Чемпіони ростуть на селі

Чемпіони ростуть на селі
Велике спортивне свято пройшло минулої суботи у селі Горностаївці Новотроїцького району. В цей день його мешканці та громадськість всього району вшановували спортивний подвиг свого земляка,заступника директора ТОВ "Агрофірма "Мир", паралімпійського чемпіона в столиці Бразилії Ріо-де-Жанейро у складі команди України з футболу Івана Доценка.

«Ми вірили у нього, у нашу збірну». «Жодного матчу нашої команди не пропустили, щиро вболівали і вірили в її перемогу!». «Ви ж бачили, як грав наш Іван? І який пас віддав у фінальній грі? Гріх було б не скористатися ним!». Це слова палких прихильників-односельців спортивного таланту Івана Доценка на стадіоні цього дня.

«Ми дивилися цей (фінальний) матч з дружиною. В обох емоції зашкалювали!» — а це вже зізнання Івана Доценка (батька).

Зашкалювали емоції минулої суботи і у всіх тих, хто прийшов у Горностаївці на стадіон «Затис» віддати шану успіхові футболіста місцевої команди «Мир» Івана Доценка. А таких виявилося дуже багато. Навіть місць сидячих (1200) вистачило всім бажаючим на власні очі побачити дійство на спортивній арені, ще і ще раз пережити хвилюючі миттєвості Паралімпіади-2016.

Під звуки бадьорої музики та оплески уболівальників футболісти місцевого «Миру» і білоцерківського «Арсеналу-Київщина» (а в цей день мав відбутися матч другої ліги) виходять на зелений килим стадіону. Дівчата у національних костюмах підносять квіти і хліб-сіль «іменинникові». У своєму схвильованому виступі Іван щиро дякує землякам за теплі привітання, тренерам і, звичайно ж, батькам. Без їхньої підтримки, настанов не було б і успіхів. А вони, погодьтеся, дуже вагомі: срібна паралімпійська медаль у Лондоні (2012) і золота — у Ріо.

Івана Доценка (молодшого) цього дня вітали голова райради Юрій Коцегубов, перший заступник голови райдержадміністрації Олександр Кондратенко, перший тренер Володимир Оробко і тренер «Миру» Олександр Сапельняк. І, звичайно, вітав чемпіона і батько — Іван Іванович Доценко, директор ТОВ «Агрофірма «Мир».

Це він прищепив сину любов до футболу, привів його у ДЮСШ і терпляче виховував майбутнього чемпіона Паралімпійських ігор. Бо щиро вірив: успіх прийде! А сину уточнював: тільки ціною постійних тренувань.

І успіх цей прийшов. Треба було бачити очі юних футболістів, що тренуються тут, у селі. Як вони мріють повторити досягнення свого чемпіона!

Закінчується святкова частина чудовим феєрверком. Злітають у небо ракети — як символ того, що і в цьому селі зростають спортивні зірки, яким до снаги підкорювати олімпійські вершини.

А потім був футбол. І знову Іван Доценко демонстрував свою зрілу майстерність, вкотре підтверджуючи, що його успіх у Ріо — не випадковий. У цьому матчі він був кращим, лідером атак. І першим вразив ворота суперників, майстерно перекинувши м'яча через голкіпера. А потім і другого. За його прикладом діяли Захар Насімі та Євген Котелін.

Остаточний рахунок зустрічі — 4:0. «Мир» після цього успіху перемістився на 5-е місце у турнірній таблиці.

Після матчу Іван Доценко дав інтерв'ю кореспонденту «Нового дня».

— Іване, як збірна готувалася до Паралімпіади? Де були збори?

— Раніше ми тренувалися на олімпійській базі в Криму, але після окупації півострова Росією у нас такої можливості більше немає. Тим не менш, підготовка у нас була плідною: ми готувалися в Нідерландах, Австрії, в низці українських міст. За це велика подяка президентові Національного паралімпійського комітету України Валерію Сушкевичу. Ця людина душею й тілом переживає за увесь наш паралімпійський рух, і завдяки цьому ми всі відчуваємо впевненість у завтрашньому дні.

— Яких спогадів більше: від Паралімпіади в Бразилії чи від Ігор в Лондоні у 2012 році?

— Ви знаєте, у Лондоні було все чудово. За Ріо нічого поганого теж не можу сказати. Там все добре організували, але були нюанси. Приміром, різниця в часі у 6 годин... Зізнаюсь чесно, я так і не зміг до цього адаптуватися. До того ж, висока вологість повітря теж особливого комфорту не додавала.

— А які враження від Бразилії як країни?

— Ріо-де-Жанейро — надзвичайно гарне місто, але там є такі райони, в які краще не ходити — це так звані фавели — біднота та кримінал. Були випадки, коли журналістів і спортсменів там обкрадали. Тож ми жили в олімпійському селищі і намагалися зайвий раз нікуди не потикатися. Зосередилися більше на наших футбольних матчах, аніж на екскурсіях.

— З ким найскладніше було грати у Ріо?

— Зі збірною Бразилії. Сильна команда, технічні футболісти. Думаю, вони просто недооцінили Іран. Бразильці завдали суперникам 35 ударів по воротах і нічого не забили.

— Як Ви вважаєте, чому наші футболісти перемагають у Паралімпіаді та інших міжнародних змаганнях, а основна національна збірна України з футболу зірок з неба не хапає?

— Не можу відповісти на це питання, бо елементарно не знаю, яка атмосфера у тій збірній. Наша паралімпійська команда дружна, провела чудові збори і вважалася фаворитом у Бразилії. Ми всі сподівання виправдали.

— Вам 32 роки. Відчуваєте в собі сили на ще одну Паралімпіаду?

— Наскільки я знаю, щодо Токіо є питання. Сам вид спорту (футбол 7х7), на жаль, можуть зняти з Паралімпійських ігор 2020 року. Сили ще є, хочу пограти у другій лізі чемпіонату України з футболу, але на Паралімпіаду, навіть якщо там буде футбол, скоріш за все, не поїду.

— Напевне, Ви вже замислювалися, чим будете займатися після завершення кар'єри футболіста?

— Нехай це поки буде таємницею (сміється)...

Максим ЛОЗОВИЙ, Анатолій ЖУПИНА
"Новий День"

© 2020 Інформаційне агентство "Херсонці". Всі права захищені.
Використання матеріалів ІА "Херсонці" може здійснюватись лише при наявності "активного гіперпосилання" на "Херсонці", а також на сам матеріал.
Редакція може не поділяти думку авторів і не несе відповідальність за достовірність інформації.
email: kherson.inform@ukr.net, контакти, архів