Олександр Співаковський:Реформи – це справа не політиків, це справа всіх нас

Минулої середи у парламенті відбулися слухання щодо правового забезпечення реформи освіти в Україні. Освітяни, науковці, чиновники обговорювали стратегічні напрямки реформування освіти та проблеми, які гальмують ці процеси.

Досить різким на фоні виступів деяких експертів був виступ першого заступника голови Комітету Верховної Ради з питань науки та освіти Олександра Співаковського.

На його думку, обрана зараз законодавча стратегія реформування галузі взагалі є тупиковою, а тому прирікає реформу на поразку.

Що саме змусило зробити такі висновки — у інтерв'ю з народним депутатом України Олександром Співаковським:

- Олександре Володимировичу, реформи в освіті відбуваються вже протягом кількох років. І темп взятий нібито непоганий. Вже прийнятий такий довгоочікуваний Закон про вищу освіту, на підході ще кілька важливих законів. Ви ж, по суті, стверджуєте, що весь час освітня реформа рухалася не в тому напрямку?

- Ні, я говорив про інше. Реформа освіти є надто важливим, я б навіть сказав, стратегічним напрямком розвитку нашої держави. Це та сфера, яка потребує дуже відповідальних рішень. Суспільство очікує серйозних і ефективних реформ, які б не просто вирішили певні нагальні проблеми, а відкрили для української освіти нові можливості і перспективи.

Тому, на моє переконання, та й з точки зору логіки, необхідно було розпочати з прийняття базового закону, який би заклав головні постулати здійснення освітньої діяльності. Тобто – з Закону "Про освіту". Натомість ми пішли іншим шляхом. Спочатку було прийнято нову редакцію Закону України "Про вищу освіту", потім уряд подав проекти законів "Про наукову і науково – технічну діяльність" та "Про професійну освіту".

І лише у листопаді цього року до парламенту нарешті надійшов проект базового закону. Складається враження, що ми спочатку будуємо поверхи будинку (закони "Про вищу освіту" та "Про професійну освіту"), потім дах (Закон "Про наукову та науково-технічну діяльність"), і лише після цього починаємо закладати фундамент.

- Так, дещо нелогічно виглядає. А що не так із уже прийнятим Законом "Про вищу освіту"? У своєму виступі ви критикували його.

- Насправді цей Закон доволі прогресивний. Проте минув уже рік з моменту його прийняття, а він до цього часу поки не виправдав покладених на нього суспільством завдань. Для його імплементації необхідно було розробити і прийняти ще 47 законопроектів та інших нормативно-правових актів. На жаль, станом на сьогоднішній день фактично прийнято 19, тобто - лише 40% необхідного. До того ж, чимало вже прийнятих рішень не сприймаються освітянами, тому зустрічають опір і нерозуміння на місцях.

- Але ж, я пригадую, прийняттю цього законопроекту передувало досить широке обговорення в освітянському середовищі. Тому звідки це неприйняття?

- А ви знаєте, як зазвичай проходить обговорення таких законопроектів? Цілком у дусі радянських партконференцій. Через це значна частина слушних пропозицій, які підтримуються більшістю, в них не враховуються.

Як результат - імплементація цього Закону просувається важко. Як, власне, і створення нових інституцій, передбачених цим Законом. Зокрема, Національного агентства з забезпечення якості вищої освіти. Воно мало розпочати свою роботу ще 1 вересня цього року, проте до сьогоднішнього дня не функціонує.

- На вашу думку, чи може спіткати така ж доля інші освітні закони, проекти яких були нещодавно подані на розгляд парламенту?

- Наразі ми маємо два нових законопроекти. Це проект Закону про "Професійну освіту" та проект базового Закону "Про освіту". В них закладено дійсно прогресивні ідеї. Зокрема, це стосується державно-громадського партнерства у сфері освіти, питань академічної доброчесності, децентралізації та автономії закладів освіти тощо.

Але недосконалість цих законопроектів, на жаль, надто очевидна. Тож можу спрогнозувати: якщо вони будуть прийняті в такому вигляді, як зараз, то їх імплементація також буде проблематичною. Бо закони, які пишуться вузькою групою експертів, не здатні врахувати цілої низки проблем, з якими стикаються освітяни, що працюють, як кажуть, "на землі".

