Будинок Героя перетворили на кубло розпусти

Олег Батурін//Новий день №19 (5066) 09.05.2013

«Довівши до ручки» хату, в якій народився і жив Герой Радянського Союзу, його родичі звинувачують керівництво селища у зневазі до свого предка

Шалений сморід у будинку, занехаяні кімнати і подвір'я, брудні стіни і стеля — враження таке, ніби потрапив у лігво, яке облюбували бомжі або наркомани. На зовнішній стіні хати — чавунні таблички: «Тут народився і жив Герой Радянського Союзу І. І. Зюзь», «Пам'ятник історії. Охороняється державою». Та й сама вулиця у Любимівці Каховського району, на якій знаходиться будинок, носить ім'я Івана Зюзя. Але побачене якось не в'яжеться з образом героя Великої Вітчизняної війни, котрий загинув у бою з фашистами 22 березня 1944 року у Криму і з почестями був похований у селі Красноармійському Красноперекопського району. Родичі загиблого Героя вважають, що в усьому винна байдужість місцевої влади.

«Хата моя! Що хочу, те й робитиму!»

— Довгі роки у цьому будинку жила старенька бабуся, яка просто не могла утримувати його в належному стані, — розповідає Олеся Зюзь, яка назвалася дружиною онука Героя Радянського Союзу. — Через постійні перебої з водою в цій частині селища родичі відмовилися платити за ці послуги, згодом водопостачання там відрізали. Потім у будинку відключили й електроенергію, а сам він почав руйнуватися просто на очах. На це боляче дивитися. Але дивує, що влада стоїть осторонь від такого становища. Проводять спортивні змагання на кубок Івана Зюзя, згадують його ім'я на всіляких мітингах, але ніхто палець об палець не вдарить, щоб допомогти навести лад у хаті, де він народився. До того ж, сам будинок вважається історичною пам'яткою. А я навіть своїм дітям не можу його показати — настільки соромно туди заходити!

Приїхавши за адресою вул. Івана Зюзя, 53, автор цих рядків переконався: більшість із того, що розповіла Олеся — правда. У дворі нас зустріла інша молода жінка — Марія, яка з грудня мешкає тут з чоловіком і чотирма дітьми. Вона розповіла, що її пустила сюди пожити колишня дружина нинішнього господаря хати — Леоніда Зюзя.

— Я сама з Великоолександрівського району, — говорить Марія. — Оскільки роботи в рідному селі немає, перебралася у Каховку, винаймала квартиру за 800 грн./міс. Познайомилася на роботі з дружиною Зюзя, котра сказала: «Навіщо тобі витрачати такі гроші? Живи у нас, тільки розрахуйся за електроенергію і зроби ремонт». Ми погодилися, сплатили 400 грн. «Херсонобленерго», світло відновили, замінили розбите скло у вікнах. Але води немає й досі, оскільки борг господарів сількомунгоспу становить близько тисячі гривень. Проте ми готові були його оплатити і вже готувалися до ремонту, але тут почалися дивні речі. Спочатку прийшли родичі Зюзя і почали вимагати від мене цибулю, яку видали моєму чоловікові замість зарплати.

А нещодавно приходила баба Надя Зюзь, побила мене і дала 24 години, щоб ми забралися геть. Тепер я не знаю, що робити, завтра звідси нас виселять, а йти нікуди. Будемо проситися до когось у Любимівці, може, хтось здасть нам куточок — не залишати ж дітей просто неба.

— У цьому будинку був справжнє кубло, — розповідає інспектор з охорони правопорядку Любимівської селищної ради Віктор Бондарєв. — Там жив Леонід Зюзь із сином. Обидва страшенно пили, там постійно збиралися любителі спиртного. До мене часто надходили звернення з проханням навести лад, скарги на те, що з будинку все виноситься. А що я міг зробити? Якщо сам господар розтягує шифер або інше своє майно і обмінює на самогон — як я на нього можу вплинути? Карну справу не заведеш, адже він нічого не вкрав. Завжди мені відповідав: «Це моя хата, що хочу, те й робитиму!». Ми на нього неодноразово складали протоколи про адміністративні правопорушення за пиятику, він був на відповідному обліку. Дружина Леоніда давно пішла від нього, а з півроку тому він із сином поїхав до якогось монастиря у Крим лікуватися від алкогольної залежності.

За словами інспектора, краще б у будинку жили квартиранти, які б могли доглядати за ним і зробити ремонт: «Я пам'ятаю, як у радянські часи, коли там ще жила баба Надя, туди постійно приходили школярі, сапали грядки, допомагали прибирати. А кого туди можна було приводити останнім часом, якщо там постійно були п'янки? Баба Надя сама мені недавно сказала: «Ой, Божечки! 9 травня ж туди хтось може прийти, а там такий жах!» А хто ж, шановні, за вас усе робитиме?».

