Чому програв Порошенко

Чому програв Порошенко

Питання, відповідь на яке шукають професійні політологи і політтехнологи.

А про яку поразку йде мова? Адже і сам Президент, і його найближче оточення постійно говорять про те, що вони «перемогли», що саме вони привели у Парламент «більшість», а отже мають право не тільки формувати нову Коаліцію, а й «диктувати» певні умови.

Про «перемогу» почали говорити, ще до того, як почалося голосування.

За ради чого розпускали Парламент попереднього скликання? Звичайно ж заради того, аби у його новий склад привести людей, які б «підтримували Президента».

Коли ідею із «розпуском» було втілено у життя, фахівці одразу заговорили про те, що «розпуск», із подальшим проведенням дострокових виборів, відбувається тільки за ради того, щоб Президент отримав «ручну» Верховну Раду.

Юрій Волков, експерт громадської групи «Наш вибір»: «Процес виборів ще був у повному розпалі, а в Адміністрації Президента, у керівництві пропрезидентської партії, вже не втомлювалися говорити про те, що після виборів пропрезидентська політична сила стане «провідною», і що саме вона стане домінуючою (малося на увазі те, що Порошенко самотужки зможе привести у Раду 226 прихильників). Трохи згодом, коли стало зрозумілим, що «самостійної гри» не вийде, риторику трохи змінили, і заговорили про те, що партія «Блок Петра Порошенка» стане тією силою, на базі якої будуть формувати нову Коаліцію».

Ця думка прозвучала і у перші годи після того, як закінчилося голосування, і було оголошено результати екзот-полів, коли Порошенко озвучив свою позицію щодо формування Коаліції, заявивши, що вже має проект Коаліційної угоди.

Ольга Ханкіна, політолог: «Чи була така заява виваженою і своєчасною? Скоріш за все вона була помилковою, адже Коаліцію формує не Президент, або його Адміністрація, а сама Верховна Рада. І більшість політиків, які вже точно могли розраховувати на те, що вони приходять у новий склад ВРУ, сприйняли таку заву неоднозначно».

Мабуть саме тому Арсеній Яценюк, який вже розумів, що як мінімум на «партійному рівні» зміг переграти Порошенка, кілька разів заявляв, що його політична сила «виграла» вибори, а отже, саме вона – має право формувати Коаліцію, а її лідер має стати – Прем'єр-міністром. Такі заяви набули ще більшого жорсткого політичного звучання після того, як деким було озвучено думку, що у АП бачать у кріслі Прем'єра іншу людину, а зовсім не Арсенія Петровича.

Чи була така поведінка помилковою?

Віктор Орлов, політичний експерт-консультант, громадська організація «Ми – за чесні вибори»: «Скоріш за все це була спроба психологічного тиску, і розвідка «боєм», як на це будуть реагувати відповідні політики. Реакція була неоднозначною, а у окремих коментарях навіть «агресивною». У «відгуках» висловлювали не просто «здивування», а відверте не сприйняття такого «бачення».
Що, скоріш за все, й змусило Президента, через кілька днів, так, поміж іншим, але все ж сказати, що він особисто не збирається втручатися у питання створення Коаліції, що це справа не його, а виключно депутатів. Таким чином він начебто зневілював озвучені тези, але з іншого боку не двозначно заявив, що формування Коаліції все ж буде на базі партії «Блок Петра Порошенка», яка все ж «перемогла» на виборах».

Що ж відбувається на ділі? Хто «переміг», а хто «програв»? Хто і на що відтепер має право? Які перспективи створення Коаліції? Які наслідки таких дій? Як це відіб'ється на роботі новообраної Ради? Чи є перспективи прийняття законодавчих актів, про які політики заявляли у передвиборчій гонці?

Давайте розбиратися.

Що стосується «перемоги», то тут треба з самого початку зрозуміти, що ж таке «перемога», де й у чому вона «захована»?

Для початку треба пам'ятати, що вибори відбувалися за змішаною системою: 50% депутатів – обиралися за партійними списками, у багатомандатному виборчому окрузі, а ще 50% – у одномандатних виборчих округах (ОВО), а отже 225 (в ідеалі), це ще не вся Рада..

