Херсонець знає - хто увіткнув ніж у спину Україні…

Херсонець знає - хто увіткнув ніж у спину Україні…

Про те, що цей склад Верховної Ради України довго «не протягне» почали говорити ще у грудні минулого року... хоча багатьом тоді це здавалося більше ніж фантазією хворої на голову людини...

РЕАЛІЇ ЖИТТЯ

Політична ситуація, яка склалася зараз в Україні не можна сказати, що була не прогнозованою, чи навіть неочікуваною.

Про те, що цей склад ВРУ не доживе до планових виборів стало зрозуміло ще взимку. Було тільки одне питання: у якій спосіб Рада буде «розпущена». Відповідно до Конституції у є три варіанти: Перший: «Рада не працює 1 місяць». Другий: «150 депутатів складають мандати». Третій: «Впродовж місяця у Раді немає Коаліції».

Варіант № 1 «Рада не працює місяць» – був найменш прогнозованим.

Так саме малоймовірним видавався варіант № 2: «150 депутатів складуть повноваження», а партії «обнулять» списки.

Теоретично (у січні – лютому) таке могла зробити тільки Партія регіонів, яка тоді мала понад 150 депутатів та немала підстав. Після того, як фракція «розвалилася», і більшість «покинула» її ряди, то й цей варіант відпав. Хтось «пророкував»: три «революційні» партії ВО «Батьківщина» (86 діючих депутатів), «УДАР» (41 депутат), ВО «Свобода» (35 депутатів) (всього 162) дійдуть згоди, і тоді, відповідно до ст. 83 Конституції, у Президента виникне формальне право... Але, у реальному житті у таке вірилося дуже мало...

Місяць – півтора тому, я писав про те, що варіант з «складанням повноважень» не пройде, в першу чергу через те, Президент не контролює ВО «Батьківщину», а тому коли він кілька разів голосно «лякав» депутатів «розпуском», у разі не сприйняття його кадрових призначень, то це, було не більше ніж політичною заявою для громадян, а не для політиків.

Юридичних підстав тоді у Порошенка не було (як фактично немає й цієї миті), але підтримувати переконання електорату, що він не даремно проголосував, і питання будуть вирішуватися «мирним шляхом» – треба, та всі політики розуміють, що саме «мирного» шляху у вирішенні цього питання й немає, все відбуватиметься в умовах «максимально наближених до бойових» (маються на увазі тільки «політичні баталії»).

Що робити Президенту, якщо у нього в руках немає слухняної більшості, а яка потрібна? Вести «війну»... Адже, не дивлячись на те, що фракцію Партії регіонів «розтрощено», фракцію комуністів «заборонено», а необхідних 226 голосів як не було, так і не має.

Залишився варіант № 3 – «Розвал» Коаліції...

РЕПЛІКА
Про те, що Коаліція, у такому форматі, довго не протримається стало зрозуміло тієї ж хвилини, як вона утворилася.

Питання було тільки часу: місяць – два – три... занадто різні за поглядами та намірами зібралися там люди.
Думаю, що не слід забувати і слова Порошенка, які лунали у передвиборній кампанії. Вже тоді давав зрозуміти, що він налаштований на дострокові вибори: «Мы сейчас живем в другой стране. И в этой другой стране власть больше не может игнорировать позицию людей. 85% людей требуют роспуска парламента».

Джерела досліджень не розкриті.

ДОВІДКОВО
За результатами дослідження компанії Research&Branding (оприлюднені 25 грудня 2013 року), «за» дострокові парламентські вибори були: 46,1%; «проти» - 40,8%, «не визначилися» 13,2%.

За результатами опитування експертів, які були оприлюднені 22 липня 2014 року, тільки 40% респондентів упевнені, що дострокові парламентські вибори відбудуться – 26 жовтня 2014 року.

