У Херсоні є проблема, якої ніби то і не існує
На перший погляд, все це зрозуміло і цілком логічно. Життя вимагає посилення провідної ролі української мови як єдиної державної мови в країні. І все ж не варто ігнорувати деякі обставини, які століттями впливали на мовну ситуацію в містах південного сходу України, включаючи і наш Херсон.
Вона і зараз залишається досить неоднозначною. І деякі громадяни не розуміють таких спроб демонстративно-поспішного вирішення мовної проблеми. На відміну від західних та центральних областей, таких «несвідомих» у цій частині України, яка складає третину держави за площею і майже половину по кількості населення, більш, ніж достатньо.
Звичайно, було б все набагато простіше, якби титульна нація становила в нашій країні 96,74%, як, наприклад, в сучасній мононаціональній Польщі. Що стосується України, то вона більше тяжіє до багатонаціональних держав.
Дійсно, більшість її населення складають українці. Але росіяни за чисельністю залишаються другими. І, порівняно, великими етнічними групами населення є: білоруси, молдавани, кримські татари, болгари, угорці, румуни, поляки. Звичайно, зараз конкретні дані, наводити неможливо. Вони не без допомоги чиновників, формально змінилися на користь корінної нації, хоча, як відомо, мовні уподобання людей не підвладні законодавцям.
Втім, справа навіть не в статистиці. Подобається нам, чи не подобається, але основна проблема полягає не в кількості українців чи росіян, а в тому, що в країні і, перш за все на півдні та сході залишається досить високим відсоток російськомовного населення.
Навіть згідно з даними опитування, проведеного Київським міжнародним інститутом соціології (КМІС), російську мову використовує 43-46% населення України, а на південному сході - більшість.
Ситуація ускладнюється наявністю кількох мільйонів «російськомовних» в Криму (95%) і на Донбасі (до 80%). І важко уявити, що станеться після повернення цих регіонів до складу України. Яким чином і за який час можливо перевести тамтешнє населення на державну мову.
Втім в Херсоні «мовна ситуація», треба відзначити, цілком нормальна. Вона далеко непорівнянна зі станом справ, наприклад, в Одесі, в якій автор матеріалу недавно прожив кілька тижнів.
Результати одеських спостережень дозволяють стверджувати, що в нашому місті українська мова почуває себе більш комфортно. Вона домінує в державних установах, навчальних, дошкільних та культурних закладах, на місцевому телебаченні і радіо.
І тільки на побутовому рівні, на вулицях і ринках, на виробництві і транспорті, в ресторанах та кафе, процентне співвідношення складається не завжди на користь української мови. Яке воно - стверджувати складно. Можливо, 40 на 60, 30 на 70 або навіть 20 на 80. Але це реальність, від якої, на жаль, нікуди не дітися.
В Одесі, на мій погляд, в цьому плані все значно гірше. Тут навіть на пляжах українську мову можна почути лише від приїжджих із західних чи центральних регіонів країни. Ні таксисти, ні продавці одеських ринків, ні працівники громадського харчування, медичних та культурних установ поки що не перейшли на державну мову. А в репертуарі відомого всьому світу одеського оперного театру, як правило, ставляться спектаклі переважно російською мовою.
Більш того, навіть більшість представників міської влади недостатньо володіють українською мовою. Це особливо помітно при перегляді телевізійних передач, коли ведучі телепрограм, починають розмовляти з місцевими чиновниками або з рядовими одеситами. Значна більшість останніх миттєво переходить на... російську.
Схоже, що знадобиться ще чимало часу, щоб одесити почали спілкуватися на українською. До того ж цьому ніяк не сприяє супутникове телебачення, Інтернет, численні зв'язки з росіянами і навіть пам'ятники засновникам міста, російським і російськомовним ученим, письменникам, артистам, військовим та іншим відомим одеситам, яких безліч у місті.
Малоймовірно, що одесити коли-небудь погодяться на знесення прекрасно доглянутих пам'ятників Пушкіну, Мечникову, Філатову, де Рібасу, Катерині Другій, князю Воронцову, Льву Толстому, Максиму Горькому і ряду інших знаменитостей, пов'язаних з Росією. Без них Одеса втратить своє «обличчя», свій колорит і, власне кажучи, перестане бути Одесою.
Деякі одесити навіть вважають, що Україна продовжує перебувати в полі тяжіння російської мови. І іноземною вона може стати у них тільки через кілька поколінь. Це як у фізиці: великі тіла притягують менші. А поле російської культури, на їхню думку, більш масштабне, ніж поле української культури. З цими твердженнями можна і посперечатися.
Проте, в умовах ринкової економіки у російської мови чимало шансів, щоб на ній спілкувалися та здобували освіту, особливо в країнах пострадянського простору. Не слід забувати і те, що російська мова виходить за рамки одного етносу і є однією зі світових мов, нарівні з арабською, китайською, англійською, іспанською, знаючи які, можна спілкуватися у будь-якій частині світу.
Таким чином, не продумане новаторство при вирішенні мовного питання на тлі складної економічної ситуації в країні, зростання цін і зубожіння значної частини населення надає «ведмежу послугу» керівництву країни в прагненні побудувати єдину, демократичну і процвітаючу Україну, в якій кожен її громадянин, незважаючи на свою національність, почуватиме себе комфортно.
Юрій АНІСІМОВ
Заслужений журналіст України
