Свято народилося в Україні - вишита сорочка ж бо наше, рідне, так було споконвіку.
2006 рік, студентка Чернівецького Національного університету ім. Ю. Федьковича Леся Воронюк пропонує провести акцію – у визначений день одногрупники мають прийти на пари у вишиванках.
Спочатку дівчину підтримують лише купка студентів та викладачів. Але вже за кілька років ініціативу підхоплює вся країна, до Дня вишиванки долучається українська діаспора по всьому світу.
Мені пощастило – днями саме побувала в краю, де особливо цінують вишиванку, не через данину моді і не тому, що день такий тепер є...
Просто гуцули з діда-прадіда бережуть свої традиції. Вишита сорочка – одяг, який тут носять постійно, а не тільки на свята. Між іншим, на Івано-Франківщині, здебільшого в селах, до сих пір молодята йдуть під вінець у вишиванках, також у національному вбранні приходять дружки, та й запрошують на весілля особисто молодий з нареченою, одягнені у вишиванки. Традиція живе не одну сотню років і по суті й сьогодні можна зустріти місцевих у національному одязі як з музею.
А це - знаменитий Косівський ярмарок. За автентичними предметами побуту та сувенірами сюди приїздять не лише з усієї України, а й з-за кордону. Хтось обирає трембіту.
А хтось приїхав за вишиванкою.
Вишитих сорочок на ринку – сила-силенна, розмаїття кольорів, візерунків, фасонів – під найвибагливіший смак. Зізнаюся, мені одразу в око впала льняна сорочка з рясно вишитими манжетами, і як вже тільки колега не пропонувала мені поміряти ту чи іншу вишиванку з далекого чи близького ряду, я все одно повернулася до тієї жіночки, яка торгує на початку ярмарку, і купила ту саму вишиванку. Тепер це найулюбленіша річ у моїй шафі, одягатиму свою вишиванку-гуцулку лише за особливого приводу, буду берегти.
Між іншим, візерунок у кожному районі Прикарпаття свій, якщо придивитися, можна знайти автентичні відмінності. А от у місті Важківці, це вже Буковина, Чернівецька область, взагалі поголовно носять вишиванки з бісеру. Одяг такий може важити кілька кілограмів, але він дуже красивий. Чимало сорочок для місцевих мешканців вишила майстриня Наталя Соколович. Жінка розповідає, що старовинну техніку перейняла від своєї матері, якій, до речі, вже виповнився 81 рік і вона досі вишиває.
- Бісеру зараз дуже багато красивого і якісного – чеський гарно виглядає. А секрет який? Треба тільки терпіння і бажання, більше нічого. Щодо узорів – є класичні, які перешиваються з сорочки на сорочку, а є й сучасні, от мені сподобалася квітка і я її вишиваю. Працюю по 16-18 годин на добу. Скільки в мене вишиванок? Та й не рахувала! На рік вишиваю... ну не менше 15-ти, і мої роботи вже по всій Україні є, навіть у Канаді, - розповіла Наталя Соколович.
Єдине, на що скаржиться вишивальниця, не має кому передати свою унікальну майстерність. Дочок Бог не дав, у жінки сини, а бажаючих навчитися копіткому процесу бісеровишивання поки не знаходиться. Молодь не хоче витрачати час на голки і нитки, якщо можна посидіти в інтернеті. То ж мистецтво вишиванки живе завдяки ось таким енергійним майстриням.Сама ж жінка все ж вірить, що прийде час і таки знайде, кому передати свій хист.
Марина САВЧЕНКО
