Тож хто справжній дітовбивця?

Ця історія шокувала всю Україну, про неї розповіли центральні телеканали. Херсон "прославило" нелюдське звірство — на смітник викинули новонародженого.

Вижило маля якимось дивом. Утім, дивних моментів у цій справі вдосталь — від поведінки очевидних свідків до методів поліції, здатних викрити швидко, але не тих...

Немовля... на смітнику

Мальовнича околиця Херсона, до центру — якихось 15 кілометрів. І хотів би помилитися, як зветься селище, та навряд чи вийде: Приозерне розкинулося поряд з озером Білим. Живуть у цій місцині, на перший погляд, звичайні люди, але — тільки на перший. Бо в Приозерному практично не побачити будинків-середняків: або добротні великі оселі і навіть палаци, або старенькі недоглянуті хати, які, здається, от-от розваляться.

Багатство підкреслює, а бідність приховує пишна зелень. Зараз у Приозерному квітнуть фруктові дерева. А вулиці так і звуться: Садова, Абрикосова, Горіхова, Зелена, Квітнева... Заїжджаю на Вишневу, а он і вишні, немов наречена, у всій красі. Може, якась помилка, певно не туди нашу автівку привів навігатор?.. Так ні ж, все правильно: вулиця Вишнева, 3. Певно, з толку мене збив цілком благополучний будинок, та згодом зрозуміла: просто в поліційних зведеннях цю адресу записали, бо захаращене місце навпроти, де все сталося, адреси не має.

А навпроти — смітник, місцеві облаштували його в покинутому котловані. Видно, колись тут збиралися будувати велику хату, навіть плити завезли, але з планами щось не склалося, і земельна ділянка перетворилася на помийницю. Та чому дивуватися, скажете, в Херсоні таких «визначних» місць хоч греблю гати, і нікому не цікаво, ніяка влада не шукає власників, щоб принаймні оштрафувати за зіпсоване обличчя обласного центру... Відтак, і не дивно, що почасти саме в таких «злачних» куточках стаються історії, цікаві столичним кореспондентам. За кілька останніх тижнів на скромній вулиці Вишневій у тихому Приозерному побував не один телеканал, знімали навіть для найвідомішого в країні ток-шоу.

4 квітня у котловані на Вишневій, серед лахміття і сміття знайшли... новонароджену дитину. Страшно й подумати, що було б, якби на чорний пакунок не натрапив 11-річний Рома Калінін. На Вишневій, поряд зі смітником, гралася купа дітей, але що в ямі відбувається щось неладне, помітив тільки цей хлопчик. Потягнувши за край пакета, школяр відсахнувся — показалася малесенька ніжка і не ляльки, живої дитини! Далі більше: в роті у новонародженого був... кляп. Дорослі, які буквально прилетіли на крик спантеличених дітей, не могли збагнути: біднесеньке, ну як же воно вижило? Певно, носиком дихало.

Народився у сорочці

У відділенні патології новонароджених Херсонської обласної клінічної дитячої лікарні теж не збагнуть, як цей хлопчик залишився живим. Не інакше, народився в сорочці! Коли сердешний потрапив до рук медиків, його температура ледь сягала 35 градусів. Ось що розповіла завідувач відділення Ірина Савченко: «Дитині дуже пощастило — її знайшли надто швидко. Адже якби ось так, з кляпом у роті, немовля пролежало на смітнику ще години 2—3, то в нього невідворотньо розвинулася б післягіпотермія — стан, вна­слідок якого гине головний мозок. Дитина залишається інвалідом або помирає».

Медики встановили, народжений хлопчик максимум дві години тому (до речі, на смітник його вижбурнули, навіть пуповину не перерізавши, себто на вірну смерть). Звісно, перебування на вулиці, а той день на початку квітня був дуже холодний і вітряний, зробило свою справу — маля підхопило запалення легенів. Хлопчика довелося рятувати антибіотиками, зате тепер його життю нічого не загрожує. Дитина народилася доношена — 3 кг 200 г. Лікарі кажуть: ще днів 10 — і від хвороби не залишиться і сліду. Пацієнта, над ліжечком якого поки що висить папірець з написом «невідомий», тут встигли полюбити вже всі і дуже опікують. Крихітка з першого подиху такого натерпілася...

Дітовбивць затримали?

Не встигли тележурналісти змонтувати сюжети для вечірніх новин, як зателефонували з поліції. «Не говоріть у репортажах про пошук винних у злочині, бо їх вже затримали!».

Нічого собі оперативність! Утім, можливо, так і має бути, злочин же резонансний. І, чесно кажучи, там, в одному з кабінетів Комсомольського відділення поліції, ані в мене, ані в моїх колег не виникло жодних сумнівів, що перед нами саме та жінка, яка вчинила цей страшний злочин.

