— Ви подивіться, що коїться: у приватних господарствах людей утримується майже 80% всієї великої рогатої худоби в країні, тож, відповідно, абсолютна більшість виробленої в Україні молочної продукції виготовлена з придбаного у населення молока. При цьому перекупники диктують ціну на закупівлю молока у людей, здаючи його на молокозаводи за цінами набагато вищими.
На полиці магазинів врешті-решт молоко потрапляє за цінами, у рази вищими за ті, що були нав'язані простим людям. Селяни втрачають будь-яку мотивацію для утримання корів у домогосподарствах, поголів'я щорічно скорочується.
А далі Віра Олександрівна почала наводити приклади. Скажімо, в селах її рідного Бериславського району цілком звична ситуація, коли в одному кінці села заготівельники купують молоко по 3,2 гривні за літр, а в цей же час на іншому краю села молоко здають по 3,75 гривні за той же літр. І це, зважте, за молоко однакової якості. І ціни ці діють протягом року, ніхто не зважає на сезонність. Селяни обурені, що молоко, в яке вкладено стільки їхньої праці, коштує дешевше, ніж мінеральна вода.
— Доки подібне триватиме? До тих пір, поки мешканці глибинки, котрі виживають винятково завдяки копійкам від продажу молока, будуть заручниками такої ненормальної ситуації? — риторично запитує Віра Машинська. — Люди навіть поскаржитися комусь бояться: а що як раптом заготівельники взагалі припинять до них приїжджати й купувати молоко навіть за принизливими цінами? Як потім жити? І я їх чудово розумію. Адже загальновідомо, що часом молокопереробні підприємства зловживають своїм монопольним становищем...
На запитання, який реальний вихід з ситуації вона бачить, Віра Олександрівна відповіла так:
— Якщо не встановлять мінімальні закупівельні ціни на молоко на державному рівні, то про це має подбати місцева влада. Наприклад, сільська. Адже сільський голова повинен не тільки в президіях сидіти та печатки ставити, а й піклуватися про добробут людей, які його на цю посаду обрали, дбати про поповнення бюджету сільради. Хіба він не повинен контролювати, хто із заготівельників приїжджає в село, за якою ціною скуповує молоко, чи укладає при цьому з людьми договори, чи вчасно розраховується з ними? Врешті-решт, він може зібрати сільський схід чи збори, на яких разом з людьми вирішити, за якою ціною здавати заготівельникам молоко.
Тоді б разом можна було відстоювати свої права й диктувати власні умови. Є, на мій погляд, й інший варіант: створити в селі кооператив із заготівлі молока. Звичайно, це потребує зусиль, але його поява убезпечила б людей від свавілля перекупників і зробила б доходи виробників молока вищими. Адже молокопереробним підприємствам набагато зручніше мати справу з кооперативом, а не з окремими здавачами молока...
Анатолій ЯЇЦЬКИЙ
"Новий День"
