Двічі «не засуджений» знову при владі…

Двічі «не засуджений» знову при владі…

Ще одна партія фіналіст «передчасних» виборчих перегонів із непередбачуваним фіналом, ще одна «іменна» партія – Радикальна партія Олега Ляшка. 

РАДИКАЛЬНИЙ ЛЯШКО

«Українська радикально-демократична партія», народилася 18 серпня 2010 року, у Миколаєві. 28 вересня, 2010 року, Мінюст зареєстрував її за № 184. У день «народження» партією керував Владислав Теліпко, і це була одна з небагатьох партій, яка «народилася» на периферії. Згідно офіційної інформації сьогодні партія нараховує 24 первинних осередки. А от знайти інформацію про реальну чисельність членів партії не вдалося. 

Офіційний сайт партії нагадує сторінку інформаційного видання – виключно новини, і жодної інформації про партійне життя та діяльність. Що, так само, як і у випадку із «Самопоміччю» Садового, вказує на те, що партія є, а «членів» не має.

Шляхом опитування, яке було організовано силами журналістів у кількох регіонах України, знайти партійців Ляшка нам не пощастило. Жодна опитана особа не відповіла, що вона є членом партії, яка за мету свого «життя» визначила: «сприяння формуванню і вираженню політичної волі громадян, участь у виробленні й реалізації державної політики, сприяння побудові в Україні демократичної правової держави з ефективною, соціально-орієнтованою ринковою економікою, утвердження принципів відкритого громадянського суспільства на засадах свободи і парламентської демократії». Заява амбітна, але не більше. Відчувається, що людина, яка писала це, чудово володіє словом, і чітко уявляє, що й як повинно бути написано для того, аби придати ваги словам.

Хоча. Сказати відверто, сьогодні подібні декларації вже не привертають увагу аудиторії. Скоріш за все це написано роки 2 – 3 тому, коли на подібні «витівки» ще якось, та звертали увагу. У світлі подій, які розгортаються в Україні у продовж останнього календарного року, аудиторія змінила ставлення до «цінностей».

Що стосується «лідера», то можна з упевненістю говорити про те, що ті, хто розробляли стратегію – чітко прораховували «порожнечу», і уміло вписували у неї «образ». Кілька років тому це був «Хлопчик» із елементами «нетрадиційної» орієнтації, який відверто розповідав про свої стосунки із «дорослими дядями». Україна тоді з цим тільки почала стикатися, це було у диковинку, у новинку. Не самі стосунки, ні, про них говорили й раніше, але пошепки, а тут, чи не вперше, заговорили уголос, при цьому не осуджуючи, а просто констатуючи, що в українській політиці є й таке...

З часом з «Хлопчика» почали ліпити образ «Жириновського в Україні», до традиційних викрутасів якого: обливання водою, посилання «на...», цілування моделей у оголені груди, додали трохи української ментальності: катання бабусі на велосипеді, бігання із вилами, цілування «рідної» землі, активні «бойові» дії (коли за плечима власна армія найманців з автоматами).

Електорат втомився від повсякденності, йому набридли розумні політики. На часі потреба у клоуні – похабному, вульгарному, брутальному... «Ось вам!».

Люди отримали те, чого хотіли. Та, чи отримали вони насправді політика, який переймається питаннями свого «зубожілого» електорату? «Ой, ні!», «Ой, халтура!». Не образу, і не його втілення, тут все майстерно. Халтура по-суті.

З приходом у партію Ляшка – партія набуває «нового» звучання. Тут «давайте домовимося»: під терміном «партія» будемо уявляти тільки загально прийняту форму, а не партійну структуру.

Зверніть увагу – навіть «з'їзд», на якому висували «кандидатів», проходив тихо, спокійно, без зайвого галасу. Чому? Показувати не було кого і за якістю, і за кількістю...

З іншого боку партія (політтехнологи) видають це за «новизну». І справді – «новизна». Погляньте у список, і ви все зрозумієте. Аналіз нижче...

«ЛЯШКОВСЬКИЙ» ШЛЯХ У ВЛАДУ

Як пише інформаційне агентство УНІАН з посиланням на сайт «Тема» та деякі інші ЗМІ проект «Ляшко» міг дістатися Льовочкіну-молодшому (колишній голова Адміністрації Президента Януковича, якого вважають фінансистом проекту) у спадщину від його батька – Володимира Льовочкіна, який у часи гей-скандалу з Ляшко і його відсидки на зоні, був одним з керівників пенітенціарної служби України.

