Мрії здійснюються

Володимир Дорофєєв//Новий день №23(5070) 6.06.2013

Будівництво технічного водогону у Великій Лепетисі — рідкісний приклад успішного співробітництва влади та громади на Херсонщині

Воду, що тече з крана, ми сприймаємо як буденну зручність: набрав, скільки треба, і забув. А от для майже дев'яти тисяч мешканців Великої Лепетихи, розташованої на мальовничих кручах над Каховським морем, ця зручність донедавна була недосяжною мрією. Потужностей артезіанських свердловин просто не вистачало, аби підтримати у латаній-перелатаній системі райцентрівського водопроводу належний тиск. А коли навесні починався полив городів, то південна частина селища, особливо верхні вулиці, могла дочекатися води з крана хіба що вночі. Скарги до влади нічого не давали, оскільки грошей на модернізацію мережі та пробивання нових свердловин на сотню метрів углиб пагорбів в обласному та державному бюджетах все ніяк не знаходилося.

Звісно, до таких хронічних випробувань великолепетисці з часом сяк-так пристосувалися: хтось на подвір'ї викопав цілі резервуари і заповнював їх ночами, аби вдень воду використовувати, хтось платив за її підвезення бочками. Але ж все одно хотілося жити по-людськи і не потерпати через «висушені» крани, живучи поруч із неозорими просторами Каховського водосховища! І тим, що ця заповітна мрія для кількох сотень селянських родин нарешті справдилася, вони мають завдячувати, насамперед, новому керівникові району — голові Великолепетиської райдержадміністрації Олексію Скопичу.

Гроші збирали важко

Очоливши райдержадміністрацію, держслужбовець із технічною освітою використав свої знання для кваліфікованого аналізу ситуації. І запропонував громаді альтернативу: побудувати додатковий трубопровід для подачі технічної води з рукотворного моря, що плещеться під боком. Міркував просто: для пиття її без додаткового очищення не застосовувати, а для поливу згодиться. Отримавши її, принаймні частина селища, перестане поливати городи питною водою. А отже, якісної води для миття та прання, інших побутових потреб знову вистачатиме всім. Ідеєю голова РДА поділився з селищним головою Валентиною Якименко. А вже вона запропонувала обговорити її спільно — на загальних зборах громади.

Сільрада зобов'язалася (і своє зобов'язання виконала) внести на будівництво 2,2-кілометрового технічного водогону 420 тисяч гривень. Проте його вартість обчислювалася набагато більшою сумою в 1,8 млн. грн., а відтак, тим мешканцям райцентру, котрі бажали використовувати дніпровську воду для поливу, запропонували зробити пайовий внесок — по 2300 гривень з двору. І завирували дискусії: одні не вірили владі і не хотіли довіряти їй кревних заощаджень, інші просто вважали, що підняти воду з водосховища на висоту у 70 з лишком метрів буде нереально, і переконували в цьому земляків. Полеміка зав'язалася така бурхлива, що сусіди навіть билися між собою на грошовий або горілчаний заклад: буде вода чи ні. «Зі скрипом» назбирали ще 668 тисяч гривень. Цього виявилося достатньо для початку робіт, виконання яких доручили своєму ж сількомунгоспу.

— Відверто кажучи, земляки дуже пильно стежили, аби жодна їхня копійка не пішла «на сторону». Варто було мені купити у кредит китайський автомобіль «Джелі», як селищем одразу поголос пішов: мовляв, чи не за наші внески директор новою іномаркою обзавівся? — згадує директор Великолепетиського сількомунгоспу Анатолій Слаквич. - А ми тим часом економили на всьому: шукали, де можна придбати найдешевші пластикові труби, торгувалися з фермером, аби знизити платню за оренду будівлі насосної станції для технічного водоводу. Трудовому колективу навіть зарплатню затримували, але люди готові були піти на жертви, аби дати рідному селищу довгоочікувану воду. За два роки наполегливої праці ми змогли це зробити, і тепер 654 садиби мають змогу поливати свої городи хоч щодня і не боятися, що врожай через посуху загине.

