Наталя Кабаровська : Україна – моя душа. А душу я не продаю

Вони сплять на піддонах, а вітер і сніг їм за ковдру. Їх осипають не ласкаві слова коханих, а кулі та уламки "Градів". Мирні звуки попси, року чи шансону замінила музика війни. І якщо свистить – упав, віджався. А як не встиг...

Десь плаче мама, кохана, дитина. Якщо країна знаходиться у стані довготривалих переговорів, то ТАМ йде довготривала війна.

Так, дійсно – хтось вже втомився. Втомився боятись, думати про сумне, відривати від сім'ї кошти, обмежувати себе у маленьких чи великих приємностях.

І якщо раніше народ, як одна людина, підставляв руки тим, хто падає - зараз залишилися одиниці. Хтось ще вірять, що з балаканини може вийти щось добре, інші не дивляться, хто там що, а слідкують за тим – хто і що вони.

Наталя Кабаровська з останніх. Її підопічні – окремий загін восьмого полку спецпризначення. Вони стали вже рідними. "Мої хлопчики" – ласкаво називає бійців Наталя. Коли звертається по допомогу. Коли звітує про витрачені кошти. Коли розповідає історії з, тепер уже спільного, життя. У вересні один з них загинув: 20-річний юнак підірвався на міні. Вона завжди пам'ятатиме його. Кожного з них.

Каремати, спальники, одяг, взуття, ліки, сухпайок – не вистачає. Постійно не вистачає. Вона нікого не запитує "чому?" та "де?". Просто купує за власні кошти, звертається за допомогою до друзів та небайдужих людей. І вони відкликаються. І посилки з таким необхідним бійцям, йдуть у зону життя та смерті.

81 ДШБ. Хлопці нещодавно вирушили на Схід. Наталя разом з фейсбуківськими друзями збирала їм посилку – хто зна, як воно в них складеться. Треба зробити хороший почин і бережи їх Бог!

Третій полк спецпризначення. І сім'ї тих, хто вже ніколи не піде ні на захист рідних, ні в їх обійми. Для родин загиблих з третього полку зібрали посилку розміром з КАМАЗ.

"Хотіла окремим постом написати про мого супутника в поїздці до Кіровограду. Ісмаіл. Підприємець. Спокійний, врівноважений чоловік. Це він разом із своїми друзями завантажив КАМАЗ мукою і цукром, крупами і олією, консервами.

Людина, яка з минулого року виділила свої будівлі (ферма в Чаплинці) для розташування солдатів і не просто виділив, а провів туди світло і воду, які сам і оплачує.

При цьому ще й час від часу допомагає продуктами. Просто, без зайвих вихвалянь, без шуму. Людина діла і людина слова. Перше враження зазвичай складається з дрібниць і воно в мене склалось найкраще. Дуже дякую Ісмаілу і надіюсь, що ще зустрінемось!"

А то третій полк спецназу зробив подарунок восьмому: 2 перископи та бінокль. Звідки взнали – Наталя бідкалася, що їм треба, а грошей таких не було.

Якось зателефонували незнайомі хлопці, представились бійцями 29 блокпосту з Луганщини – вкрай потрібен тепловізор. Наталя інформацію перевірила – дійсно, є такі бійці і є нагальна потреба у тепловізорі. Знайшла, передала.

За дуже коштовні речі братися боїться – усвідомлює відповідальність: у самої великих коштів нема, а чи зможе зібрати? Втім, якщо звертаються незнайомі бійці з різних загонів – вірять, що вона щось придумає.

Наталя Кабаровська волонтерить не тому, що у зону небезпеки потрапив хтось із рідних – веління серця. Коли ще тільки почався Майдан всією душею була з ним. Але фізично знаходитися там не могла: у жінки в обох тазостегнових суглобах стоять ендопротези. Ось кому важко - ходити, стояти, сидіти.

Вона не скиглить і ні на що не скаржиться. Посміхаючись, йде до своїх хлопчиків. А що вже після цього – ніхто не бачить. Її допомога – її родина: чоловік, 20-річна донька та 26-річний син з ДЦП. Але юнак рухається, як і мама: вони кожен день відвозили по 35 баклажок питної води батальйону, який дислокувався на кордоні з Кримом.

Наталя вважає, що кожен може долучитися до допомоги тим, хто стоїть на сторожі спокою і миру людей нашої землі. Хтось може в'язати, шити, зварити просту домашню страву, просто прийти і сказати добре слово – хлопчики мають знати, що не даремно пішли у самісіньке пекло, що ми пишаємося ними та цінуємо їх.

Може вона й втомилася, але нічого про це не каже. Натомість чути: "Україна – моя душа. А душу я не продаю. Кожен раз я нагадую собі: ти маєш зробити добро із зла, бо його більше нема з чого робити ".

Елла СТЕФАНОВА
"Kherson sitу"

Фото REUTERS

© 2021 Інформаційне агентство "Херсонці". Всі права захищені.
Використання матеріалів ІА "Херсонці" може здійснюватись лише при наявності "активного гіперпосилання" на "Херсонці", а також на сам матеріал.
Редакція може не поділяти думку авторів і не несе відповідальність за достовірність інформації.
email: kherson.inform@ukr.net, контакти, архів