РЕПЛІКА
Правда тоді, під час передвиборчої кампанії, кандидат наголосив коли за яких умов це станеться: «Я хочу вас успокоить. Перед шагами относительно роспуска парламента мы принесем мир в Украину. ... львиная часть депутатов сегодня просто никого не представляет".

Миру на Сході поки немає, але... здається, про ці слова кандидата... не випадково забули.

Після того, як Президента було обрано, події у Раді стали давати більш чіткі сигнали того, що Коаліція ось-ось – «заповість довго жити»: провокували один одного все більше, й все активніше. На що розраховували? В першу чергу на амбіції політиків, на те, що хтось не витримає і вчинять «демарш» з виходом зі складу Коаліції.

Беруся припускати, що в першу чергу чекали такого кроку від «Батьківщини» (чи випадково її представники публічно(!) не призначені на жодну знакову посаду? Турчинов у розрахунок не береться... «Китайський болванчик»... Можна говорити, що розрахунок був на те, що пані Тимошенко «кинеться у атаку», буде роздавати «звинувачення» і почне «качати права»... Якби таке сталося, то саме її б звинуватили у «підриві», «розвалі», «зраді». Але, здається, їй й цього разу вдалося переграла своїх «супротивників»: вона демонстративно відійшла у бік; не бере участь у гострих публічних дискусіях; не робить публічних заяв. Частіше здійснюються «крапкові удари», здебільшого устами голови фракції у ВРУ Соболєва.

РЕПЛІКА
Ситуація нагадує вибори Ющенка, коли Тимошенко заявила, що не змагатиметься за крісло Президента, і понад півроку не з'являлася на людях.

Оцінюючи ситуацію де хто поспішив заявити: «Тимошенко – політичний труп!», «Тимошенко – більше не гравець!»... Переконаний: передчасно. Не така вже й проста пані Ю, щоб дати «поховати» себе живцем.

Підтвердження моїм думкам знайшов і у результатах опитування експертів, більшість з яких –46,6%  вважає, що Тимошенко «нікуди не уходила» з політики, а ще 23,4% переконані, що вона повернеться.

Отже Юлія Володимирівна «тут», «з нами». І якщо не її фізична оболонка, то її дух багато кому не дає спокійно спати на політичному Олімпі України.

Тимошенко обрала вдалу тактику: «публічне відсторонення», «спостереження за подіями з боку», «не втручання у «зону активного конфлікту», яка виявилася більш ніж зручною, вона опинилася «над ситуацією».

Ситуація що склалася дає «Батьківщині» тільки плюси, перед складним виборчим процесом: з одного боку вони не у прямій владі (приналежність Яценюка до партії умовна), що дає можливість говорити: «Ми попереджаємо...», а з іншого, партія має всі підстави стверджувати: «Це не ми!», «Ми не приймали рішень!». Класика: «І вовки ситі, і вівці – цілі».

РЕПЛІКА
Чим зручна така позиція? З одного боку – немає нарікань і прямих «наїздів» на «владу» і «вулицю» (а отже це гарантує від прямого зворотного тиску, як на осіб, так і на «капітал»), з іншого – партія залишається «незаплямованою» непопулярними рішеннями (що у виборчих перегонах дає солідні плюси).

Час плинув, а дій з боку «Батьківщини» та Тимошенко не було... «Гра перейшла на поле Президента»...

ТРЕБА ЩОСЬ РОБИТИ...

Треба розігрувати сценарій № 3. Але ситуація дуже неординарна: «розвалити» Коаліцію, це фактично: «Встромити ніж у спину Україні», «Працювати проти України». Такий крок й є тим самим «сепаратизмом» (у чому так люблять сьогодні звинувачувати кожного, хто має власну думку), особливо у ситуації, яка склалася на Сході...