Ляшко був осуджений двічі. Перший раз відсидів реальний строк (у автобіографії за 2002 рік вказано, що судимостей не має), за афери з покупкою автомобілів «Волга» під прикриттям МВС, і незаконне одержання квартири у Вишневому, під Києвом, який супроводжувався гей-скандалом, у якому були замішано багато керівників МВС того часу.

У 2010 році ЗМІ опублікували запис відеодопиту людини схожої на Ляшка, слідчим прокуратури Олегом Матвєєвим, під час якого «людина» докладно розповідає про свої нетрадиційні стосунки із якимось Борею С., з яким познайомилася пізнім вечором у кабінеті начальника столичного головкому міліції Володіна.

У розпал скандалу Ляшко обвинуватив своїх недоброзичливців у провокації та монтажі. Однак сам слідчий Матвєєв підтвердив, що запис достовірний, і був зроблений у ході розслідування злочинних дій Ляшко.

Другу судимість Ляшко одержав за наклеп на Василя Дурдинця, який займав тоді пост в.о. прем'єр-міністра. Сам Ляшко назвав цю справу «політичною».

РЕЙТИНГИ ТА РЕЗУЛЬТАТИ

Перші результати «партійний проект» показав вже під час парламентських виборів 2012 року, набравши 1,08% голосів виборців.

Якщо розглядати підтримку по регіонам, то ми побачимо, що у рік «публічного» виходу у світ, партія мала максимальну підтримку тільки у «Центі», де їй вдалося зібрати аж 2,29% голосів.

Посівши за результатами виборів загальне 8 місце, натомість у Чернігівський області «радикали» дивним чином набрали аномально високі відсотки – 10,69%. Якщо дивитися ще детальніше, то побачимо, що у 208 окрузі вони вийшли на друге місце, а по окремих дільницях навіть зайняли перше набравши у підсумку – 25,29% голосів виборців, випередив навіть ВО «Батьківщину». За рахунок чого вдалося локально зібрати таку кількість голосів, залишається загадкою.

Два роки по тому, після Євромайдану, рейтинг Олега Ляшка, а отже партії, значно зріс.

Так, наприклад місцеві вибори у Києві, які пройшли навесні 2014 року – принесли партії 7 депутатських місць, що для більшості політологів стало «відкриттям», адже вважалося, що Ляшко і Садовий – аутсайдери перегонів. Фахівці припустилися помилки – не врахувавши настрої людей після «Революції гідності».

Третє місце Олега Ляшка на позачергових виборах Президента України у травні цього року з 8,32% голосів, преса назвала «однією з головних несподіванок президентських виборів в Україні».

На позачергові парламентські вибори, у жовтні 2014 року, партія виходила як «фаворит».

За даними інформаційного агентства «ЛІГАБізнесІнформ», стратегією виборчої кампанії Радикальної партії на парламентських виборах займався російський політтехнолог Ігор Шувалов (вважається людиною близькою до Сергія Льовочкіна). Керівником штабу партії був Владислав Каськів.

За опитуваннями, після початку передвиборчої кампанії, рейтинг партії сягав від 9,2% до 18,4%.

За даними журналістів Сергія Лещенка і Мустафи Найєма, станом на 17 серпня 2014, Радикальна партія, відповідно до закритих соцопитувань, мала біля 20%, і посідала друге місце слідом за «Блоком Петра Порошенка».

У підсумку партія посіла тільки п'яте місце, набравши 1 173 131 голос, або – 7,44%, що дозволило їй у Верховній Раді України VIII скликання отримати, за партійними списками, 22 мандати.

Серед причин загального зростання популярності експерти називають велику кількість ефірів Олега Ляшка на телеканалі «Інтер» (співвласником якого є Сергій Льовочкін), фінансові вливання, розчарування електорату ВО «Батьківщина» та «Свобода» у «своїх» партіях.

Ці припущення підтверджують і результати виборів. У порівнянні з ВО «Свобода» та «Батьківщина» – Ляшко має значний успіх.

