Олесь Гончар і Херсонщина

Олесь Гончар і Херсонщина

В липні цього року виповнилося 20 років з дня смерті видатного українського письменника, громадського діяча, академіка АН України, Героя Соціалістичної Праці, Героя України, першого лауреата премії ім. Тараса Шевченка, голови Спілки письменників України (1959–1971), депутата Верховної Ради СРСР Олеся Терентійовича Гончара.

На жаль, публікацій про цю імениту Людину останнім часом в засобах масової інформації значно поменшало і чимало херсонців, в першу чергу молодих, не зовсім уявляє про те, що його життя і творчість найтіснішим чином переплелися з Херсонщиною, яку письменник відвідував неодноразово.

Саме це допомогло йому створити цілу низку таких широко відомих творів про наш край, як романи і повісті "Таврія", "Перекоп", "Тронка", "Берег любові", "Бригантина", "На косі" та інші ...

В них майстерно відтворена широка географія Таврійського краю, його краса і наші чудові люди. Відвідуючи Херсон, Цюрупинськ, Каховку, Нову Каховку, Чаплинку, Каланчак, Берислав, Голу Пристань, Велику Олександрівку Олесь Гончар зустрічався з робітниками, колгоспниками, представниками інтелігенції, молоддю, студентами.

Запам'яталася його зустріч з курсантами морехідного училища та відвідування прославленого парусника "Товариш", який послужив прототипом "Оріона" ("Берег любові"). Письменник був навіть зарахований почесним членом його екіпажу.

Олесь Гончар нерідко визнавався у своїй щирій любові до нашого краю. Якось після однієї із зустрічей в області він у статті «Вогонь творення» написав: «Не вперше мені бувати на Херсонщині, але ця поїздка чомусь то особливо лягла на душу, Може тому, що травень був і все цвіло, і високі дощі ходили за нами по степах?

Разом з людьми ми слухали музику тих травневих дощів довгоочікуваних ... Було чому радіти. Але найбільше радували самі господарі степу, ті, кого щоразу ніби знову для себе відкриваєш. У невичерпності своїй виступає кожен раз цілющий дух людини-трудівника, вражає їх оптимізм, душевне здоров'я, активність мислення, розум ясний і правдивий, відкрита, як степ, душа...»

Понад чверть століття Олесь Гончар обирався депутатом колишньої Верховної Ради СРСР від 60-ого виборчого округу Херсонської області і чимало зробив для своїх виборців.

Він звертався до уряду з приводу закриття в Таврійську 8-річної школи меліорації та водного господарства, допомагав жителям Станіслава в укріпленні берега, сприяв будівництву школи в радгоспі "Перше травня" Голопристанського району та лікарні в Вісокопіллі, виділенню автобуса для сільської лікарні в Качкарівці, проведенню асфальтівки між Бериславом і Великою Олександрівкою, придбанню колясок для інвалідів та книг для сільських бібліотек.

За його підтримки в Херсоні була побудована обласна універсальна наукова бібліотека, яка зараз носить його ім'я. Гордо підносячись над сивим Дніпром ця унікальна споруда є величним і пам'ятником геніальному Майстру слова. Він спряв відкриттю місцевих музеїв - літературного імені. Бориса Лавреньова та художнього імені. Олексія Шовкуненка.

Місцеві письменники пам'ятають, що Олесь Гончар був ініціатором створення Херсонського відділення Спілки письменників, що він постійно їх підтримував, радів їхнім успіхам, тепло відгукувався про них у своїх численних виступах і статтях. У нього були дружні стосунки з тодішнім головою Херсонської обласної організації НСПУ Миколою Братаном

Заслужений журналіст України
Юрій АНІСІМОВ

На фото: найкраща пам'ятка письменнику в Херсоні – обласна універсальна наукова бібліотека імені Олеся Гончара

Довідка: ОлесьТерентійович Гончар (при народженні Біличенко) народився 3 квітня 1918 в селі Ломівка, неподалік Катеринослава (нині Дніпропетровськ Навчався в технікумі журналістики, працював у редакціях газет: спочатку у районній на Полтавщині, а потім в обласній комсомольській в Харкові.

У 1938 року вступив на філологічний факультет Харківського державного університету. У червні 1941 у складі студентського батальйону пішов добровольцем на фронт. На війні був старшиною мінометної батареї.

Після закінчення війни завершує навчання у Дніпропетровському університеті. В цей час він публікує кілька новел і повість «Земля гуде». Але головним підсумком трьох повоєнних років стала трилогія «Прапороносці». Всі три частини роману («Альпи», 1946; «Голубий Дунай», 1947; «Злата Прага», 1948) були опубліковані на сторінках журналу «Вітчизна», а згодом і окремим виданням.

У 1959–1971 роках Олесь Гончар — голова правління Спілки письменників України, у 1959–1986 роках — секретар правління Спілки письменників СРСР. Від 1973 р. — голова Українського республіканського комітету захисту миру, член Всесвітньої Ради Миру.

Твори Гончара перекладалися на 67 мов. Нагороджений багатьма орденами та медалями. Помер 14 липня 1995 року. Похований на Байковому цвинтарі.

Херсонцы в твиттере