Сільський голова Станіслава: Мрію повернути людей додому

Володимира Желуденка земляки обрали на посаду сільського голови Станіслава Білозерського району вже вдруге. Скажемо відверто, з подібним у наш час зустрічаєшся нечасто. З яких же справ збирається розпочинати свою нову каденцію старий-новий голова? Які проблеми хвилюють його зараз найбільше?

— Володимире Володимировичу, Ви вже маєте досвід роботи на неспокійній посаді сільського голови і проблеми села знаєте не з чужих слів. У якій черговості розставлятимете пріоритети?

Проблема № 1 — дороги, № 2 — впровадження енерго­зберігаючих технологій. Хоча наша дільнична лікарня не перебуває на балансі сільради, ми все одно цього року виділили їй гроші на проектування нової котельні, що працюватиме на твердому паливі. Газ став надто дорогим. Проект розробляється. Плануємо наступного року його реалізувати. Звичайно, якщо нам допоможуть, оскільки бюджет сільської ради таких витрат не потягне. Мова йде про близько півмільйона гривень. Сподіваємося на допомогу, можливо, вдасться потрапити до якоїсь державної програми.

Тепер про наш дитсадок — один з найкращих в області. Торік ми зробили там утеплення фасадів, однак закінчити цю роботу не змогли — не вистачило коштів. Утеплили 9 стель, треба ще 3. Утеплені стелі дуже ефективно тримають тепло, в дитсадку стало значно тепліше.

Наступний проект — переведення на тверде паливо обігріву сільради (нині — газом). Планую реалізувати його теж наступного року.

Та найбільша наша проблема — водопостачання. Хочеться навести тут порядок. Будемо розробляти проектну документацію на капітальний ремонт водопроводу. Нині на ньому немає жодної засувки, щоб можна було десь перекрити воду. Мережа водопостачання дуже стара, їй вже понад 50 років. От і виходить: начебто комунгосп працює нормально, в селі — безперебійне водопостачання, проте через часті аварії не буває води. Навіть коли треба зробити невеличкий ремонт труби, доводиться все село відключати від водопостачання...

Ще одна проблема. Хочеться впорядкувати і санітарні зони навколо артезіанських свердловин. Адже їх огорожі десь поламані, десь вкрадені. Їх слід відновити, тому що це позитивно вплине на якість води, а значить, і на здоров'я людей. Збираюся також ввести в дію свердловину, пробиту декілька років тому, яка так і не введена в експлуатацію й не підключена до загальної мережі водопостачання.

Сьогодні в нашому селі більше 95% населення вже користується лічильниками води. Ще недавно було менше 50%. Ми провели в цьому плані дуже велику роботу. Тепер води вистачає на всіх. Хоча не завадило б мати ще одну свердловину в запасі, на аварійний випадок.

Коли не було лічильників, коли люди брали води, скільки хотіли, а платили за нормами, тоді її не вистачало. Доводилося подавати воду за графіком. Після встановлення лічильників люди почали рахувати свої гроші і споживати воду економніше.

Лічильників немає у пенсіонерів та малозабезпечених. Думаю, з сільського бюджету варто виділити гроші, щоб встановити лічильники саме цій категорії населення.

Хочеться зайнятися і вуличним освітленням. Зрозуміло, що це витратно. Ставлю перед собою завдання спочатку зробити освітлення хоча б на центральних вулицях.

— Цікаво, перші кроки децентралізації дають додаткові надходження до місцевого бюджету?

Так. Добавка є, проте разом із нею збільшилися витрати, тому що інфляція з'їдає цей додаток. Однак бачу, що можемо щось ще одержати в цьому плані. Цього року ми вже 90 тисяч витратили на ремонт доріг і, можливо, до кінця року ще виділимо на це гроші. Зараз у нас йде перевиконання бюджету, кошти є. Прийшли нові депутати — усі самовисуванці. Вважаю, якісний склад нової ради кращий за попередній.

Будемо визначатися з пріоритетами розвитку Станіслава. Зараз за рахунок державних коштів реалізується програма утеплення школи. Почнемо з заміни вікон. Зрозуміло, що грошей на це не вистачає, тому сільська рада має допомогти.

Є що ділити, є чим допомагати. Бюджет перевиконується, на сьогодні — плюс 300 тисяч гривень. Зрозуміло, що той акциз, який платять підприємці за реалізацію підакцизних товарів (алкогольних та тютюнових виробів), надходжень багато не дає. Нам пощастило, що на території села є автозаправна станція. Акциз з продажу паливно-мастильних матеріалів — це реальні надходження: приблизно 20 тисяч гривень щомісяця.

— Які плани щодо об'єднання громад? Вирішили з кимось об'єднуватися чи будете самостійними?

— Згідно з перспективним планом, маємо об'єднуватися з сусідніми Олександрівською та Широкобалківською сільрадами. Наскільки мені відомо, мешканці Широкої Балки згод­ні з цим, а от Олександрівки — ні. Тамтешній сільський голова, економіст за фахом і з великим стажем, — дуже поважна людина. Він підрахував і визначив, що за умов об'єд­нан­ня грошей у нас не вистачатиме, навіть з урахуванням додаткового фінансування і дотацій у вигляді субвенцій на освіту та медицину. Тому особливого бажання об'єднуватися у них немає.

