Чи загрожує Херсонщині опустелювання?

Михайло Рябцев, кандидат технічних наук, головний гідрогеолог Каховської гідро-геологомеліоративної експедиції//Новий день №24(5071) 13.06.2013

Зміни клімату на планеті в бік потепління дають всі підстави вважати, що така тенденція позначається не тільки на підвищенні температури повітря, але й на стані грунтів, рослинності і нарешті — на процесі опустелювання територій. Процес цей — незворотної зміни грунту і рослинності та зниження біологічної продуктивності, який в екстремальних випадках може призвести до повного руйнування біосферного потенціалу і перетворення території на пустелю. Стосується це і грунтів сільськогосподарських угідь. А проблемою цією стурбовані і закордонні вчені, і наші фахівці Національного університету біоресурсів і природокористування України, НДІ рослинництва, екологіїі біотехнологій, НДІ рослинництва, ґрунтознавства та сталого природокористування, які виконали спеціальні дослідження щодо опустелювання та деградації земель України і в тому числі Херсонської області. Результатом цієї роботи став розширений п'ятирічний звіт, закладений в основу статті, що пропонується читачам.

Збільшення чисельності населення надає проблемі «людина — грунт» все більшого значення і потребує все більшого виробництва продуктів харчування, головним постачальником яких є орні землі. Міжнародна спільнота навіть відзначає з 1996 року Всесвітній день боротьби з опустелюванням (26 грудня). Україна теж приєдналася до Конвенції 00Н про боротьбу з опустелюванням в 2002 році.

Для більшості регіонів України 2007 та 2010 роки були найтеплішими за всю історію регулярних метеорологічних спостережень (80—150 років). Середні річні температури повітря перевищували кліматичну норму на 1,0—3,0'С. Річна ж кількість опадів була в основному близькою до норми. Тобто клімат стає більш посушливим.

За п'ять останніх років площа сільськогосподарських угідь в Україні зменшилася на 92,4 тис. га, а забудованих земель збільшилася на 46,6 тис. га. Тобто площі продуктивних земель неухильно скорочуються. А це означає, що продукції з них треба одержувати більше. Ступінь розораності земель значною мірою характеризує їх екологічну стійкість. Найбільший фонд орних земель мають області, розташовані в зоні лісостепу та степу. В Херсонській області сільськогосподарські угіддя становлять 1969,5 тис. га. А їх розорюваність досягла 90,2%. На площі 287,4 тис. га вони зрошуються. І площі під зрошенням в області з кожним роком поступово збільшуються, що дозволяє забезпечувати приріст сільгосппродукції. В цілому ж в Україні площі зрошуваних земель протягом останніх років скоротилися; у 2007 році — 2181,1 тис. га, а в 2011-му — 2176,8 тис. га.

Але стан родючості грунтів значною мірою залежить від діяльності людини. Особливо це стосується посушливої зони з нестійкими екосистемами, які легко руйнуються при використанні нераціональних технологій і втрачають здатність до відновлення.

Родючість орних грунтів суттєво залежить від обсягів застосування органічних і мінеральних добрив. Згідно зі статистичними даними в Україні площа удобрених мінеральними добривами земель у 2011 році складала 76% від загальної посівної площі, а органічними — лише 2,0%. Внесення органічних добрив скоротилося з 11,91 млн. тонн у 2007 році до 9,85 млн. тонн у 2011-му, тобто на 2 млн. тонн. В окремих областях, у тому числі й у Херсонській, органічних добрив внесено лише 0,1 тонни на 1 гектар посівної площі. Це дуже ускладнює проблему підтримання гумусового режиму грунтів.

Хімізація сільськогосподарського виробництва в цілому сприяє росту його продуктивності, але внесення на поля заради отримання високих урожаїв надмірної кількості мінеральних добрив погіршує якість грунтів. Особливо це стосується земель, де використовується крапельне зрошення, загальна площа якого на Херсонщині становить вже більше ЗО тис. га. Адже «краплинка» потребує дуже ретельного підходу до агротехніки, бо поле може швидко перетворитися на «зебру» зі смугами засолених та безструктурних грунтів. А це теж «дзвіночок» опустелювання.

Ще один фактор впливу на активізацію процесу зниження гумусу в грунтах — це порушення сівозмін. У таких випадках пріоритет на посівних площах віддається технічним культурам, а площі під кормовими культурами, які є корисними сидератами, скорочуються.

Усе це призвело вже до того, що, коли співставити гумусованість грунтів в степовій зоні за часів В. В. Докучаева (1882 р.) з сучасним станом, то відносні втрати гумусу за цей майже 120-річний період досягли 19,5%. Інформація з якісного обліку земельних угідь свідчить, що ситуація з використанням земель в Україні на сьогодні близька до критичної. Особливо значні втрати гумусу відбулися в період 1990—1996 років — 0,37%, коли почали різко зменшуватися обсяги застосування органічних добрив, а формування врожаю відбувалося за рахунок потенційної родючості фунту.

Природа не в змозі нескінченно пробачати помилок людини. Необхідно зупинити процес зміни грунту в бік опустелювання. І це ще можливо, якщо сільгоспвиробники будуть думати не тільки про сьогоднішній прибуток, а й про завтрашній день.