обурення очі власних дітей зупинять це «вселенське беззаконня». Усі ми (в різний період життя) слухали настанови вихователів, вчителів про правила поведінки у громадських місцях.
Слухали, але чи почули, чи зробили висновки?
Чому для когось кинути використаний автобусний квиток — це особиста зневага, а комусь «насвинячити» біля порожньої урни — стиль життя? Виходить, що вихованих людей набагато менше, ніж тих, хто дивиться на все це «простіше», не вважає це проблемою?
Але, на щастя, це не так. Є люди, які намагаються зробити наше місто кращим. Так, наприклад, юні відеоблогери Орхан та Данило часто знімають ролики на соціальну тематику. Хлопці провокують випадкових перехожих, на очах у яких кидають під ноги порожні пластикові пляшки, пакувальний папір (все це, звичайно, вони потім прибирають). Радує, що багато хто з перехожих, за словами юних «кінооператорів», реагував на ситуацію, робив зауваження, соромив (звичайно, були й такі, хто мовчки відводив очі). Отже, не все так критично.
Не хочеться вірити, що для нас єдиний вихід — відеокамери, покарання, штрафи. На законодавчому рівні очікувати рішень не доводиться, а місцевий бюджет не спроможний вирішити це питання. Де ж вихід? Згадуються радянські часи, коли слідкували за порядком добровольці з червоними пов'язками на руках.
Так, це архаїзм, зараз є «спеціально навчені» люди, які, напевне, повинні звертати увагу і на сміття, і на куріння у громадських місцях (у нас часто можна спостерігати «живописну» картину — йде концерт, натовп, бігають малюки, і хтось обов'язково стоїть і палить посеред площі.) Але де ж ця «сторожа» порядку. Чому і ввечері, і вдень у центрі міста можна побачити людей у не зовсім «адекватному» стані. До речі, коли у Каховці гостювали діти з Трускавця, саме це їх здивувало.
«Звичайно, у нас люди теж далеко не ідеальні, — розповідають вони, — але розпивати алкогольні напої чи знаходитися у нетверезому стані в центрі міста — такого у нас не побачиш». Як на мене, просто сором.
Отже, ключове завдання — зміна свідомості людей. Як саме, складно сказати, можливо, якісь громадські акції з прибирання: прибрати разом парк, ліс чи подвір'я, організувати роздільне збирання відходів — такі прості спільні дії допомагають виробленню звички не смітити. Людина, яка добровільно (підкреслюю — добровільно) прибирала парк, вже не кидатиме сміття де заманеться.
Якщо ця дія для когось не дієва — тоді треба відчутно штрафувати тих, хто не дотримується правил поведінки у громадських місцях. Але, знову ж таки, немає механізму...
Зусилля більшості свідомих громадян, які дотримуються санітарних норм, перекриває своєю невихованістю й байдужістю агресивна меншість, яка й засмічує місто, ліс, парк. Усі заклики до їхньої свідомості залишаються без відповіді. Тому вони мають відчути «тверду руку» закону. Коли їх не лише змусять прибрати за собою, але й доведеться заплатити великий штраф, тоді стане скрізь чистіше.
Все-таки, влада повинна бути владою, і навчити порушників дотримуватися вимог санітарних та загальнолюдських норм. І навчити так, щоб після штрафу порушник іншим заказав смітити...
І все ж закликаю всіх і кожного — НЕ СМІТИ! Нехай наше місто буде чистим та затишним!
Олена ЯХНО
"Каховська Зоря"