Ганні — 36 років (це ім'я та інші, які фігуруватимуть у матеріалі, зі зрозумілих причин змінено). Вона мешкає в Приозерному і ніде не працює. Хлопчика зі смітника ця жінка не народжувала, але, за даними оперативників, саме вона викинула немовля.

Як пояснили правоохоронці, підозра на Ганну впала після перегляду запису відеокамери спостереження, яка розташована на фасаді будинку, найближчого до злощасного котловану. На записі саме ця жінка йде вулицею, потім підходить впритул до ями, озирається і нібито щось викидає. Місцеву мешканку без проб­лем розшукали і звинуватили у злочині. Сама ж затримана й не відпиралася, свою причетність підтвердила перед телекамерами. Особисто мене вона ошелешила:

Знакомий прийшов, дав ребьонка, пакет сначала дав і каже нада отнести.

— Ну а Ви бачили, що в тому пакеті?

— Да. Ну я даже і дотрагувалася, пульса не було, ну не дишав... я взяла пакет і пішла.

Свій вчинок затримана пояснила просто: дуже боялася цього чоловіка. З ним колись зустрічалася і знала, що може вдарити і що той хронічний алкоголік, а ще — раніше судимий. Чия ж дитина, де її мати? Якщо вірити Ганні, хлопчика народила одна з численних подруг її знайомого. Самого чоловіка журналістам не показали, мовляв, не хоче він давати інтерв'ю.

А от його співмешканка Віолетта легко пішла на контакт з одним із центральних телеканалів. Зі спини, але чітко, досить доглянута білявка сказала, що народила вдома дитину, але рідний батько їй виявився не радий. І що немовля той «кудись подів».

«Залізну версію» доповнив коментар заступника начальника Комсомольського відділення поліції в Херсоні Олександра Рогожина: «На учет она нигде не становилась, постоянно находилась дома, нигде никому не показывала о том, что она беременна. Ну и когда пришло время рожать, приняли решение, что они не могут содержать этого ребенка, воспитывать его, кормить, выращивать им не за что. Они приняли решение провести роды в домашних условиях ну и после чего таким способом избавиться от новорожденного ребенка».

Ранковий шок: затримали невинних!

На ранок я зателефонувала до поліції, щоб дізнатися, як далі розвиватиметься справа. Надто вже гучний злочин, такий не можна випускати з виду. Зізнаюся чесно, подальший шок був не менший від того, який я отримала під час першого виїзду на місце злочину.

Мене ніби облили кип'ятком: троє затриманих не мають до викинутого немовляти жодного стосунку... А як же Ганна, вона ж там, на зйомці з камери спостереження? А та жінка в телесюжеті, виходить, вона не народжувала? Так, сказали, лікар дав висновок: не народжувала. То чому тоді зізналася, що це вона мати дитини зі смітника? І як пояснити всі ці інтерв'ю? Що взагалі відбувається, чорт забирай? Відповідь була небагатослівна: за справою затримані інші люди, триває слідство.

Власне розслідування

Що за люди, а раптом і цього разу слідство заверне не туди? Не довго думаючи, наважилася я на власне розслідування. По-перше, чесно кажучи, дуже незручно було за ту Ганну, зізнання якої вийшло і в моєму телесюжеті (невільними жертвами цієї історії стали і журналісти, адже видавали інформацію офіційну, а не з розряду ОБС — одна баба сказала).

По-друге, таки захотілося розібратися, хто ж насправді скоїв це звірство. До справи № 1 довелося підключити знайомого з автівкою (Приозерне далеко, та й побувати, судячи з усього, доведеться багато де). Перший пункт призначення — Комишанська селищна рада, якій підпорядковується Приозерне. Скажу чесно — де-де, а тут я особливо не сподівалася отримати інформацію, просто вирішила ризикнути: а раптом?

«Раптом» не склалося. Представники органу місцевого самоврядування зробили вигляд «я не я і хата не моя». Хоча випадок, лише дивом не трагічний, стався таки у вашій хаті, шановні. Хто ж тоді, як не місцева влада, має попереджувати негаразди населення, звісно, далеко не всі, але принаймні такі? Не отримавши відповідей, їду до фельшерсько-акушерських пунктів, їх у Комишанах аж три.

У першому, розташованому в центрі, були вельми люб'язні, але допомогти особливо нічим не змогли. Лікарі сказали, що всі вагітні жінки з ввіреної їм території перебувають на обліку, тож народити й викинути дитину ніяк не могли. Скоріш за все, це справа рук «зальотних», такі приїздять у село ледь не на тиждень, позбавляються від немовляти і втікають, шукай потім вітру в полі. Що дитина зі смітника нетутешня, про це мені клялися і в ФАПі, розташованому в самому Приозерному. Третій медичний заклад, який знаходиться в с. Куйбишевому, виявився зачиненим. Тож повертаюся до Приозерного: щось підказувало мені, десь воно тут все поряд: не можуть, як голка в копиці сіна, загубитися сліди такого страшного злочину.

