Транспорт: про ображених пасажирів і недбайливих водіїв

Анатолій Яїцький (Новий день № 14 (5056) 4.04.13) У народі кажуть: «У кого що болить, той про те і гомонить». Про що ж говорять і пишуть наші читачі? Що їм болить? Що дратує, заважає жити? Де ті больові точки, які вкорочують наше життя? Як показує аналіз звернень до редакції, чимало з них пов'язані з транспортом. Як знайти управу на маршрутних хамів? До редакції «Нового дня» зі скаргою звернувся інвалід Великої Вітчизняної війни II групи Петро Гапонов, котрий мешкає у Чорнобаївці Білозерського району. Петро Григорович розповів таку історію. Лікувався він в обласному госпіталі інвалідів Великої Вітчизняної війни, і якось йому знадобилося проїхати маршруткою. Вийшов він на зупинку на проспекті Ушакова біля обласної клінічної лікарні. Під'їжджає маршрутка. Водій відчиняє передні двері. «Два пасажири переді мною зайшли в салон, — розповідає ветеран. — А тільки-но я поставив на сходи свій ціпок, водій зачинив двері й, хоч ціпок там залишився, рушив. Попереду, метрів за 20, стояли люди, котрі й зупинили маршрутку. Ціпок випав і надколовся. Підходжу до автобуса і кажу водієві: як не соромно знущатися над інвалідом? Але він одразу ж натиснув на газ і зник. На жаль, номера авто я не запам'ятав — не до того було, «біг» за маршруткою, мало під колеса не потрапив».Ображений ветеран-інвалід вирішив, що зло має бути покараним, і звернувся до управління транспортної, дорожньої інфраструктури і зв'язку департаменту житлово-комунального господарства Херсонської міської ради, що на вулиці Залізничній. «Заходжу у приймальню, а там дві жінки, — продовжує пенсіонер. — Розповідаю про свій випадок, вимагаю, щоб хама було покарано — і бажано штрафом. Але жіночки дружно мене запевняють, що не можуть покарати невихованого водія: по-перше, важко встановити, хто це був, по- друге, немає у них такого права. Тож хто захистить мене?».Знаючі люди радять у таких випадках запам'ятовувати номер маршруту, дату, час і державні номери автомобіля. Саме ці дані дозволять вам грамотно скласти скаргу в прокуратуру, міськвиконком, управління транспорту чи захисту прав споживачів і відстояти свої права, закріплені законодавством України. Хам-перевізник буде покараний. І все ж, шановні громадяни, всі ми вважаємо себе поряд¬ними людьми. Чому ж тоді про людей з обмеженими фізичними можливостями ми найчастіше згадуємо лише у День інваліда, а про ветеранів Великої Вітчизняної — напередодні Дня Перемоги? Чи не привід це для того, щоб змінити щось у собі? У кожній маршрутці — свій порядок?! А ось інший випадок. Днями до редакції «Нового дня» зателефонувала читачка Ірина Терещенко і поділилася враженнями від поїздок у херсонських маршрутках. Вважаємо, її спостереження зацікавлять не лише пасажирів, а й керівників управління транспортної, дорожньої інфраструктури і зв'язку департаменту житлово-комунального господарства Херсонської міської ради.— Десятиліттями нас, херсонців, привчали розраховуватися за проїзд, виходячи з маршрутки. І ми звикли до цього, хоча приїжджі дуже дивувалися — в інших містах усе робилося навпаки: там квиток на проїзд слід купувати при вході. Маючи його, людина одержує гарантію: у випадку ДТП на неї розповсюджується страховка, — говорить Ірина. — Словом, про це знали в усій Україні, окрім славного і благополучного града Херсона. Але, як би там не було, ми до цього бедламу звикли. І ось 1 серпня 2012 року постановою міськвиконкому норми та правила оплати за проїзд були змінені, й здоровий глузд нарешті взяв гору. На офіційному рівні було сказано, що оплата за проїзд у маршрутках тепер здійснюється при вході.Як відверто зізналася Ірина Петрівна, їй, за великим рахунком, як і більшості пасажирів, все одно, коли віддавати водію свої кревні дві гривні. Але як законослухняна громадянка вона почала привчати себе ще на зупинці готувати гроші, аби відразу розрахуватися за проїзд — щоб і конфліктних ситуацій уникнути, і виконувати постанову. Тим паче, що більшість водіїв відразу «тягнуть руку» по гроші й не рушають, доки всі пасажири не розрахуються».Та, за словами нашої читачки, «перестроїлися» далеко не всі. Через це жінка вже кілька разів потрапляла в неприємні ситуації. Нещодавно вона вкотре вскочила в халепу.— Виснажена, втомлена зайшла після роботи у маршрутку і поклала біля водія дві гривні, — розповідає пані Ірина. — І раптом почула істеричний крик: «Жінко, заберіть свої гроші!». Відчула себе кроликом, що завмер перед удавом. Увесь салон підозріло на мене подивився. Настрій був зіпсований. За що він так зі мною? Що я зробила, щоб мене перед людьми ганьбити? Чому повинна одні й ті ж правила у кожній маршрутці виконувати по- різному? Я ж не екстрасенс, щоб здогадуватися, який порядок оплати ввів той чи інший водій? Чи треба стояти при входій, зібравши за собою натовп, допитуватися, коли платити? Як нам підлаштуватися до різних вимог водіїв? Чому серед них процвітає хамство? Ось знову поширюються чутки, що плату за проїзд підвищуватимуть. А коли почнуть підвищувати сервіс, культуру обслуговування? Чому про це ніхто не говорить?Поневіряння Ірини Терещенко на цьому не закінчилися. Коли вона попросила водія зупинитися на зупинці, де вже 5 років поспіль виходить щодня, той заявив, що її не існує. І це, попри те, що перед цим сам же водій зупинявся в невідведених для зупинок місцях, порушував привила дорожнього руху, двічі створивши аварійну ситуацію, зупинившись на підйомі та перехресті доріг.Закінчуючи розмову, наша читачка зауважила, що «закони пишуться і для пасажирів, і для водіїв. Тож виконувати їх потрібно всім, а не кому як заманеться. Пасажири — це люди, а не 2 гривні, не «тіла» (сама чула, як нас так називають) і, звичайно, не стадо, яке можна ганяти кому, як і куди заманеться!..».