На думку Віктора Бондарєва, родичі Зюзя вдало обрали час, щоб здійняти галас навколо жахливого стану будинку Героя. «Коли там знаходився Леонід, вони боялися це робити. Оскільки хто б туди не прийшов, то побачив там лише безкінечні застілля, і тоді б питали вже з самих рідних Зюзя. Я ще розумію, якби у хаті мешкала самотня старенька, котрій нікому було б допомогти, крім громади. Але ж у баби Наді, яка сама була невісткою Івану Зюзю, у Любимівці проживає купа рідні: онуки, племінники, кого тільки немає! Чому вони не можуть зробити разом цей ремонт?» — дивується Віктор Михайлович.

Дивіденди на ветеранах

На думку ж керівництва селищної ради, рідні Івана Зюзя, можливо, вирішили скористатися моментом, аби продати будинок свого відомого предка. За їх словами, його нинішня ринкова вартість становить $16—18 тисяч, а якщо там зробити ремонт і відновити водопостачання — всі $35 тисяч!

— Насправді рідним Івана Зюзя байдуже все, що пов'язано з його іменем. Коли у 2010 році селищний голова Михайло Мотрюк організував поїздку у Красноармійське на могилу Героя, з'ясувалося, що ніхто з них ніколи не бував на місці загибелі свого предка! — розповідає секретар селищної ради Марина Димченко. — Також Михайло Мотрюк виступив з ініціативою встановити пам'ятник Іванові Зюзю. Але цю ідею ніхто не підтримав — ні родичі, ні місцеві депутати, які сказали, що краще ці гроші спрямувати на ремонт доріг. Уперше ми чуємо й про те, що рідні порушують питання про ремонт будинку. Адже ніяких звернень з цього приводу — ані усних, ані письмових — від них ніколи не надходило. Як можна звинувачувати владу у небажанні допомогти, коли ніхто по допомогу не звертався?

Як стверджує Марина Димченко, будинок, в якому народився Іван Зюзь, не є історичною пам'яткою. «У нас на обліку перебуває лише встановлена на ньому у 1975 році табличка. А загалом таких пам'яток у Любимівці налічується 6 — разом із могилою Невідомого солдата і пам'ятником Надії Крупській», — додає вона.

— Цей будинок є приватною власністю, у ньому прописані три особи, найстаршій з яких 57 років, а наймолодшій — 31. Чому ж вони не хочуть вкладати свої гроші у ремонт і облаштування власного житла? І чому у небажанні виділити на це кошти нашу селищну раду звинувачують люди, які не прописані у будинку? — запитує Михайло Мотрюк. — До того ж, усі нинішні родичі самому Іванові Зюзю — як сьома вода на киселі, вже третього-п'ятого коліна! Прикро те, що громада не лише Любимівки, а й усього району пам'ятає про подвиг свого героя, пишається ним, а люди, котрі носять його прізвище, неспроможні навіть навести лад у будинку, де він виріс. Та ще й поливають брудом інших!

Використання імені героя-фронтовика заради власної матеріальної вигоди справді залишає по собі доволі бридке відчуття. Однак в останні роки як напередодні 9 Травня, так і під час святкових заходів мало не по всій Україні нам доводиться стикатися з чимось подібним. На жаль, усі герої і ветерани Великої Вітчизняної війни давно стали виключно об'єктами піару для політичних сил та багатьох маргінальних громадських об'єднань. Не випадково майже всі ритуальні церемонії вшанування учасників тих далеких подій зазвичай відбуваються під партійними прапорами, а все, що пов'язане з життям ветеранів, нещадно експлуатується і в передвиборних перегонах і при повсякденній агітації заради банальних політичних дивідендів. Тому бажання рідних Івана Зюзя бодай щось отримати з селищної ради на ремонт приватного будинку нічим не відрізняється від дій політиків. А значить, відображає справжнє ставлення до ветеранів тієї війни чималої частини нашого суспільства та й самої держави.

НАША ДОВІДКА: Іван Зюзь народився у 1925 р. у с. Любимівці. У 1943 р. призваний на фронт. У складі 665-го Стрілецького полку 216-ї Стрілецької дивізії 51-ї армії Південного фронту брав участь у боях на мелітопольському напрямку, а в складі 4-го Українського фронту — у звільненні Криму. Нагороджений орденами Леніна, Вітчизняної війни І ступеня, медалями. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 16 травня 1944 р. за мужність, відвагу і героїзм йому посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

ОСТАННІ НОВИНИ