Театр не може існувати без творців

 Театр не може існувати без творців

Часто можна почути фразу: можеш не писати – не пиши, можеш не співати – не співай і в такому ключі ще довго можна продовжувати цей логічний ряд.

І це не означає, що не потрібно пробувати щось нове, або намагатись розвиватись в тій чи іншій сфері.

Це означає, що потрібно віднайти ту сферу, яка дається легко!

Ще Сковорода писав у своїх трактатах про спорідність праці і про те, як це важливо для людини.

До чого я веду? Та до того, що коли людина на своєму місці, це завжди помітно. Помітно результати її роботи і постійний рух і розвиток. Таку людину сміливо можна віднести до категорії творців, а не споживачів.

Про те, як ідеї стають реальністю, змінюють світ і навіщо взагалі творити розмовляла з директором Херсонського обласного академічного музично-драматичного театру ім. Миколи Куліша Олександром Книгою.

- «Мельпомена Таврії» починалась 22 роки тому з вашої ідеї. Так чому потрібно будувати самому і не чекати поки тобі дадуть завдання?

Треба будувати, бо ніхто ж цього не зробить. Розумієш, це ж не тільки, наприклад, в фестивальному русі, те ж саме в театрі. От вже 20 років мінімум жодної копійки на утримання театру ми не отримуємо.

Якщо б я став в позу, як деякі директори деяких установ, і сказав: «ну нема грошей». Сидів би в облупленому театрі, в облізлому кабінеті, приходили б глядачі в зал у якому розпалися крісла і так далі, і так далі.

Ми не чекаємо, ми хочемо, щоб у нас було затишно, щоб глядач прийшов в охайне приміщення, а держава вже потихеньку підтягується. Зрозуміло, що немає коштів великих, але все одно поступово рух є.

- На що зараз не вистачає коштів у театру?

Сьогодні замінити електричну частину театру треба 10 мільйонів гривень. Нам потрібно нове звукове і світлове обладнання. Ну це те саме, коли збирали в сільському господарстві врожай комбайном «Нива» з якого все сипалось, а сьогодні «Джондіри». Те саме в нас в театрі. Сьогодні я на «Ниві» працюю, коли навколо «Джондіри». Адже ми робимо шоу з нічого.

- Як ви ставитесь до самоврядування на місцях? Воно потрібне чи має робити все держава за нас?

Якщо ми хочемо, щоб біля нашого дому росли квіти, то ми повинні взяти сапку, піти і виполоти цю клумбу. Не чекати, що це зробить мер. Мер може й не повинен це робити, але якщо ми будемо сподіватись на те, що якісь служби це зроблять, то так воно і буде залишатись.

Деякі люди цього не розуміють, інші – навпаки. Мені приємно спостерігати за соціально активним бізнесом. Оце і є те самоврядування, коли люди розуміють, що треба розвивати місто для того, щоб до тебе приїжджали: в ресторан – пообідати, музей відвідати, в магазині купити щось. Для цього треба створювати якісь умови, події.

Приклад – Львів. Коли соціально-розуміючий бізнес зібрався і сказав: «сьогодні до нас їдуть за секс-туризмом, а ми хочемо, щоб їхала багата інтелігенція з Заходу за культурою». І вони зробили купу потужних фестивалів дуже високого рівня, на які їдуть: і класичну музику слухати, і джаз, їдуть в оперний театр тощо. Наша «Мельпомена Таврії» - це подія на яку з'їжджається вся Україна.

Нам дуже хотілося, щоб театр десь звучав, щоб до нас приїжджали гості і ми почали це втілювати. Маленьке містечко маленькими кроками, абсолютно без коштів, з часом перетворилось на театральну мекку. Сьогодні долучається коштами і місто, і область, і Український культурний фонд, але все одно – це крапля в морі в порівнянні з тим, як це може виглядати, щоб було потужно.

- А як же може бути потужно?

Я мрію привезти в Херсон, на Південь України, до нас в театр – найпотужніші колективи Німеччини, Польщі, які коштують дуже багато грошей. Просто так, за ідею, не приїдуть, тому що це є продукт мистецький, який вони продають. І сьогодні найдешевший проект коштує 100 тисяч євро, а в мене весь фестиваль десь так коштує...

Тому, мрії мріями, ми потихеньку до них йдемо і поступово втягуємо в цей вир колективи. От в цьому році долучилися дуже потужні Румунські театри. Ми коли буваємо в Румунії, то відверто скажу – заздримо їхньому оснащенню. Але сподіваємось на те, що скоро і ми вийдемо на цей рівень. Мріяти треба!

- Чи можна говорити, що люди, в принципі, за своєю природою поділяються на дві категорії: споживачі і ті, які створюють?

На превеликий жаль тих, що створюють меншість. Це об'єктивна реальність, це не я придумав. Суспільство рухають, у кращому випадку, 6% населення. Але мені дуже хочеться помилятись. Ми українці – дуже творча, освічена, культурна нація. У нас все є для того, щоб зміцнювати економіку нашої країни та виходити на міжнародний рівень.

Еліза СОЛОДКА

Фото Вадим Гнідаш