Особливо вражає те, яку кількість голосів віддали за Ляшка у Західному регіоні, де партія зібрала від 5,00 до 9,5%. Тоді як «Свобода» набирала від 3,5 до 8,00, а «Батьківщина» від 4,7 до 7,5% голосів.

Хоча, треба відзначити, що рейтинг популярності «радикалів» зріс і по інших регіонах.

Так у Центрі партія отримала від 4,00% у Києві, до 16 у Чернівецькій області. Тоді як «Свобода» мала в середньому від 3,3 до 6,1, у Києві. Що ж стосується «Батьківщини», то її мінімум склав 5,5 у Києві, і максимум майже 8%, у Кіровоградській області.

Що стосується Сходу, то тут «радикалів» чекав просто успіх, від 6% у Харківський, до 7,5 у Дніпропетровській області, і це при тому, що ще два роки тому на Сході середня підтримка партії Ляшка не перевищувала 2%.

Якщо ж подивитися на Південь, то тут слід сказати про те, що якщо 2 роки тому партія набирала тут в середньому від 0,3 до 0,7%, то місяць тому змогла здобути від 4,5 у Одеський, і до 7,5% у Херсонській областях. Тягнибок набрав по Півдню 0,5 – 2,3%; Тимошенко від 3,5 до 4,5%.

За рахунок чого таке могло статися?

Директор соціологічної служби «Український барометр» Віктор Небоженко: «Ляшко не лідер власної партії, популярність якої нарощена грошима Фірташа і колишньої команди «РосУкрЕнерго».

Соціолог Ірина Бебешкіна: електорат Ляшка це люди більш вразливі до популізму, з порівняно нижчим рівнем освіти і порівняно молодшого віку.

Лідер партії «Спільна дія» Тетяна Монтян: «Дело в том, что избиратели Ляшко страдают амнезией, которая заставляет их «кинуться» хоть на кого-то.

Людям настолько хочется нового, они настолько хотят хоть чего-то другого, что готовы проголосовать за любое г...но, «только в новой упаковке».

Через этот весь электорат стройными рядами попер Ляшко. Но, правда, ему не повезло. Вроде у него все было чудесно. Ляшко спокойно сидел дома, «тренируя» любимых друзей, одновременно «воевал» на восточных фронтах, «допрашивал» мифических сепаратистов, «дарил» несуществующее снаряжение для АТО. Его ловили периодически на фальши и лжи. Но как перебить тренд, когда Гейрой непрерывно сидит у Левочкина на канале, не вылезая от Шустера?

Но тут он поссорился с Коломойским. И всепобеждающая сила нарвалась на непреодолимое препятствие. Вот какая досада. Я изначально была уверена, что Беня накануне выборов продемонстрирует какой-то из ряда вон допустимых моральных устоев компромат на Ляшко. Но вброс был только в видепорно с участием № 89 из списка Ляшко, которого «любил» какой-то мужик в балаклаве. Тем не менее, рейтинг Ляшко плавно пошел вниз, и он получил значительно меньше мандатов, чем рассчитывал.

Последний скандал с побоищем у Верховной Рады привел к тому, что от Ляшко отвернулись самые маргинальные радикалы, которые его поддерживали, как родного...».

ОСОБИ ТА ОСОБЛИВОСТІ ВИБОРЧОГО СПИСКУ «ЛЯШКО-2014»

В партії, натомість, стверджують, що таку популярність їм приніс «незаангажований» список і нові імена.

Чи справді це так? Подивимося більш уважно на окремі прізвища.

Всього у списку 236 осіб. На початковому етапі вважалося, що партія може розраховувати на «прохідну» частину у 40 – 45 місць (реалії більш прозаїчні – 22 мандати).

У «прохідній» частини списку різні люди: партійні активісти, «учасники» АТО, діячі культури, політики (яких пов'язують з іменами Сергія Льовочкіна та Дмитра Фірташа).

Наприклад № 2 – Андрій Лозовой (депутат Київради) – прізвище досить одіозне.

На п'ятому місці стояв Юрій-Богдан Шухевич, глава УНА-УНСО (у 1990 – 1994 та 2005 – 2014 роках). Його поява у п'ятірці невипадкова. Мети дві: перебрати голоси «Свободи» та «Самопомічі» і показати, що партія має ідеологію. Хід приніс результати по Західній Україні.

