Діти Херсонщини живуть з Україною в серці

''За нашою школою стояла стіна, на якій учні вирішили написати ''Слава Україні!''. Було це три роки тому, коли мене тільки-но призначили директоркою.

Діти підійшли і запитали: ''Можна, ми це там напишемо?''. Я їм: ''Так. Чому ні?''. Вони спочатку не повірили: ''А ми хочемо фарбою. Великими літерами. Можна?''. Я дозволила, і досі той напис там залишається. А потім старшокласники попросили дозволу пофарбувати паркан в жовтий і блакитний кольори.

Самі склалися на фарби і самі все зробили. Настільки вони прагнули ідентифікувати себе з Україною. До речі, коли вони фарбували паркан, до них підійшов незнайомий хлопець. Розповів, що приїхав з батьками з Донецька і був вражений акцією наших школярів. Сказав: ''Це, напевно, те, чого ми не робили в Донецьку. І в результаті там сталося те, що сталося'', — згадує директор Дніпрянської загальноосвітньої школи Новокаховської міськради Лілія Микитенко.

Саме з цього, за її словами, почалася нова історія закладу: кілька років тому ця школа стала опорною з національно-пат­ріотичного виховання. Відповідний статус було надано відділом освіти міської ради, а відповідальна за це Раїса Фединяк, заступник директора школи з виховної роботи, пройшла спеціальне навчання в Національному еколого-натуралістичному Центрі учнівської молоді і має посвідчення тренера з національно-патріотичного виховання.

— Всі ці елементи використовуються як на ''звичайних'' уроках, так і в позакласній роботі, — пояснює Лілія Микитенко. — Приміром, я націлювала Раїсу Михайлівну на те, що патріотизм у дітей треба виховувати з маленького до великого. Особисто для мене патріотизм починається з любові до своєї домівки, з поваги до батьків, до шкільного подвір'я. Ми їм розповідаємо, що все це — також їхня Батьківщина. А як ти можеш її любити, якщо топчешся по клумбі? І знаєте, таких проявів поменшало.

Ми прикрасили в національному стилі сходи до школи, зробили куточки національної символіки в кожному класі. Велику увагу приділяємо вихованню любові до свого селища. Всі старші класи мають власну ділянку на березі Дніпра, і навесні, коли стає тепло, вони йдуть туди, розчищають прибережну зону. Прибираємо також біля цвинтаря, розташованого неподалік від школи. Ходимо до нашої Свято-Введенської церкви. Навіть звичні для нас заходи ми трансформували в національні — наприклад, одне з традиційних сімейних свят тепер має назву ''Тато, мамо, я — українська сім'я!''.

Як зізнається Лілія Микитенко, раніше батьків було дуже важко залучити до участі в тих чи інших шкільних заходах. Нині ж усе навпаки. ''Якось я звернула увагу, що дуже багато дітей почали ходити у вишиванках. Це спонукало до того, що я й собі вишиванку купила, — додає вона. — Також помітила, що діти виховують батьків, і взагалі дорослих, своїм прикладом. Приміром, наша школа активно співпрацює з волонтерами. А коли діти починають збирати якісь посилки для військовослужбовців, то без допомоги батьків не обійтися. Тож вони стимулювали дорослих більше допомагати армії.

Поступово до таких акцій долучилися всі Дніпряни. Посилки в АТО приносили люди, які навіть не мають ніякого відношення до школи. Питали: ''Можна, ми вам принесемо? Чули від сусідів, яку добру справу ви робите''. Ті ж батьки, до речі, спочатку бурчали: ''Ми ж сплачуємо військовий податок, навіщо щось ще додатково робити?''. Тепер таких розмов немає взагалі. І нас навіть просять, коли ми проводимо такі акції, чіпляти оголошення біля входу до школи, щоб усі могли бачити''.

Утім, про діяльність Дніпрянської ЗОШ ходять різні думки. Приміром, відома на Херсонщині волонтерка Ольга Данилова стверджує, що там починалося все дійсно добре. ''Дітки там справді дуже патріотичні, — говорить вона. — Однак до керів­ництва школи є багато запитань. Адже як тільки пройшли місцеві вибори (у 2015 році), їх патріотизм кудись зник. Тож ми нині активно співпрацюємо з іншими закладами: Новокаховською СЗОШ № 8, ПТУ-14. Проте патріотичне виховання — справа дійсно дуже потрібна''.

— Взагалі у наших школах сильний волонтерський рух. Учні Нової Каховки були першовідкривачами в багатьох акціях. Я пишаюся ними, — доповнює начальник відділу освіти міськради Оксана Якубова.

У відповідь на критику Лілія Микитенко розповідає таку історію: ''Два роки тому ми готували передачу до зони АТО, і наші діти поклали в посилки зроблені своїми руками розмальовочки. Десь через рік до нас за­вітав наш земляк, випускник нашої школи, котрий приніс із собою одну таку листівочку. Він побачив її, коли на передову приїжджали волонтери, взяв собі і проносив весь час у своїй кишені. Сказав, що вона рятувала його на війні як оберіг.

Після цієї розповіді ми знайшли дівчинку, автора малюнка, і організували зустріч з цим військовим. Я не знаю, кому зрештою було більш приємно: йому чи цій дівчинці. Проте розчулені були всі! І учні були раді, бо вони побачили, що їхні листівки на передову справді потрапляють до рук наших захисників.

А потім ми проводили інший захід, на який запросили мам випускників, які служили в АТО. Ці жінки розповідали дітям, як вони молилися і переживали за своїх синів, відповідали на всі поставлені питання. Я переконана, учні переповідали вже своїм батькам про те, що вони почули, і таким чином теж багато їх чому навчали. А це надзвичайно важливо в наш час''.

Олександр ПІТОЄВ
"Новий День"

© 2021 Інформаційне агентство "Херсонці". Всі права захищені.
Використання матеріалів ІА "Херсонці" може здійснюватись лише при наявності "активного гіперпосилання" на "Херсонці", а також на сам матеріал.
Редакція може не поділяти думку авторів і не несе відповідальність за достовірність інформації.
email: kherson.inform@ukr.net, контакти, архів