Трагедія з присмаком провокації

Трагедія з присмаком провокації

Що чекає на Україну після збитого над її територією літака? Літак з 280 пасажирами на борту, що розбився (або був збитий) 17 липня 2014 року в районі проведення Антитерористичної операції, вже став черговим приводом заговорити про Україну.

На жаль, наша країна протягом останніх місяців не дає приводу для того, щоби про неї говорили щось оптимістичне. Ейфорія часів Майдану змінилася – принаймні, у сприйнятті з боку світової громадськості: спершу розчаруванням, потім – роздратуванням, а тепер я все частіше у спілкуванні з західними політиками чую про зону нестабільності і підвищеного ризику. І занадто простим рішенням було би звалювати усю вину на сусідню державу та її президента, пісні про якого дуже любить співати екс-міністр закордонних справ.

Літо - надто нещаслива пора для України в плані авіаційних катастроф. 26 серпня 1914 року у небі над Жидачевом загинув легендарний Петро Нестеров. 2 серпня 1919 року авіакатастрофа забрала життя міністра військових справ Західноукраїнської Народної Республіки Дмитра Вітовського. 17 липня 1957 року у небі над Києвом зіштовхнулися два літаки Іл-14 – їхні уламки впали на житлові будинки на Совках. 11 серпня 1979 року над Дніпродзержинськом зіштовхнулися два літаки Ту-134 – у цій катастрофі загинула вся ташкентська футбольна команда "Пахтакор". Скнилівська трагедія 27 липня 2002 року забрала життя 77 львів'ян – тоді військовий літак впав прямо на людей, що зібралися подивитися на авіаційне шоу. Ще жива у пам'яті людей катастрофа Ту-154М у Сухій Балці на Донеччині 22 серпня 2006 року. І ось тепер – нова катастрофа. Катастрофа, яка вже увійшла в десятку найбільших світових катастроф під номером дев'ять. За кількістю жертв ця катастрофа перевершила сумнозвісну трагедію в Ормузькій протоці 3 липня 1988 року, коли крейсер військово-морських сил США "Vincennes" розстріляв іранський пасажирський літак з 290 людьми на борту. До речі, згодом командир крейсера отримав високу нагороду "Легіон пошани" за цю цинічну операцію – як, зрештою, і у СРСР у 1983 році отримали нагороди ті, хто були причетні до знищення південнокорейського пасажирського літака...

У соціальних мережах та в Інтернеті вже з'явилося чимало версій того, що сталося.

Офіційний Київ в усьому звинувачує сепаратистів, говорячи, що це – справа їхніх рук.

Сепаратисти заявляють, що не мають зброї, яка могла би збивати літаки на висоті 10 000 метрів – і звинувачують у інциденті українську сторону.

Сполучені Штати угледіли в катастрофі російський слід – мовляв, ракету по літаку випустили з російської території.

Нідерланди (а саме підданих короля Нідердандів було найбільше з-поміж пасажирів) обіцяють провести власне розслідування – і я певен, що проведуть.

Між тим сепаратисти передали "чорні ящики" зі збитого літака на експертизу у Москву – і нідерландська сторона (враховуючи тісні взаємини між Москвою та голландськими столицями), очевидно, послуговуватиметься результатами саме російської експертизи. Навряд чи російські експерти будуть наполягати на київській чи американській версіях того, що сталося... 

...На одній і тій же сторінці популярного українського інтернет-видання висять дві взаємовиключені новини: "Терористи збили пасажирський літак" і "У терористів немає комплексів "Бук" (остання – з покликанням на військових і генпрокурора Ярему). Виникає запитання: тоді чим збили? Міністр внутрішніх справ Аваков стверджує, що комплекси "Бук" є і називає навіть місце дислокації – "за супермаркетом". Проте фахівці стверджують, що літак падав не в режимі піке (тоді би на місці падіння утворилася б вирва), а плануючи – але ж при плануванні з висоти 10 000 метрів до зіткнення з землею літак мав би пролетіти мінімум 150 – 200 км.

Знову загадка... 15 липня у соцмережах почали з'являтися повідомлення про те, що в Україні скоро станеться провокація, і предметом провокації стануть літаки. У "Фейсбуку" сидять провидці?

