Земля "чужа", зате судді "свої"

Мати чотирьох дітей у Бериславі не може довести своїх прав на землю під частиною власного будинку.

Що забрали, те й продали

У народі недарма кажуть: гуртове — чортове. Коли спільне майно в Україні починають ділити, то цей процес часто-густо перетворюється на безкінечний. А його учасники втрачають здоров'я та опиняються на порозі банкрутства — добрі наміри для них перетворюються на ходіння сімома колами бюрократичного пекла. Причому «за допомогою» суддів, прокурорських працівників та фахівців із земле­устрою.

У це пекло потрапила і родина Мар'яни та Олександра Бєлоконь з Берислава. Ще 2006 року Олександр Бєлоконь у рідному місті купив 9/25 двоповерхового житлового будинку на трьох власників по вулиці 1 Травня, 196. А за півроку подарував цю нерухомість дружині-підприємцю Мар'яні для відкриття магазину.

Вона у 2009-му придбала у сусіда половину тієї ж дореволюційної двоповерхівки і встигла вже узгодити у міськвиконкомі та ДАБІ проект реконструкції. Та не судилося: прибудову до хати викупив з прилюдних торгів такий собі скромний мешканець Берислава Олег Миргород. А 29 квітня 2014 року він же укладає угоди купівлі-продажу тієї самої прибудови, і окремо продає земельну ділянку під будинком площею 0,031 гектара.

При цьому письмову згоду — зауважте! — на укладання договору дає дружина пана Олега, голова Берислав­ського районного суду Валентина Миргород. Але от який дивний нюанс виник: на тій землі, яку буцімто законно отримав у власність чоловік судді, стояла частина будинку з двох кімнат, що належали Мар'яні Бєлоконь. І межа пролягала саме коридором будівлі.

Феміда з закритими очима

Звісно, таке «розмежування» підприємця не влаштувало. Мар'яна Бєлоконь подала до Бериславського райсуду (де, нагадуємо, досі плідно працює дружина продавця землі) позов про визнання недійсним Державного акта на право власності на земельну ділянку. Суд першої інстанції прогнозовано у задоволенні позову відмовляє, «впритул не побачивши» жодного порушення. Та мати чотирьох дітей здаватися не захотіла і оскаржила це «справедливе» рішення. Апеляційний суд Херсон­ської області вивчив обставини справи і висновок зробив красномовний.

Цитуємо: «Відмовляючи у задоволенні позову в частині визнання недійсним державного акта та скасування державної реєстрації на право власності на земельну ділянку, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено порушення її прав як землевласника, а також з відсутності підстав для визнання державного акта недійсним і скасування його державної реєстрації. Проте такого висновку суд дійшов з порушенням матеріального та процесуального права... Про порушення прав позивача, а також про наявність підстав для звернення до суду по захист такого права свідчить те, що рішенням Апеляційного суду Херсонської області від 18 квітня 2013 року встановлено обставини щодо збільшення розміру земельної ділянки... за рахунок земельної ділянки, що належить Бєлоконь М. М. Відпо­відно до вимог, передбачених частиною 3 статті 61 ЦПК України, зазначені обставини у цій ци­вільній справі доказуванню не підлягають» (кінець цитати).

Отже, маємо: права підприємця на частину земельної ділянки підтвердив апеляційний суд, а суддя першої інстанції цього «не помітив»: за­крив очі або просто не побажав узяти до уваги. За рішення, прийняті «з порушенням матеріального та процесуального права», дядько в мантії також ніякої відповідальності не поніс. А безкарність, як відомо, породжує свавілля: цькування Мар'яни Бєлоконь в усіх можливих інстанціях триває.

Справедливість — тільки для «обраних»

Районна прокуратура добивається скасування Державного акта на земельну ділянку, належну підприємцю (потім після чергового судового процесу видали свідоцтво про право власності на неї ж). Далі за сміховинним звинуваченням про підробку договору з міськводоканалом міліція порушує кримінальне провадження, а воду жінці відрізають. Тим часом «претенденти» на спірну землю пропонують Мар'яні Бєлоконь укласти договір оренди ділянки, яку вона нібито незаконно використовує. Адже злочинно «розташувала» на ній дві свої кімнатчини цокольного поверху (збудованого, нагадаємо, ще минулого століття). І платити за неї аж 5 тисяч гривень на місяць.

Веремії немає кінця-краю: протягом чотирьох років у ході конфлікту в судах різних інстанцій розглядалося 17 адміністративних та цивільних справ — позови «ходять по колу», тільки від різних людей. І от яке дивне протиріччя. Якщо позовні заяви Мар'яни Бєлоконь та її ж апеляційні скарги приймаються далеко не одразу, а часом її документи невідомо де «губляться», то в її опонентів вони «проскакують» на розгляд, як намилені.

До спору підключалися міліція, прокуратура, міськрада. А все через те, що з самого початку «найсправедливіший» у світі Бериславський райсуд не спромігся підтвердити просту річ: якщо громадянин купив нерухомість, то має право придбати і землю, на якій ця нерухомість розташована. За час тяганини у подружжя Бєлоконь уже виріс синочок, а от магазин у чесно при­дбаній частині будинку так і не відкрився. Виховати дитину в незалежній Україні, либонь, простіше, ніж створити та зберегти маленький бізнес, хоча підприємець ні від кого нічого не хоче. І просить всіх ласих до «шматка чужого пирога» лише одного: відчепіться і дайте спокійно працювати.

Володимир ДОРОФЄЄВ
"Новый День"

© 2022 Інформаційне агентство "Херсонці". Всі права захищені.
Використання матеріалів ІА "Херсонці" може здійснюватись лише при наявності "активного гіперпосилання" на "Херсонці", а також на сам матеріал.
Редакція може не поділяти думку авторів і не несе відповідальність за достовірність інформації.
email: kherson.inform@ukr.net, контакти, архів