Десять хвилин херсонця на війні

Із Василем Михайловичем Двоєглазовим, підполковником медичної служби запасу (працював він отоларингологом медсанчастини бавовняного комбінату),кавалером двох орденів Червоної Зірки, багатьох медалей, я познайомився у переддень свята Перемоги 1979 року. Дізнався у нього про рідкісний випадок, що трапився у військовій медицині, про що й розповів тоді у пресі.

... 1943-й, Луганщина. Частини колишньої 51-ї армії тільки-но визволили Ровеньки, але ще йшов бій за електростанцію Штерівка. Капітан медичної служби Двоєглазов був на командному пункті командира полку. Раптом телефон: «Василю Михайловичу, складна ситуація... Поспішіть!».

Небо і землю шматували вибухи. Лабіринтом окопів він дістався санчастини, що розмістилася в лісосмузі. На машинах, кількох підводах сиділи і лежали поранені бійці. Солдат Пономарець лежав окремо.

Міна, 50 міліметрів у діаметрі, пройшла через тіло бійця біля стегнової кістки. Стабілізатор стирчав зовні. «Фантастика!» – подумав Двоєглазов. – Не вибухнула!».

Часу на роздуми не було. Міна в рані – гангрена. Відправка в медсанбат? Це ж 18 кілометрів тряски – гарантія, що вибухне. Для Двоєглазова не було іншого рішення: оперувати і негайно!

Лікарський наказ виконали чітко: за 100-200 метрів прибрали поранених, медперсонал заліг в окопах. І ось вони один-на-один – лікар і міна. «Може, не треба? – простогнав боєць. – Мені все рівно кришка, а ви так потрібні пораненим...». «Не заважай!» – кинув йому Двоєглазов.

Тут, у посадці, під відкритим небом війни і відбулась ця операція. Лікар розрізав бійцеві штанину, оголив ногу. Повернувши солдата на правий бік, узяв міну за стабілізатор. Думка пульсувала напружено: тільки б не пошкодити детонатор! Найлегший дотик – смерть обом. Нарешті, якимось фантастичним рухом він вилучив міну. Тільки ж небезпека не минула, бо солдат кинувся цілувати рятівника.

«Тихо, міна в руці! – присмирив його лікар. Пізніше Двоєглазову сказали: 10 хвилин тривала операція. Не повірив, здалась значно довшою.

Бійця відправили у медсанбат. Від радості він плакав. А незабаром Двоєглазова розшукав кореспондент дивізійної газети. Про мужність лікаря дізналася вся 51-а армія.

«А як Пономарець, що-небудь знаєте про його долю?» – спитав я Двоєглазова при зустрічі. Відповів: «Шляхи війни звивисті. Щодня до трьохсот бійців рятували. В той час не обмінювалися адресами...».

Олександр ГОЛОБОРОДЬКО

На фото колишнього фотокореспондента газети «Наддніпрянська правда» Бориса Семеняка – Василь Михайлович Двоєглазов.

© 2020 Інформаційне агентство "Херсонці". Всі права захищені.
Використання матеріалів ІА "Херсонці" може здійснюватись лише при наявності "активного гіперпосилання" на "Херсонці", а також на сам матеріал.
Редакція може не поділяти думку авторів і не несе відповідальність за достовірність інформації.
email: kherson.inform@ukr.net, контакти, архів