Язик до Києва доведе

Перш за все я вирішила відшукати Ганну, ту саму, яка давала резонансне телеінтерв'ю. Добрі люди підказали (а після низки сюжетів про пригоду в Приозерному на ранок про неї вже гуділо все селище) — шукати жінку слід на вулиці понад озером. А ще — людина ця дещо дивакувата. Чому дивакувата, я одразу не зрозуміла, ну народила дитину без чоловіка, ну виховує її зі своїми батьками, та хіба таких мало? Але те, що сталося потім... Доки я шукала, де живе Ганна, вирішивши пройтися кварталом, зазначеним в орієнтирі, мій водій запитав у жінки, що стояла на подвір'ї:

— Здрастуйте, а це не Ви Ганна? (та мовчки кивнула). То ходіть-но сюди! Ганна вийшла з двору і... легко сіла в машину. Вже з цього стало зрозуміло: жінка безхитрісна, хіба могла така вступити у змову з негідниками й викинути немовля... з кляпом у роті? Перше, що запитала у Ганни: навіщо? Навіщо вона себе обмовила, чи таки не обмовила? Так само монотонно, як і в поліційному кабінеті, жінка відповіла:

— Понаїхала міліція, обступили мене з усіх боків. Ми знаємо, що це ти, тебе показала відеокамера. І забрали. Спитали: додому хочеш? Я сказала — авжеж! Ну так все розкажеш, напишеш, і ми тебе відпустимо. У тюрму тебе не посадять, бо дитина жива. Ну я й погодилася...

— Так а що тоді то за чоловік — батько, який змусив викинути дитину, Ви його знаєте? — запитую.

— Ні!

— А його співмешканку, білявку?

— Поняття не маю, хто це...

— Так а пакунок, з дитиною, Ви ще говорили, що немовля не дихало, звідки Ви це взяли? — не вгамовуюся.

— Я тільки повторила те, що мене попросили...

— Добре, припустимо, але що Ви робили там, біля котловану, де цього ж дня викинули дитину?

— Та просто йшла у магазин, по хліб, а дорогою захотілося в туалет...

Так ось чому Ганна спускалася в той самий котлован і озиралася? Виходить, поліція пішла найпростішим шляхом: вхопили першу-ліпшу людину, бо та опинилася не в тому місці, не в той час... Але, скажу чесно, навіть після розмови з Ганною в мене не було чіткої впевненості, що вона не має стосунку до цієї справи. Сумніви розвіються пізніше.

Хто покриває злочинців

Якщо це не Ганна, то хто ж тоді викинув немовля, і хто зрештою його батьки? Інтуїтивно вирішила повернутися на місце злочину. Дорогою мене як колишню ведучу «кримінального проекту» відомого в регіоні телеканалу впізнавали люди і без зайвих запитань викладали, хто що думає і знає у справі викинутого немовляти. Так от, саме від місцевих вдалося дізнатися, що по­ліція забирала у відділок одну молоду жінку. Варвара з чоловіком та його матір'ю мешкають не далі, ніж за сто метрів від місця злочину (оце так поворот!). Родина, яку характеризують як неблагополучну, вже має двох малолітніх дітей, жінка була вагітна третім. Кажуть, днями Варя народила, а от де немовля, ніхто не знає!

— Та ви під'їдьте, отам будинок з червоним парканом, запитайте тьотю Дашу, це їхня най­ближча сусідка. Ой, вона вам все розкаже: і про ту Варю непутящу, і про її чоловіка, і про маму його, — видали на-гора дві жіночки.

Тьотя Даша виявилася вже знайомою мені особою. Її ми зустріли ще першого дня, коли сюжет знімали. Тоді бабуся дуже бідкалася, як же їй шкода дитинку і як же можна бути такими зві­рами, щоб таке витворити, але от хто це міг зробити, не знає — і крапка. Тепер вже у тьоті Даші я поцікавилася, як характеризується сусідка на ім'я Варвара.

— Вона, звісно, не подарунок, як і вся їхня сім'я. Ото і п'ють, буває. Дитинка маленька є, десь рочок (про те, що в сусідів двоє дітей, жінка чомусь не сказала).

— А народити днями Варвара могла, ви бачили її вагітною? — цілком логічне запитання.

— Ой, та ні, що Ви! Вона хворіє, в неї ото постійні кровотечі, до лікарів не звертається, ото таке... Яке там народити? А свекруха її випиває, ой, випиває, а син її — та не буду про нього взагалі, на чорта він мені треба? — сказала тьотя Даша.

