Вовк у заячій шкурі

Олена Ратушна (Акценти № 5 (309) 06.03.13)

Чи насправді ми любимо наших дітей, а якщо любимо, то що для цього готові зробити...

Понеділок. Восьма година ранку. Міський маршрутний автобус. Багато людей. Усе, як завжди. Бабуся везе своїх трирічних онучок-близняток у дитячий садок... Діти стоять і тісняться у натовпі, а молоді хлопці сидять, відвернувшись до вікон, позатикавши вуха «бананами». Знову ж таки: все, як завжди...
На одній із зупинок у салон заходить жіночка. Звичайна. Непримітна. На перший погляд навіть чимось налякана... На наступній зупинці людей ще побільшало, і жіночка опинилася біля дівчаток. Стояти незручно, і одна з близняток хотіла повернутися і зайняти зручнішу позицію, бо їхати треба було ще довго... і ненароком наступила своєю ніжкою на чобіт жінки.

І тут сталося...

Розлючена, зла та знервована, вона почала кричати на дівчинку, ображати її, ніхто в салоні ще не встиг зрозуміти, що трапилося, а та вже вдарила маленьку по щоці зі словами: «Щоб знала, як дороге взуття псувати!». Побачивши другу налякану дівчинку, закричала: «І ти, мала гидото, щоб знала!», вдарила й її. Усе трапилося настільки швидко, що ніхто не встиг навіть зреагувати. А чи хто хотів?

Після скоєного, «заєць», який не лише не заплатив за проїзд, а й навіть не потрудився пояснити свої «вовчі» асоціальні дії, раптово зник.

А як же права дитини, цього маленького невинного янголяти, яке прожило на світі зовсім мало і навіть теоретично не могло скоїти нічого поганого?

У Конвенції про права дитини чітко зазначено, що для повного й гармонійного розвитку її особи, їй необхідно зростати у високоморальному суспільстві, в атмосфері охорони та піклування.

Що ж маємо ми? Аморальність та антигуманність.

Люди вже почали забувати, що є щось важливіше за новітні хай-тек винаходи, дорогі та непотрібні речі, дорогоцінні прикраси та одяг...

Крім усього цього непотрібного мотлоху та бруду, у тихому закутку людського соціуму причаїлася любов до оточуючих людей, до природи, до всього живого... Але моральні якості зараз не в «моді» сучасної людини. Навіть у найважливішій Книзі християн говориться, що треба поважати старших | шанувати молодших. Утім, хто читав цю Книгу? Раніше, наприклад, молодь не могла собі дозволити сидіти у міському транспорті, коли стоїть людина старшого віку або дитина. Тоді навіть у повітрі відчувалася підтримка та взаєморозуміння, якась упевненість, чи що. А зараз...зараз ти повинен сподіватися лише на себе, ти юдин, ти не знаєш, що в думках у інших. Громадськість втратила свій авторитет, а відмовка «я - як всі» нічого не варта. По- при все, найстрашнішим є те, що через неповноцінність та недоумкуватість дорослих страждають діти.

Діти, у їхньому віці, дуже легко отримують психічні травми, що можуть залишитися «клеймом» на все майбутнє життя. Уся справа в тому, що дитина внаслідок розумової незрілості та соціальної непристосованості до сучасного життя, знову ж таки, внаслідок малого віку, не здатна об'єктивно та неупереджено оцінювати ситуації навколишньої дійсності, тому те, що відбувається у дитинстві, ті страхи, які ми мали, те, чого не розуміли, а дорослі не пояснили - головна причина комплексів та психічних травм.

Шановні, подумайте про своє майбутнє - дітей, адже ми формуємо підґрунтя для їхнього життя, Чи повноцінним та моральним воно буде - залежить саме від нас.