Що стосується мене,то я вважаю, що об'єднуватися тре­ба, і так буде краще людям. Принаймні про це говориться в концепції об'єднання громад, так стверджують ініціатори реформи. Однак я не бачу законодавчого підґрунтя для цього. Вони написали закон про добровільне об'єднання громад, в якому виписали лише механізм об'єднання. А що буде потім?

Так, у цій концепції все дуже добре розписано: будуть у нас і пожежна частина, і всі представники районних служб, «єдине вікно», щоб людям не треба було їздити в район за довідками. Тобто всі послуги районного масштабу вони можуть отримувати на місці. Але ж коли прошу показати якийсь нормативний документ чи, наприклад, наказ по МНС, який би роз'яснював, де і коли вони почнуть у нас будувати пожежну частину після того, як ми об'єднаємося, відповісти на це ніхто не може...

Тобто картинку намалювали красиву, але що буде реально — не знають. Дали нам гру, сказали — грайте, а правила гри не виписали...

Єдине, що конкретне, так це бюджетний кодекс, в якому сказано, що у випадку об'єднання, ми переходимо на прямі бюджетні відносини з державою, минаючи район та область. Це добре. Як і те, що з сільського бюджету фінансуватимуться і наша школа, і лікарня, і дитсадок, і будинок культури. Чому? Бо якщо лікарю зараз треба придбати пігулку, він зобов'язаний їхати до якогось клерка в райцентр і там випрошувати... Бюрократія страшна...

А прийдуть до сільського голови директор школи чи головний лікар і скажуть: «Нам потрібне те й те, винось питання на сесію сільради»... Ми обов'язково вирішимо. Адже ми завжди поруч, і це для наших людей. Тобто ми краще за будь-якого районного клерка знаємо, куди треба спрямувати гроші в першу чергу. Ось це — позитивний момент.

Сьогодні на бюджеті сільради — тільки апарат сільської ради і наші місцеві програми соціально-економічного розвитку, які ми виконуємо. Бу­динок культури, дитсадок та бібліотека фінансуються сільською радою, але через субвенцію з районного бюджету. З наступного року вони переходять на пряме фінансування з районного бюджету. Якщо об'єднаємося, то всі вони перейдуть на фінансування сільської ради.

— Володимире Володимировичу, а як у Станіславі з робочими місцями?

На території нашої сільради працюють 23 фермери. Є кілька промислових підприємств: консервний цех та підприємство «Таврія-пак», яке виготовляє гофротару. Є ще кооперативи з розведення риби. Вважаю, це надто мало. Треба розвивати економіку села. Якщо порівняти Стані­слав 30-річної давнини і сьогодні, тоді тільки в радгоспі «Лиманський» було понад 20 структурних підрозділів, які виробляли різні види продукції.

Не рахуючи тваринництва та рослинництва, мали цех з розливу мінеральної води, виноробний цех, панчішну фабрику, дільницю пластмасових виробів. Мали пансіонат. Тобто Станіслав був економічно розвиненим центром. Був у нас і рибколгосп, при якому також працював цех з перемотки трансформаторних двигунів. На обох підприємствах були му­комельні цехи, крупорушки, олійниці. Крім того, на території села існувало ремонтно-транспортне підприємство...

Тож треба знову розвивати сільську промисловість — переробку! Консервний цех є, але ж фермери практично не займаються овочівництвом. Віддають перевагу зерновим та технічним культурам. Треба розвивати переробку тваринницької продукції. Тим паче, що є бажаючі встановити у нас в селі молокоблок з охолодження та первинної переробки молока. Однак палиці в колеса вставляє наше бюрократичне законодавство. Оформити для цього землю — велика проблема. Між тим, у нас гуляють понад 4 гектари землі на території колишнього РТП. Щоб оформити її, треба пройти сім кіл пекла... Начебто й спрощують процедуру, однак чомусь щодня стає все складніше й складніше оформити землю.

Декілька років тому приїхали до нас інвестори, які хотіли звести на березі підприємство з виготовлення маломірних суден. Побігали-побігали і зникли. Телефоную і запитую: де ви? «Ми вже відкрили під­приємство в Польщі»... Вони не змогли пробити нашу бюро­кратичну систему.

Село старіє, і якщо не будемо його розвивати, створювати робочі місця, воно старітиме й далі. Молодь виїжджає, бо ніде себе реалізувати. Зараз проблема знайти в селі молоду енергійну людину для призначення на якусь посаду. Вранці набиті людьми автобуси їдуть в місто, ввечері — з міста. Їздять в рідне село тільки ночувати... Я сам до роботи сільським головою 15 років відпрацював в МНС, стільки ж на зупинках простояв — у Херсоні працював, у Білозерці... Тож постараємося зробити все від нас залежне, аби наші люди, особливо молодь, могли знайти роботу вдома.

Анатолій ЯЇЦЬКИЙ

"Новий день"

© 2020 Інформаційне агентство "Херсонці". Всі права захищені.
Використання матеріалів ІА "Херсонці" може здійснюватись лише при наявності "активного гіперпосилання" на "Херсонці", а також на сам матеріал.
Редакція може не поділяти думку авторів і не несе відповідальність за достовірність інформації.
email: kherson.inform@ukr.net, контакти, архів