То, хто ж переможець?

Вікторія Фролова, політолог: «Партійні лідери, у боротьбі за те, хто буде «головним» (хто з них вправі формувати «більшість» і утворювати Коаліцію), вже встигли заочно перелаятися і у визначенні термінів, і у трактуванні поняття «перемога».
Якщо рахувати тільки партійні списки, то перемогу отримав «Народний фронт», Яценюка. Але, чи це є насправді перемогою? Для конкретної політичної сили, яка «відродилася» тільки 10 вересня... Так, без сумніву – це перемога. Але чи є ця «перемога» «парламентською»? Чи буде «Народний фронт» домінувати створивши найбільшу фракцію? Поки сказати дуже важко, адже ми навіть уявити собі не можемо: скільки депутатів-мажоритарників подадуть заяви про вступ до фракції «Народного фронту». Поки взагалі невідомо (суто гіпотетично), а чи буде така фракція існувати взагалі? А може партія захоче «влитися» у склад фракції якоїсь іншої політичної сили? Так, теоретично таке можливе. Та, чи можливе таке на практиці? В Українській політиці – можливо все».

Теж саме можна говорити й про будь-яку іншу політисилу, яка пройшла у Раду.

І Порошенко, і Яценюк обидва заявляють – ми «перемогли» (один за списками, другий з урахування мажоритарників). Але! Стоп! Панове! А хто вам сказав, що всі мажоритарники вступлять у ваші фракції? Адже юридично, ще нічого не сталося. ЦВК – офіційно не оголосила результати. Обрані – не прийняли присягу. Партії – не утворили фракцій. Давайте діяти відповідно до Закону – спочатку всі формальності, а вже потім будемо говорити про формування Коаліції. Як можна коня ставити поперед воза?

Від юристів звучить інше застереження.

Сергій Ковальов, юрист, управляючий партнер юридичної фірми «Ковальов і партнери»: «Де юре неможна готувати Коаліційну угоду до того, як Парламент стане легітимним. Кому відомо якою саме буде конфігурація? Хто нам заважає припустити, що після набуття легітимності – всі мажоритарники візьмуть та й об'єднаються у свою, власну фракцію? І тоді їх буде абсолютна більшість, у порівнянні із кожною окремою партією! Скидати із рахівниць, що таке може бути, ні хто не має права. Як не можна говорити й про те, що всі «одноосібники», які прийшли під прапорами певної політичної сили, обов'язково стануть членами її фракції. Ми це вже «проходили». Депутати, які прийшли у Раду навіть не як мажоритарники, а як «списочники» – переходили у іншу фракцію. Чи не станеться такого й на цей раз? Ствердно відповісти «так», або «ні», ніхто не може. Чинне законодавство не зобов'язує жодного депутата бути членом певної фракції. І це ще один аргумент на користь припущення, що підготовка Угоди сьогодні є передчасною».

Так саме передчасно говорити й про те, хто «виграв», а хто «програв», хто «перший», а хто «останній».

Сергій Ковальов: «Всі депутати рівні, всі мають однакові права. Законодавство не зобов'язує взагалі бути членом будь-якої фракції. Відкликати депутата-позафракційника, а отже лишити його депутатського мандата, законодавство не дозволяє».

Розмови про «прив'язку» депутата до політичної сили, з якою він прийшов у виборчий орган йдуть не перший рік, але на законодавчому рівні такого зобов'язання поки немає.

Сергій Ковальов: «Для цього треба приймати зміни у Конституцію. Саме там повинна бути «прописана» норма, яка б зобов'язувала депутата бути обов'язково членом фракції тієї політичної сили з якою він прийшов у Парламент, або членом якоїсь іншої, відповідно до рішення «його» політичної сили».

А тому треба йти логічним, послідовним, законним шляхом: результати виборів – прийняття присяги – формування фракцій – створення Коаліції. І тільки після цього заводити розмову про звернення до Президента з поданням кандидатури на посаду Прем'єр-міністра, формування Коаліційного Уряду тощо.

Мабуть все ж збагнувши, що вони дещо «погарячкували», у АП й змінили тон ведення політичного діалогу.

