Чому Польщі вдалося...

Чому Польщі вдалося...

Без реформи місцевого самоврядування неможливий будь-який розвиток, вважають польські експерти. І саме з успішним проведенням цієї реформи у 1989 та 1998 роках вони пов'язують стрімкий розвиток польської економіки в посткомуністичні часи.

Ще якихось 20 років тому слово «Прушкув» знала вся Польща. Сумнівна слава про тамтешню мафію гриміла по всій країні. Злочинці з цього міста-сателіта Варшави ще в радянські часи починали з обкрадання столичних квартир і торгівлі краденим.

Після краху комуністичної системи прушкувська «коза-ностра» перекваліфікувалася на контрабанду алкоголю, цигарок і продаж наркотиків. З часом мафіозі почали інвестувати в курортний бізнес на узбережжі Балтійського моря і промисловість на польському півдні. Все це супроводжували криваві розбірки з жорстким переділом сфер впливу, рекетом і гучними вбивствами.

Прощавай, «коза-ностра»!

- Завдяки приходу нового керівництва до Міністерства внутрішніх справ Польщі наприкінці 1990-х вдалося нарешті навести порядок, — згадує віце-президент міста Прушкув Анджей Кужеля. — Були створені спеціальні групи реагування. Про якісь випадки жителі Прушкува отримали можливість повідомляти напряму у Варшаву. Дуже допомогло також успішне затримання правоохоронцями одного з ватажків мафії, який погодився співпрацювати з поліцією і здати своїх поплічників.

Незважаючи на перемогу над ма­фіозі, Прушкув ще довго мав репутацію кримінального міста. «Аби відновити наш імідж, ми почали активно розвивати спорт — як професійний, так і аматорський. Наша баскетбольна команда, зрештою, виграла польський чемпіонат, успішно виступав і футбольний клуб Прушкува», — додав пан Кужеля.

Однак розвиток міста був би неможливим без реформи місцевого самоврядування, переконує віце-президент Прушкува: «Лише завдяки їй багато міст у Польщі нарешті побачили справжній розквіт. Реформа дала нам справжню самостійність, ми отримали можливість розпоряджатися своїми коштами».

Життя під протекторатом Радян­ського Союзу призвело до цілковитого занепаду Польщі. Вже з 1980 року поляки змушені були більшу частину свого життя проводити в чергах за найнеобхіднішими продуктами. Напівпорожні полиці в магазинах, шалене зростання цін, низькі доходи — такими були реалії Польщі після падіння залізної завіси і краху комуністичної системи.

Однак, на відміну від України, нашим сусідам за останні два десятиріччя вдалося зробити величезний ривок уперед. Як їм це вдалося, ми спробували дізнатися під час візиту до Польщі в рамках міжнародного проекту «Українська школа журналістики». Проведений за підтримки міністерств закордонних справ Польщі і Канади, цей проект мав на меті ознайомити журналістів із різних регіонів України з польським досвідом реформи місцевого самоврядування. Учасники поїздки також мали можливість почути думки польських експертів щодо перебігу цієї реформи в Україні.

«Поляки прагнули змін»

- Для проведення реформи місцевого самоврядування ситуація в Україні нині більш сприятлива, ніж тоді, коли ми починали її у Польщі у 1989 році. У вас є набагато більше екс­пертів, до того ж, нині існує чимало фондів, які зацікавлені у проведенні цієї реформи. Вони готові фінансувати і підтримувати її в Україні, — стверд­жує відомий польський політик, економіст, депутат польського сейму трьох каденцій, колишній мер Варшави Марцін Свєнціцкі.

- Наприкінці 1980-х Польща перебувала у дуже складному економічному становищі. Вона була фактично банкрутом, не обслуговувала свій зовнішній борг, інфляція досягла 600% на рік. Ніяких товарів у магазинах не було, щось можна було при­дбати лише на картки. Гроші не мали цінності, криза була тотальною. Натомість поляки прагнули змін.

Але коли до влади в країні прийшли демократи, на місцях усюди залишилася стара номенклатура. Тож ми вирішили дати їм повноваження, майно та інструменти для вирішення місцевих проблем. Часу на це було обмаль, адже реформи почалися у вересні 1989 року, а вибори до органів місцевого самоврядування мали відбутися у травні 1990-го. Ми мали лише близько 8 місяців, тож мусили робити все дуже швидко.

Але найголовніше те, що за реформу у нас відповідав один експерт — Єжи Регульський. Він мав усі необхідні повноваження і встиг усе зробити: переглянув близько 90 законів про культуру, дороги, навколишнє середовище, освіту, охорону здоров'я, планування тощо. І скрізь вніс зміни: які повноваження залишалися центральній владі, а що передавалося владі на місцях.

Такий самий принцип був і з фінансами. Гміни (райони) мали можливість самостійно формувати свої бюджети, залишали у себе більшість податків, отримували також свою частку з загальнодержавних податків. А в деяких сферах — наприклад, освіті — гміни отримували субсидію з держ­бюджету, — розповів Марцін Свєнціцкі.

Другий етап реформи (на так званому обласному і районному рівнях) у Польщі відбувся у 1998 році. Тоді з 49 воєводств залишили тільки 16. «Ця реформа проходила на тлі шаленого супротиву на місцях. Дехто не хотів входити до складу якогось воєводства, а хтось не бажав, щоб його місто втратило статус центру воєводства. Були конфлікти, демонстрації, однак дуже швидко компромісу було досягнуто», — доповнює пан Свєнціцкі.

