Жива душа в картинах

Жива душа в картинах
Непересічна подія в культурному житті Херсонщини. Завдяки мистецькому фонду "Артанія" та народному художнику України Анатолію Мельнику в художньому музеї ім. О. Шовкуненка експонується виставка з 55 картин легендарної Марії Приймаченко, визнаних світом істинно народними шедеврами.

Для показу їх збирали по приватних колекціях, чиї власники визнали за краще зберегти анонімність, хоча й так зрозуміло, що люди вони небідні й впливові. Адже будь-який шедевр цього автора коштує на світовому ринку десятки, якщо не сотні тисяч доларів.

Та, власне, масовому глядачеві цікаві не особистості багатих покупців, а дивовижний творчий спадок Марії Овксентіївни. Вона прожила скромне життя в селі на Київщині.

Зате уславилася на весь світ, отримавши золоту медаль на Всесвітній виставці в Парижі і захоплені відгуки від такого метра, як Пабло Пікассо.

На картинах художниці, чию творчість експерти вважають зразком так званого наївного мистецтва, живуть химерні звірі, схожі на дивовижні квіти неймовірних кольо­рів, і люди, часом теж яскраво розцяцьковані плодами та квітами. Немає витончених деталей, немає пропорційності та відчуття перспективи, знайомого кожному старанному ремісникові від живопису. Але то все дрібниці.

Натомість у них є час­точка щирої душі художниці, котра відкрила її світові й нам. Так само щирі й дивовижні «пояснювальні написи» до картин (передається з орфографією авторки): «Цей звір Страшний, да не чує. Вуха малі має», «Птички дві сестрички-близнючки співають весняночки у квіточках», «Болотяне чудо грається з коброю».

Наче жартівливі забавки з підбірки, яка так і називається «Звірина серія». Та починаєш вдивлятися пильніше — і на кількох полотнах, виконаних простенькою гуашшю на дешевому картоні, знаходиш «зашифроване» зображення велетенського змія Уробороса зі скандинавської міфології, що кусає себе за хвіст — символу вічного круговороту природи. Далі маємо ще одного персонажа — дику тварину на ймення Чубака, що «їсть ягоди». Малювала її художниця ще в 1986 році, коли про серіал «Зоряні війни» з однойменним героєм по українських селах ще й чути не чули. Тим не менш — ось він, ситий та щасливий.

Розглядаючи неймовірні картини Марії Приймаченко, все ж ловив себе на думці: а в нас колись жила мисткиня незгірш! Поліна Райко з Олешок (Цюрупинська), жінка з тяжкою долею, захоплено розписувала свою хатину образами чудернацьких, фантастичних птахів, звірів та квітів. Але вона пішла у небуття, а залишена нащадкам хата досі не стала повноцінним музеєм. І навіть не охороняється. Просто Марію Приймаченко на зорі творчого зростання було кому помітити й підтримати. Поліні Райко цього не судилося, на превеликий жаль. А, до речі, Марія Приймаченко починала точнісінько так само! «Якось біля хати, над річкою на заквітчаному лузі, пасла я гусей. На піску малювала різні квіти, побачені мною. А потім помітила синюватий глей. Набрала його в пелену й розмалювала нашу хату», — згадувала вона.

Марії Овксентіївни зараз теж уже немає з нами — вона померла в 1997 році. Та залишила українцям і рідній Україні лагідне побажання у ви­гляді ще одного напису на зворотному боці картини з квітами: «Моі день народження 13 січня на багату кутю бажаю щастя людям по всій землі, щоб був мир на землі». Картини залишилися. Тільки миру немає.

Сергій ЯНОВСЬКИЙ
"Новий День"

© 2020 Інформаційне агентство "Херсонці". Всі права захищені.
Використання матеріалів ІА "Херсонці" може здійснюватись лише при наявності "активного гіперпосилання" на "Херсонці", а також на сам матеріал.
Редакція може не поділяти думку авторів і не несе відповідальність за достовірність інформації.
email: kherson.inform@ukr.net, контакти, архів