Херсонці бояться втратити роботу

Херсонці бояться втратити роботу
Не дивлячись на те, що Прем'єр і Президент не втомлюються розповідати як у нас все гарно, і як ми семимильними кроками, підстрибуючи біжимо до свого щастя після того як отримали «безвізовий режим», народ України і Херсонці зокрема, продовжують з пересторогою ставитися до таких повідомлень і серйозно занепокоєні тим, що можуть втратити роботу.

Питання втрати роботи турбує людей різного віку і соціального становища.

Ті, кому від 40 до 45 років, говорять про те, що перед тим як навіть замислитися про те чи не змінити роботу, вони запитують себе, а чи є шанс знайти нову?

Тих, кому за 50 турбує інше – неможливість знайти роботу за фахом. Адже перед тим як роботодавець починає розмову, перше питання яке звучить: «Скільки вам років», і коли чують, що потенційному працівникові 50 і більше, розмова тієї самої мить переривається. Як правило відмову обґрунтовують тим, що у такому віці людина працює менш активно ніж молода, що вона більше хворіє і має ще цілу купу «вад», які на думку роботодавців будуть заважати працювати плідно і з повною віддачею.

При цьому не так вже й охоче беруть на роботу і молодь. Тут перепоною знову стає вік, але у зворотному напрямку – занадто молодий (немає стажу, досвіду, навичок тощо).

Ще складніше влаштуватися на роботу молодим дівчатам. Тут одразу виникають питання шлюбу та материнства. Вагітність, вважає більшість роботодавців, це додаткові «ризики» та «навантаження» щодо виплат та інші проблеми.

Ще складніше знайти роботу молодим мамам, тут на перший план виходить питання «хвора дитина», а отже жінка більшу частину часу буде не працювати на виробництві чи у офісі, а знаходитися на лікарняному по догляду за дитиною.

Дуже часто при прийомі на роботу молодих людей роботодавці обговорюють питання саме хвороб, вагітності тощо.

Деякі підприємці знаючи, що вони не мають юридичного права звільнити людину тільки через те, що вона хворіє чи доглядає за хворою дитиною, йдуть на крайності які далекі від правового поля. Під час прийому на роботу людина пише одразу дві заяви: про прийом і про звільнення «за власним бажанням» без дати. Роботодавці таким чином тримають працівника у постійній психологічній напрузі – більше ніж тиждень лікарняного на рік і працівника звільняють «за власним бажанням «керівництва». У заяві просто ставлять дату і звільняють людину тим самим днем. Все це має місце не тільки у приватних, але й у державних та комунальних закладах. Про це знають і «профспілки», і ті хто мав би стояти на сторожі інтересів працюючих з боку державних органів. Звідки потурання прав працюючих? «Ринок» диктує свої умови: тих, хто хоче працювати значно більше від тих, хто пропонує роботу.

При цьому не дивлячись ні на що, пропозиції на ринку праці існують, але не на таку «престижну» роботу, як би хотілося більшості. Муляром чи слюсарем хочуть бути одиниці. Молодь бачить себе виключно «юристами» чи «помічниками менеджерів вищого ланцюга», бажано з окладом у кілька тисяч, з «вільним» графіком роботи і не дуже складними обов'язками. У житті так не буває. Тож проблеми на рику праці як були, так і залишаються.

Не дивлячись на те, що з початком сезону польових робіт ринок праці трохи «ожив» і став вимагати більше тих, хто хоче працювати (тільки у квітні він зріс від 10 до 15%), все одно пропозиції перевищують попит.

Третина Українців, як і раніше, продовжує хвилюватися через те, що вони можуть залишаться без роботи. При цьому ¼ не бере «дурне у голову» і не думає про те, що може змінити роботу, або залишитися без неї. Разом з тим, 35% українців взагалі не замислюються над цим питанням. Про таке свідчать результати опитування, які не так давно провело Міжнародне кадрове агентство.

Сьогодні, йдеться у його звіті, у порівнянні із минулим роком, є незначна позитивна динаміка, на що вказує те, що у цьому році на одне місце роботи претендує 3 особи, тоді як торік їх було 5.

Скоротився й час який українці витрачають на пошук нової роботи. Сьогодні він становить від 3 до 6 місяців, тоді як минулого року на це витрачали майже удвічі більше.

При цьому 52% респондентів повідомили, що мають «стабільну зайнятість». Правда при цьому додають, що «стабільність» становить лише шість місяців – під час яких вони не змінювали постійного місця роботи.

А ось так звані «білі комірці», а їх 37% опитаних, у порівнянні з 2015 роком мають більше упевненості у завтрашньому дні і трохи менше бояться втратити роботу.

І все ж, чверть громадян України не впевнені у завтрашньому дні, і мають страх втратити роботу (неоплачувана відпустка, скорочення трудового тижня, зменшення оплати за роботу тощо), або навіть робоче місце (опинитися на вулиці), а отже без будь-якого фінансового забезпечення.

Переконана у своєму місці роботи і у тому, що найближчим часом не втратить роботу тільки третина опитуваних. При цьому 3% опитаних вказали, що на даний момент не працюють, і тому не мають страху щодо втрати роботи.

Що ж лежить в основі страху втратити роботу?

79% - опитаних вказали, що це необхідність фінансово забезпечувати себе і родину, з них: 44%, - ті, хто працює заради того, аби задовольняти тільки власні потреби; 25% - ті, хто мають страх пов'язаний з тим, що на них лежить відповідальність за утримання сім'ї; 10% - бояться просто залишитися дома без діла і бути незатребуваними.

Як бачимо для більшості пріоритети лежать у розрізі сім'ї. Саме забезпечення родини є тим стимулом, який штовхає людей як працювати, так і шукати більш кращі варіанти.

Нажаль пропозицій все ж не так багато, а їх кількість не зростає.

Сергій ОСОЛОДКІН

© 2020 Інформаційне агентство "Херсонці". Всі права захищені.
Використання матеріалів ІА "Херсонці" може здійснюватись лише при наявності "активного гіперпосилання" на "Херсонці", а також на сам матеріал.
Редакція може не поділяти думку авторів і не несе відповідальність за достовірність інформації.
email: kherson.inform@ukr.net, контакти, архів