У мене на цьому фоні виникає лише одне запитання: я хочу побачити того диспетчера, який вивів пасажирський літак у небо над Торезом і Шахтарськом. Я хочу побачити цього злочинця і дізнатися, чим він керувався, якими наказами і якими міркуваннями.

Нагадаю: 8 липня цього року Державна авіаційна служба України ЗАБОРОНИЛА польоти цівільних літаків над зоною АТО. І це стосується не лише висоти до 7,9 тис. метрів. І ще – дуже справедливе зауваження моєї однофамілиці, талановитої журналістки Ольги Бондаренко, яка наклала карти звичного маршруту, за яким літав рейс із Амстердама в Куала-Лумпур, і маршруту 17 липня: маршрут відхилився більше ніж на 100 км – прямо на Донбас, у зону бойових дій. Чому? Також я дуже сподіваюся, що рано чи пізно стане відомо, хто планував операцію, хто дав наказ збити літак і хто цей наказ виконав. Хоча – як правило – подібні речі залишаються таємницею. Я не вірю у випадковість. У громадянських конфліктах збитий пасажирський літак стає тією краплею, яка – за задумами авторів сценарію – повинна призвести до якогось серйозного перелому, спровокувати ескалацію.

Коли у вересні 1961 року у небі над Конго було збито літак з Генеральним секретарем ООН Дагом Хаммаршельдом на борту – повстанці-сепаратисти з провінції Катанга перейшли у наступ, а законний уряд країни звинуватив саме бойовиків повстанського ватажка Моїса Чомбе у прицільному вогні єдиного бойового літака Катанги по мирному літаку. Лише у 1998 році Нобелівський лауреат, архієпископ Десмонд Туту опублікував розсекречені документи, які доводять причетність до авіакатастрофи південноафриканської спецслужби SASS, британської МІ5 та американської ЦРУ. Але справу було зроблено. Громадянська війна в Конго вийшла на новий рівень протистояння.

У квітні 1994 року при підльоті до аеропорту Кігалі з переносного зенітно-ракетного комплексу було збито літак, на борту якого перебували президент Руанди Жувеналь Хабіарімана та президент Бурунді Сіпрієн Нтар'яміра. Це стало приводом для початку геноциду з боку народності хутту проти народу тутсі у Руанді – геноциду, в ході якого загинули понад мільйон громадян. Сьогодні одна з версій прямо звинувачує у причетності до авіакатастрофи французькі спецслужби.

Що чекає на Україну після збитого над її територією літака?

Чи зможе вона протистояти потоку інформації, яка завтра з'явиться у світових ЗМІ, де прямо чи опосередковано лунатимуть підозри щодо причетності саме українських військових до знищення літака?

А знаючи можливості Росії та її стилістику в інформаційних віийнах, я ні на мить не сумніваюся у тому, що фінансові потоки зроблять свою справу. Україну вже не один раз виставляли у відповідному світлі перед західним суспільством – створюючи образ країни, яка краде газ, збиває літаки (пам'ятаєте інцидент над Чорним морем у 2001 році?), потонула у корупції та у кланово-олігархічних конфліктах. Суцільне Сомалі на Сході Європи!

Не сумнівайтеся – цього разу теж будуть аналогічні публікації. Я можу судити по тих же соцмережах... Очевидно, що в умовах, коли в Україні не створено систему захисту інформаційного середовища та інформаційної оборони, доки немає власної інформаційної доктрини, ми можемо довго і успішно воювати на землі, але все одно програватимемо у віртуальному світі – світі інформаційному. Особливо, якщо так багато питань залишаються без відповідей.

Дуже хочу вірити, що авіакатастрофа на Донеччині не стане приводом до нової ескалації напруги. Хоча – як історик – не можу бути у цьому певен. А особливо сумно від того, що під знаменами руху у європейському напрямку ми прийшли у Африку кількадесятилітньої давності... Ви зауважили, що історичні паралелі в сучасній українській історії мають найбільш точні та відповідні аналоги саме у історії африканських держав? Аж до історії авіакатастроф і їхнього впливу на громадянські конфлікти...

Кость БОНДАРЕНКО//ТСН

Херсонцы в твиттере