У тих дворах, де зараз користуються дніпровою водою, голова райдержадміністрації та керівник селищної ради — мабуть, найбажаніші і найдорожчі гості. Навряд чи хоч якихось чиновників на Херсонщині зараз так приймають: під час обходу вулиць Олексія Васильовича з Валентиною Григорівною ледь не силою затягують до хат, пригощають свіжим медом, припрошують скуштувати домашнього вина, і жіноцтво просто плаче від вдячності.

— У нашої родини городу 6 соток, а поливати нічим, то й на землі практично нічого виростити не змогли. Тож коли на сходці запропонували внести гроші на технічний водогін, я заощаджень не пошкодувала — дуже хотілося вірити, що буду з водою. Те, що вдалося зробити місцевій владі, по заслугах оцінить тільки той, хто без води десятиріччя промучився і без бочки-водовозки вже й життя не мислив, — крадькома витирає сльози радощів пенсіонерка Любов Шляхова.

«Виграє навіть той, хто програв»

Заради об'єктивності зауважимо: не можна сказати, що весь райцентр радіє так, як Любов Павлівна. Сумують через втрату доходів ті, хто підробляв на підвезенні води у літню спеку, соромляться «ідейні» супротивники проекту, котрі переконували всіх у неможливості підняти воду з Дніпра на вулиці у верхній частині райцентру. Тепер вони виглядають в очах сусідів просто брехунами, котрі ні в чому не розбираються. А такий удар по репутації пережити нелегко. Хоча більшість «скептиків» мали мужність визнати себе неправими і вже чимчикують до сількомунгоспу дізнаватися, чи ще можна внести кошти «заднім числом» і підключитися-таки до технічного водогону. Їм не відмовляють, але попереджають, що платити треба буде вже не 2,3 а всі 5 тисяч гривень, аби зібрати кошти на продовження трубопроводу. Так вирішило зібрання тих, хто своїми внесками ризикнув профінансувати будівництво і виграв.

— Гадаю, навіть дворазове збільшення внеску перепоною для бажаючих підключитися не стане. Адже користуватися дніпровою водою дуже вигідно: її подача коштуватиме всього 1,98 грн. за кубометр, тоді як питна вода майже втричі дорожча. А це дає змогу не тільки збільшити врожаї з присадибних ділянок, а й здешевити їх. У нас нині багато родин спеціалізується на вирощуванні ранніх сортів картоплі, інших овочів – найпідприємливіші і по 200 тисяч гривень за сезон заробляють. Тож для них додаткові витрати на підключення до водоводу окупляться миттєво: можна буде ще й розширити городи й теплиці, найняти більше людей у поміч. А це ще й додаткові робочі місця, і доходи до скарбнички громади, — переконана селищний голова Валентина Якименко. — Відтак, можна з упевненістю стверджувати, що від існування водогону виграли всі — навіть ті невіри, котрі билися об заклад із сусідами і програли.

Мешканці Великої Лепетихи вважають, що пуск технічного водогону — найзнаменніша подія для райцентру за всі роки незалежності. Але голова тутешньої райдержадміністрації додає, що найголовніший здобуток — навіть не водогін сам по собі, а те, що громада повірила у власні сили, у можливість разом зрушити з місця навіть найскладнішу справу. «Ця велика справа нас об'єднала в команду однодумців. Ми змогли довести всім, що спільно можна втілити в життя навіть ті мрії, які на перший погляд здаються нездійсненними», — наголосив Олексій Скопич у зверненні до великолепетисців. Тепер до їхнього досвіду приглядаються й сусідні райони: вода потрібна всім, однак ще потрібніше уміння працювати разом і не шкодувати зусиль задля загального добра

ОСТАННІ НОВИНИ