Подумала, почекаємо, може, й правда — Варя теж не народжувала? Хоча надто вже всі ниточки сходилися в єдиний клубочок: і місце поряд, і родина підозріла... І тут відкриваю інтернет, стрічку новин — а там «прокуратура Херсона пред'явила обвинувачення громадянці, яка народила й викинула дитину...».

Телефоную до поліції: це правда? Правда! А хто це? Ні, ми не можемо сказати, триває слідство. Тоді вже іншими, неофіційними каналами, таки вдалося дізнатися: затримали й пред'явили обвинувачення мешканці Приозерного, звати Варвара (!), і в них із чоловіком вже є двоє дітей. З іншого джерела стало відомо, що існує ще один запис із камери відеоспостереження. Но ньому чітко видно, як чорнява жінка, а саме Варвара, виносить з двору пакунок з дитиною і йде у бік котловану...

Відверто кажучи, дуже хотілося зазирнути в очі тій Варварі, яка рідну кровинку, все одно що собаку, вижбурнула на смітник. Тож знову вирушаю до Приозерного. Якщо чесно — в тих самих очах нічого я не побачила, може, через те, що надворі було темно, а, може, через байдужість самої жінки. Словом, мати новонародженого, який вижив всім смертям на зло, спілкувалася на кшталт «так-ні». А от її чоловік, Степан, був більш багатослівний.

Чоловік ошелешив: «Не лізьте у цю справу, бо ніхто не знає, чому моя дружина так вчинила. А сина я заберу, так мені сказала поліція. Дякую за турботу, але ми самі якось розберемося».

Сина... Забере... Це того самого, якому рот кляпом заткнули?.. Як же цікаво виходить! «Сина» викинули, як непотріб, інші люди його знайшли, медики врятували, а вони тепер... «забирають»! За кримінальним провадженням, до речі, проходить лише жінка. Їй, виходить, ніхто не допомагав: сама в домашніх умовах народила, сама вирішила позбавитися від дитини, сама викинула. І ані чоловік, ані свекруха нічого не бачили, про сусідку взагалі вже мовчу (таких, у вовчій шкурі, ще пошукати треба). Стаття, за якою судитимуть Варвару, не тяжка, їй максимум загрожує 3 роки позбавлення волі. А якщо ви­явиться, що жінка була в стані пологового афекту, вона взагалі може опинитися на волі і... вимагатиме повернути дитину, яку викинула!

Висновки

Після поїздки (і не однієї) до Приозерного все стало на свої місця. Як кажуть, а скринька не була і замкнена: все виявилося так близько і так банально. Насторожує одне: цинізм деяких людей, причому поважного віку, які так легко закривають очі на відвертий кримінал. Мабуть, ще й тому ми так живемо... Байдужість місцевої влади: родина, де сталося це жахіття, зовсім не «зальотна», як запевняли у ФАПі, люди мешкають тут 3 роки.

За всю вагітність мешканки ніхто з уповноважених осіб так і не поцікавився, чи стала представниця неблагополучної родини на облік і чи, бува, не потрібна їй яка допомога. Ну і головне — наша доблесна поліція! Назва нова, методи знайомі, древні, можна сказати: хапаємо першого. А не можна було зйомку з іншої камери спостереження переглянути?

А жінку, яка спочатку вважалася матір'ю немовляти, не доцільніше було б спочатку обстежити у лікаря на предмет, народжувала чи ні, а тоді робити висновки? А про Ганну, яка явно має певні відхилення і здатна зізнатися навіть у вбивстві Кеннеді, хоч і мухи в житті не образила, можна було навести довідки в селищі? Навіщо невинних людей журналістам представили як жахливих злочинців і показали на всю країну, хай і зі спини? І в чому зізнавалася та жінка-білявка? Де дитина, у народженні якої вона так клялася? Може, десь, на дні, заліг черговий нерозкритий злочин? І невже такі горе-оперативники, котрі «шиють справи білими нитками», таки пройдуть переатестацію і «чесно» служитимуть у лавах «моєї нової поліції»?

Марина САВЧЕНКО//Новий День

Р.S. Сподіваємося, мужній хлопчик, який з перших днів свого життя зіштовхнувся з людською жорстокістю, ніколи не дізнається, хто його зрадив і зробив все, аби вбити. Сподіваємося, що новонароджений знайде люблячу родину і виросте здоровим і щасливим, горя на його вік вже вистачить.

© 2022 Інформаційне агентство "Херсонці". Всі права захищені.
Використання матеріалів ІА "Херсонці" може здійснюватись лише при наявності "активного гіперпосилання" на "Херсонці", а також на сам матеріал.
Редакція може не поділяти думку авторів і не несе відповідальність за достовірність інформації.
email: kherson.inform@ukr.net, контакти, архів