У перших числах листопада Президент несподівано голосно заявив, що готовий розглядати кандидатуру Яценюка на пост Прем'єра. Чим була викликана така заява?

Олександра Вікторова, фахівець-консультант з політичних питань, громадської організації «Вільна Україна»: «Скоріш всього тим, що у Порошенка зрозуміли, що веденням розмов про те, що є інше бачення щодо кандидатури на пост Прем'єра, вони породжують відкритий конфлікт, який взагалі може привести до того, що формування Коаліції на базі «Блоку Петра Порошенка» буде проблематичним. Тим більше, що формально «Блок» не тільки не привів у Раду більшість (226 депутатів), але й взагалі прийшов «другим».
Здається, що для Порошенка сама ситуація, що він «другий» є найбільш драматичною. Сам факт «другого партійного списку» викликає роздратування. Скоріш за все на Банковій розраховували, що вони одразу приведуть «більшість» (список + мажоритарники) і будуть диктувати власні умови та «правила гри». Не так вийшло, як сподівалися».

Коли ще на початку виборчої кампанії всі «провладні» політичні сили (окрім «УДАРу»), заявили, що вони йдуть на вибори самостійно, стало зрозумілим, що боротьба буде не іграшковою. І що однозначного «одобрямса» у Парламенті, а згодом й у Кабміні вже не буде. Це не попередня Рада, коли 226 голосували за помахом руки Чечетова.

В чому ж помилка? І чи була вона?

Віктор Орлов, політичний експерт-консультант, громадська організація «Ми – за чесні вибори»: «Так, вже на самому старті – в момент прийняття рішення про «розвал» попередньої Коаліції.
Ті, хто «готував» ситуацію, скоріш за все брали за основу ті результати, які мав Порошенко під час Президентських виборів. Чи були вони реальними для цих виборів? Здається, що той, хто рахував знаходився у стані ейфорії».

Пригадаємо. Порошенко, чого ще ніколи не було у сучасній історії України, отримав максимальну підтримку виборців вже у першому турі. Його результат становив 54,70%, або 9 857 308 голосів тих, хто взяв участь у голосуванні. Всього проголосувало 18 019 504 виборця з 35 500 913 громадян, які були включені у списки для голосування (реально у голосуванні могли взяти участь тільки 33 690 269 (мінус АРК та місто Севастополь).

Напевно саме цей результат і вселив упевненість у тому, що й результат виборів до Парламенту (під ім'ям Порошенка), буде таким саме.

Та чи не прорахувалися «оптимісти»? Чомусь вони не врахували, що реально у травні за Петра Порошенко проголосувало всього 27,76% тих, хто мав право голосу, або, менше ніж 1/3 дорослого населення України.

Так, він «переміг» зайнявши «перше» місце практично в усіх регіонах України.

 

Мабуть саме це й дало підстави, тим, хто прораховував стратегію виборів до ВРУ, сподіватися, що саме таку «абсолютну» перемогу він (його іменна партія) отримає й під час парламентських виборів. Втім, факти свідчать про інше.

Вікторія Фролова, політолог: «Чому не сталося так, як планувалося? Відповіді на це питання слід шукати і у тому, як повів себе Порошенко під час перших місяців перебування при владі, і тому, які приймав кадрові та політичні рішення. У тому кого й як призначав на посади, кого й чому з них не знімав. Звичайно ж не можна не враховувати і те, як працювали інші політики».

Ще раз до підсумків голосування у травні 2014.

Вже у першому турі Порошенко набирає максимальну кількість голосів – 54,7%.
Найближчий суперник, а це Юлія Тимошенко, посіла друге місце із результатом – 12,81%, або 2 310 050 голосів.
Третя позиція – Олег Ляшко – 8,32%, або 1 500 377 голосів.
Четвертий – Анатолій Гриценко – 5,48%, 989 029.
П'ятий – Сергій Тігіпко – 5,23%, або 943 430.
Шостий – Михайло Добкін – 3,03%, 546 138.
Сьомий – Вадим Рабінович – 2,25%, 406 301.
Восьма – Ольга Богомолець – 1,91%, 345 384.
Дев'ятий – Петро Симоненко – 1,51%, 272 723.
Десятий – Олег Тягнибок – 1,16%, 210 476 голосів.
Інші 11 кандидатів набрали менше 1% голосів виборців.