- Нині звичайна польська гміна налічує 5 тисяч жителів, і ми вважаємо, що це замало. Зараз є такий погляд, що краще і результативніше керувати тією одиницею, яка нараховує щонайменше 100 тисяч мешканців. Думаю, Польща прийде до цього років за 10—15. Поки ж наші адміністративно-територіальні одиниці залишаються замалими, аби ще ефективніше в них працювати, — підкреслює відомий польський юрист, колишній голова Конституційного суду Польщі Єжи Стенпєнь.

- Чому стала можливою успішна реформа місцевого самоврядування у Польщі? Тому що вже на першому її етапі, у 1989 році, поляки не хотіли, аби Варшава вирішувала, де, в якомусь місті потрібно ремонтувати дорогу або будувати міст через річку. Вони говорили: це не справа столиці і не держави, це — справа самої громади. Тому всі були за те, щоб отримати реальну владу і реальну можливість розпоряджатися своїми коштами.

Проблеми виникли під час другого етапу реформи, коли всі хотіли залишити за собою статус воєвод­ських міст. Тому уряд підготував спе­ціальну програму підтримки тих громад, які втрачали статус центру воєводства. В деяких з них залишили суди або інші установи, — ділиться спогадами Марцін Свєнціцкі.

— Нині у Польщі багато людей мають претензії до Варшави, оскільки бачать, що столиця розвивається значно краще, ніж маленькі міста. Вони хочуть, щоб політики більше звертали увагу на те, що відбувається в регіонах. Тому зараз всерйоз обговорюється пропозиція перенести ті чи інші міністерства і відомства зі столиці по різних регіонах Польщі — щоб таким чином дати додатковий поштовх для їхнього розвитку, — коментує засновниця і головний редактор польського журналу «Міста» Марта Жаковська.

Краще життя завдяки реформам

Успішна реформа місцевого самоврядування і вступ до Євросоюзу дозволив Польщі значно випередити Україну за темпами економічного розвитку і добробуту населення. Тоді, як в нашій країні за останні 10 років багато разів відбувалися різкі валютні коливання, інфляція і зростання цін, польський злотий залишався стабільним. Крім того, у Польщі давно забули, що таке занепад села, розбиті дороги і зруйнована інфраструктура.

- Саме в польських селах можна добре побачити переваги, які отримала Польща від вступу до ЄС. Це дало можливість суттєво оновити технології, покращити обладнання, отримати доступні кредити. Революція відбулася у багатьох галузях: зокрема, у сміттєпереробці. Польща змушена була впроваджувати у себе європейські стандарти, що призвело до якісних змін у багатьох напрямах, — говорить депутат ради одного з округів Варшави Пьотр Ораш.

Звісно, у Польщі не все так ідеально. В країні дуже високі тарифи на комунальні послуги, вартість перебування у дошкільних навчальних закладах (особливо приватних, куди набагато легше влаштувати дітей, приміром, у Варшаві), немалі податки.

«Ми з дружиною непогано заробляємо, як за мірками столиці. Тим не менш, уся моя зарплата йде на оплату житла, комунальних послуг, електроенергії, податки, дитсадок. А на все інше — одяг, харчі, подорожі — ми витрачаємо зарплату дружини», — розповів українець Ярослав, який кілька років живе у польській столиці.

— Середня пенсія у Польщі становить 800—1200 злотих (4800—7200 грн. — Прим. авт.). Це дуже мала сума. Тому пенсіонерам доводиться вирішувати, на що їм витрачати гроші: або на ліки, або на сплату комунальних послуг, — доповнила Марта Жаковська.

Саме завдяки реформі місцевого самоврядування Польщі вдалося уникнути появи олігархічної системи, стверд­жує Єжи Стенпєнь. «Тому Україні потрібно будувати справжнє місцеве самоврядування. А щоб воно було дієвим, влада на місцях повинна мати юридичний статус, інструменти впливу і володіти майном на своїй території. Кожна громада повинна обирати раду і мера. Звісно, є дискусії щодо способу обрання міського голови, однак будь-які вільні вибори — краще, ніж їх відсутність», — наголошує він.

Єжи Стенпєнь також нагадав, що саме в Києві у XIV столітті вже існувало Магдебурзьке право: «Це якраз приклад західного мислення, європейського самоврядування у той час, коли ще не було ані Московії, ані Речі Посполитої».

Під час зустрічей польські експерти доволі критично розцінювали перебіг реформи в Україні. Зауважували, що Польща свого часу навіть не намагалася проводити її шляхом «добровільного» об'єднання терито­ріальних громад: місцеві ради там не приймали жодних рішень щодо того, з ким і як їм об'єднуватися.

- В Україні, на жаль, досі немає єдиного експерта, який би цілодобово 7 днів на тиждень займався виключно цією реформою. І щоб у нього в штаті була група людей, які могли б готувати необхідні законопроекти. У вас же відповідальний за реформу приділяє їй увагу, скажімо, одну годину на добу, а решту часу займається іншими справами. Крім того, мене турбує питання, чи вдасться вам до виборів 25 жовтня все змінити. Адже якщо це будуть вибори до старих структур, то нічого не зміниться, — додає Марцін Свєнціцкі.

Проте без реформи місцевого самоврядування Україні не слід очікувати на розвиток, підкреслюють експерти. «Без інституціональних змін будь-які інші якісні зміни неможливі, — вважає Єжи Стенпєнь. — Щоправда, коли ми починали наприкінці 1970-х, то працювали більше для ідеї, адже не вірили, що комуністичний режим колись впаде. Але це зрештою сталося».

Олег БАТУРІН

"Новий день"

Херсонцы в твиттере