№ 6 – Ігор Попов, той самий, який був представником Президента (попереднього) у Верховній Раді; той самий, який був одним із лідерів партії «Єдиний центр» (разом з Віктором Балогою).

Аби не входити у конфронтацію з ще однією одіозною, хоч й нечисленною політичною силою, на 24 позицію ставлять Оксану Корчинську, – дружину лідера «Братства», який входив до Вищої Ради українофобського Євразійського союзу молоді. Якого не так давно розшукувала Прокуратура за організацію бійок під Адміністрацією Президента (слід зазначити, що прізвище Корчинського пов'язують з іменем Віктора Медведчука).

На 26 позиції знаходиться така собі Тетяна Юзькова – колишня громадянська дружина Олега Ляшко (завдяки якій, за свідченням ЗМІ, Ляшко подружився з Віктором Медведчуком).

Як годиться у списку є «учасники АТО»: Сергій Мельничук, командир батальйону «Айдар» (вважається приватною бойовою одиницею Ляшка, який «відбілив» його відправивши на кілька днів у зону АТО, у те місце де ніколи не відбувалося активних бойових дій); Артем Вітко, командир батальйону «Луганськ-1» (приблизно таж сама історія, що й з «Айдаром»); Дмитро Лінько, міліціонер, батальйон «Шахтарськ» (Цікаво! Назва була при реєстрації списку у ЦВК, згодом з'явилася нова – «Свята Марія». Що це? «Нове формування», чи замилювання очей наявністю «збройних» формувань? Можливо, щось інше).

Є у списку й друзі та партнери олігархів: № 8 – Валерій Вощевський (вважають людиною Хорошковського, якій разом з ним та Інною Богословською на парламентських виборах 2002 року, очолював список альянсу «Команда озимого покоління»); № 16 – Андрій Артеменко (колишній член команди Леоніда Черновецького); поруч є ще пара прізвищ осіб, які вважаються людьми групи Фірташа-Льовочкіна.

ЗА ЧИМ ПРИЙШЛИ

Ляшко один із небагатьох новообранців, хто відкритим текстом заявив, що входить у склад Коаліції претендуючи на керівні крісла у новому складі Кабінету Міністрів України, а саме: МВС, Мінтопенерго, Міносвіти.

На першому етапі, коли переговори про формування Коаліції тільки починалися, Ляшка до участі у них не звали. Більш того, як повідомило агентство «БІЗ» (вважається власністю Садового): «Кандидат в народные депутаты от Народного фронта, действующий министр внутренних дел Украины Арсен Аваков рассказал, что его партия не будет вступать в коалиции с «педерастической» Радикальной партией Олега Ляшко».

Втім, через деякий час, коли стало зрозумілим, що без Ляшка та Тимошенко не обійтися – голосів не вистачає. От тоді все й почалося.

Те, що Ляшко буде диктувати умови, і намагатися «будувати» власну (продиктовану «спонсорами») політку, стало зрозумілим після того, як буквально днями, ще до підписання угоди, Ляшко заявив, що «вийде з неї»: «Лидер радикальной партии Олег Ляшко заявил, что если Украина будет закупать уголь в России, то радикалы откажутся от участия в формировании парламентской коалиции в новой Верховной раде».

Щодо створення самої Коаліції, то це тема окремої розмови.

Підсумовуючи цей матеріал пропоную вам подивитися на статистику популярності Ляшка під час його публічної діяльності: вибори 2012 року – позачергові вибори Президента 2014 – позачергові вибори ВРУ 2014 року. І прошу вас відповісти на одне питання: чи нічого вам це не нагадує?

Чого чекати від Ляшка та його покровителів у подальшому? Відповідь на це питання дасть виключно час. Але те, що із своїми 22 мандатами Ляшко не буде давати жити парламенту спокійно, можна бути упевненим вже зараз.

При цьому фахівці в один голос заявляють, що «проект» Ляшко, зараз є матричною копією проекту «Свобода», який був на часі у той момент, коли у цьому була потреба.

Вже у наступному складі Ради ані Ляшка, ані його партію чекати годі.

Сергій ОСОЛОДКІН

Херсонцы в твиттере