Для чого я так детально нагадав результати Президентських виборів? Для того, аби було із чим порівнювати результати парламентських.

Для початку подивимося, як за політичну силу Президента проголосували регіони у порівнянні із тим, як голосували за нього особисто.

Як бачимо співвідношення підтримки суттєво відрізняється від того, що було у травні 2014.

Як вже було сказано, Порошенко у травні набрав максимальну кількість голосів по всіх регіонах, але суттєво різну за кількістю по регіонах.

У Західному регіоні (Волинська, Закарпатська, Львівська, Івано-Франківська, Рівненська, Тернопільська, Хмельницька, Чернівецька області) – 59,82% (5 833 573 голосів).

У Центральному регіоні (Вінницька, Житомирська, Київська, Кіровоградська, Полтавська, Сумська, Чернігівська, Черкаська області та місто Київ) – 56,90 (6 961 789 голосів).

У Східному регіоні (Дніпропетровська, Донецька, Запорізька, Луганська, Харківська області) – 37,49 (3 402 812 голосів).

У Південному регіоні (Миколаївська, Одеська, Херсонська області) – 45,49 (1 748 513 голосів).

Захід віддав Порошенко майже 60% своїх голосів. Центр також підтримував Порошенко активно, але трохи менше ніж Захід. Південь віддалився від Заходу вже на 14,33%, тоді, як Схід взагалі поставився до Порошенко стримано, і віддав йому найменшу кількість голосів (на 22,33% від максимуму).

Давайте подивимося, а як ставилися у регіонах до опонентів Порошенка.

Як бачимо, тут зворотна пропорція. Ми взяли для аналізу тих політиків, які були учасниками і Президентських перегонів, і які кілька тижнів тому вели свої політсили на вибори у ВРУ (Порошенко – формально не є лідером партії, яка носить його ім'я). Як ці партії пройшли цей шлях, про це поговоримо у іншому матеріалі, а поки настав час підбивати невтішні для Петра Порошенка підсумки.

Звичайно ж не можна напряму порівнювати результати Президентських та парламентських виборів. І все ж, поки у нас більшість політичних сил ототожнюють із її лідером, ми можемо говорити, що результати виборів Президента, т.т. особи – можна, до певної міри, ставити у один ряд при порівнянні із політичною силою, що й дає нам право говорити, що Петро Порошенко є «лідером» падіння рівня довіри населення України. Всього за 5 місяців перебування при владі він спромігся втратити 32,56% підтримки електорату (у співвідношенні 54,70% «Президент» – 22,14% «Політична сила»).

Такого стрімкого падіння довіри, за такий короткий проміжок часу, не показував жодний його попередник. Здається, що Петро Олексійович може стати двічі «першим»: тим, хто отримав перемогу у одному турі, і тим, хто встиг її втратити за найкоротший проміжок часу.

Результати аналізу та думки експертів дають підстави сумніватися у тому, що йому вдасться досидіти свій термі до Конституційного «кінця» – у 5 років.

Втім, поки нас цікавить зовсім інше: чи є реальність «миру» у новому складі ВРУ? Перед тим, як почати «працювати» чи вдасться політикам зрозуміти один одного для того, аби не затягувати історію із формування Коаліції, обранням Спікера, Прем'єра та всього складу КМУ на довгі-довгі тижні, а той місяці?

Ситуація у Раді не однозначна, і поки говорити про те, що вона вирішиться без ексцесів, говорити немає можливості.

Але, все ж, хочеться вірити у те, що ми отримаємо працюючу Раду, яка зможе втілити у життя ті обіцянки, якими політики «годували» народ України.

Чекати цього залишилося не так вже й довго. За різними прорахунками перші засідання новообраної Ради можна чекати вже через 15 – 20 днів. Чи будуть вони результативним? Побачимо...

Сергій ОСОЛОДКІН

Херсонцы в твиттере