На Херсонщині під куполом - небеса

Одним із наймолодших в Україні розписувачів храмів стала наша землячка Лариса Паук.

Після майже тропічного степу з його на диво усміхненими соняшниками і синюватими маревами, потрісканою землею і скіфськими ще запахами різнотрав'я поринаєш в інший світ — незбагненний, закличний, вічний. І огортають тебе у врівноважений супокій, і окрилюють твою душу струми — почуття, словами яких не передати...

Храм Казанської ікони Божої Матері Херсонської єпархії Української православної церкви — одне з небагатьох старовинних святилищ, яке більшовицька влада не похопилася зруйнувати вщент. Власне, причина збереження цих стін, цих зводів, цього витвору рук невідомих майстрів прозаїчніша: влада спочатку влаштувала у храмі конюшні, а коли коней не стало, перетворила його на склад, на клуб...

Та люди вірили, що колись смутні часи присилуваного безбожництва пройдуть і храм Казанської ікони Божої Матері знову прийме у своє лоно. І діждалися-таки!

Храм, знову переданий парафіянам, викликав у них не стільки сум, як розгубленість: «Країна у занепаді, люди стали біднішими, тож чи під силу відродити сущому поколінню цю Божу обитель?..».

Назустріч людям, що було зневірилися, прийшов голова ТДВ «Іскра», заслужений працівник сільського господарства України, нагороджений у числі інших двома красномовними медалями «Народна шана — за благодійницьку діяльність» Віктор Нагребецький.

— Жити без віри на землі, особливо у нинішні тяжкі часи, не можна. Не поділитися заробленими чесною працею коштами з церквою — гріх великий, — наголошує Віктор Григорович і прочиняє двері храму, про відродження якого, про його акустику і оздоблення оповідає з особливим захопленням: «Велич і краса!».

Позолочені куполи храму видно здалеку, і, здається, якби не ці сяючі золотом бані, то й родила б тарасівська земля (зона ризикованого землеробства!) скупіше...

Завше заклопотаний справами виробничими Віктор Нагребецький не забував і про храм, допомагаючи то коштами, то будматеріалами, то технікою. А коли прийшла пора розписувати церкву, почав дошукувати живописця. Та щоб не холодним ремісником був...

І знайшов! Не деінде, а на... малій батьківщині — у Каланчацькому районі. І не маляра-тиражувальника, а випускницю Львівської національної академії мистецтв Ларису Паук.

Особливості розпису храмів Лариса осягала на кафедрі сакрального мистецтва. Проте не гадала, що доведеться їй, вчорашній випускниці вузу, виконувати таке відповідальне і непросте замовлення. Розписувати височенні церковні стіни — це не ікони у майстерні малювати.

— Храм, який я розписую у Тарасівці, — перший у моєму житті, — говорить, втомлено відклавши на кілька хвилин пензлі, Лариса Паук. — Робота ця, за яку я бралася з побоюванням, найскладніша з тих, які коли-небудь довелося виконувати. Тому й тривала — третій рік розписую стіни... Я вдячна викладачеві з композиції нашої львівської академії Василю Бондарчуку, котрий першим долучив мене до цього складного виду мистецтва.

— Мені здалося, Ларисо, що стиль вашого розпису не зовсім традиційний, сказати б канонічний. Чи, може, помиляюся?

— У сакрального розпису є два основних стилі — візантійський і модерн. У нас же тут я використовую український сучасний стиль арт деко. Йому притаманні яскраві насичені кольори. Ікони, як бачите, високі за розміром, що підкреслює велич святих, зображених на них. До них повинні тягнутися душі людей.

— Такого масштабу розпис на Херсонщині, мабуть, перший...

— Напевне. Надихнув мене на розпис у тарасівському храмі Казанської ікони Божої Матері Софійський собор у Стамбулі, де мені пощастило побувати. Тут ікони у три з половиною людські зрости. І там десь так само.

— Заходиш у храм — і наче потрапляєш в інший світ...

— Так воно і має бути! Коли людина заходить і їй стає легше на душі — це саме те, чого прагне кожен художник, котрий розписує храми. Моя мама, коли побачила ангелів, котрих я намалювала, сказала: до них хочеться доторкнутися руками, на що батько жартома зауважив: «Почекай. Туди ще рано...». Загалом же, коли у людини, що заходить у храм і бачить ікони, відбувається діалог зі Всевишнім, то це одне означає: художник досяг своєї мети.

— Розпис храму... Чого тут більше — мир­ського ремесла чи одухотвореного мистецтва?

— Розпис, у будь-якому випадку, є творчість і ремесло водночас. Тут 99 відсотків працелюбства і один відсоток — таланту. Загалом же все треба робити з любов'ю, особливо те, що стосується сфери духовної.

...Поза всякого сумніву храм Казанської ікони Божої Матері у Тарасівці Цюрупинського району стане одним із найвеличніших і не лише у Північному Причорномор'ї. В цьому, безумовно, незаперечна заслуга і молодої художниці Лариси Паук, яка трепетно розписує стіни храму, повернутого людям із більшовицької неволі.

Василь ПІДДУБНЯК

"Новий День"

© 2021 Інформаційне агентство "Херсонці". Всі права захищені.
Використання матеріалів ІА "Херсонці" може здійснюватись лише при наявності "активного гіперпосилання" на "Херсонці", а також на сам матеріал.
Редакція може не поділяти думку авторів і не несе відповідальність за достовірність інформації.
email: kherson.inform@ukr.net, контакти, архів