- Наприклад?

- Візьмемо хоча б фінансування. Модернізація чи то реформування будь-якої галузі розпочинається з залучення інвестицій. Освіта — не виключення. Наразі ж наша система державного управління освітою створює купу перешкод залученню інвестицій в освіту. Причому, як бюджетних, так і приватних. За діючим законодавством університети і інвестиції є речами несумісними. Закон "Про вищу освіту" відповідей на ці питання не дає.

Тому наші навчальні заклади, які самостійно заробляють собі на життя, позбавлені можливості користуватися своїми коштами. І це вже стало справжнім гальмом розвитку освіти. Ще один яскравий приклад — 12-річна шкільна освіта. Понад 70% батьків виступають проти, це показують усі соціологічні опитування. Проте автори таки заклали "12-річку" в свій законопроект. Це виглядає як знущання над здоровим глуздом. Хто і яким чином обґрунтував 12 років навчання у школі? Такий експеримент вже мав місце в нашій країні і довів свою безперспективність.

- Які проблеми української освіти, на ваш погляд, є зараз критичними?

- Українська освіта має цілу низку критичних проблем. На жаль, поки що вони або просто ігноруються, або ж для вирішення їх пропонується піти найлегшим шляхом. Наприклад, на місцеві бюджети пропонується перекласти не лише повноваження по закупівлі шкільних автобусів, а й фінансування професійно-технічних закладів.

На мою думку, це просто поховає мережу профтехосвіти. Хоча наша економіка зараз потребує кваліфікованих робітників. В Україні страшенний дефіцит учителів математики і фізики, і в той же час протягом двох останніх років у вишах відбулося скорочення 50 тисяч бюджетних місць. Що з цим робити? Відповіді немає.

Не можна закривати очі і на масштаби освітньої еміграції української молоді. Лише у минулому році кількість українців, які виїхали на навчання до закордонних університетів, складала щонайменше 53 тисячі. Це як два Львівська політехніка та КПІ разом узяті, або - усі студенти, що навчаються у вишах Рівненської та Волинської областей. Молодь "голосує ногами", бо не бачить перспективи свого розвитку в Україні. Тож маємо вже зараз, терміново, реагувати на ці виклики. В тому числі, більш вигідними пропозиціями для випускників, підвищенням якості української освіти тощо.

- У своєму виступі на парламентських слуханнях ви назвали "тупиковою" нинішню законодавчу стратегію реформування освіти. Чому?

- Понад 640 тисяч освітян поставили свої підписи під петицією проти прийняття проекту закону "Про освіту" у його новій редакції. Скажіть, чи можна ігнорувати думку тих, кому доведеться втілювати ці закони? Наші вчителі і професори, директори і ректори – це люди, які присвятили себе освіті. Вони, їхні знання, їхній багаторічний досвід – це основа розвитку і благополуччя нашої країни. А освітнє законодавство сьогодні вперто ігнорує їхню думку.

І цим, на мій погляд, наші реформатори по суті прирікають себе і свої реформи на поразку. Проблема багатьох наших можновладців у тому, що вони думають, що зможуть зробити реформи самі. Вони вірять, що повноваження, якими вони наділені, дають їм право просто нав'язати свою "прогресивну волю" народу, і все спрацює. Але не буде такого. Реформи – це справа не політиків, це - справа всіх нас, всього народу.

- Чи маєте ви рецепт виправлення цієї ситуації?

- Звичайно, в нас є можливості це зробити. Але для цього потрібно дослухатися до думки багатьох людей. У тому числі - тих, до кого в нас не звикли дослухатися. Необхідно взагалі виробити нову культуру законотворення. Так, це складний шлях, але іншого немає.

- Дякую за розмову. Було досить цікаво.

Запитувала Олена ЛЕОНОВА

© 2021 Інформаційне агентство "Херсонці". Всі права захищені.
Використання матеріалів ІА "Херсонці" може здійснюватись лише при наявності "активного гіперпосилання" на "Херсонці", а також на сам матеріал.
Редакція може не поділяти думку авторів і не несе відповідальність за достовірність інформації.
email: kherson.inform@ukr.net, контакти, архів