Хто ж наважиться на «демарш»? Хто стане «зрадником»? Хто піде на «смертельний» політичний крок? Адже зовні все як мало, так і продовжує мати «красивий» вигляд. Все як було, так і залишається «правильним»... Втім, ця ідеалістична «картинка» тільки для пересічних громадян, які не розуміються на тонкощах політичних ігор, а за «красивим» політичним фасадом відбуваються зовсім інші процеси, про які виборці не повинні ані знати, ані здогадуватися.

ВІДВОЛІКАЮЧІ МАНЕВРИ

Для відвернення увагу від основного дійства, політичні технологи, у черговий раз, запускають відволікаючі дійства.

«Фонове супроводження» кожної гострої ситуації є обов'язковим. У політтехнології є давно відомий хід: створення окремих політичних проектів (які фінансуються стороною, яка набуває вигоду), які виконують два завдання: працюють проти конкретної політичної сили (політика); озвучують непопулярні рішення і вчиняють «екстравагантні» витівки. Замовник має результат «два в одному»: проект відволікає увагу і бере на себе негатив.

Такі приклади є в усіх державах, не виняток й Україна («свободи», «ляшенки» – фінансування майже з одного джерела тощо).

«Білим» та «пухнастим» немає необхідності киданням багном, до широкого загалу потрібні думки доносять «жертви».

«ВИБУХОВА СИТУАЦІЯ!»

Приблизно місяці два тому (одразу після виборів Президента), деякі депутати і окремі «політологи» стали обережно «натякати», що ситуація все більше й більше загострюється, і що вона осо-ось «вибухне».

На «вибух» вказували й інші ознаки: дехто із депутатів згадав про виборців і став з'являтися на «окрузі»; хтось став «прощупувати» ситуацію з рекламою; а хтось просто почав формувати штаб і будувати іміджкампанії.

І ось тиждень тому «вибухнуло. У понеділок 21 липня 2014 року, народний депутат України від фракції «Батьківщина», голова комітету з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності Андрій Кожем'якін публічно заявляє, що існує план між Коаліцією і Президентом про розпуск Верховної Ради: «У меня лично есть информация, что имеется такой план у членов коалиции: зайти, развалить, потом 30 суток, потом 24 августа... Президент объявляет о том, что он подписывает указ, 26-го роспуск и т.д.».

РЕПЛІКА
До цього «Батьківщина» не раз заявляла: «Ми, проти дострокових виборів».

ХТО ВЧИНИТЬ ДЕМАРШ

На початку тижня залишалося незрозумілим: ж візьме на себе сміливість стати «зрадником»? Точно не «Батьківщина». Тоді хто?

Можна було припустити, що це будуть: «УДАР»; ряд депутатів від ВО «Батьківщина», які знаходяться під контролем одного з українських олігархів, який, у свою чергу, «налаштований» на Президента; ряд «позафракційних», які чітко тримають «носа за вітром».

Коли стали говорити, що у рядах «розкольників» увійде ВО «Свобода», то не можу сказати, що я у це не повірив... Але, все ж, хотілося вірити, що теперішнє керівництво держави не стане використовувати у своїх цілях «старий» проект ПР, який був народжений 10 років тому, для боротьби із «Батьківщиною» на Заході, і комуністами на території всієї держави...

У аспекті «екстремального націоналізму», який пов'язують з ім'ям саме цієї політичної сили, хотілося вірити, що сьогоднішні політики нарешті зрозуміли помилку попередників щодо того, що не можна так просто гратися у такі небезпечні ігри, як: геополітика, сумління і національна безпека. Але виявилося, що бажання «заробляти» більш сильніше сили розуму.

«Проект» продовжує життя і діяти по «старих цілях».

«БРУДНИКИ»

Давно відомо, що хтось та повинен виконувати «брудну роботу»...

Чому «Свобода» взялася за «розвал» Коаліції? На що вона може розраховувати, якщо по результатах опитувань вона втрачає підтримку, а гарантованих шансів подолати 5% бар'єр і опинитися у новому складі парламенту у неї немає? Виходить, що партійна структура зайнялася тим, у чому вона звинувачує своїх вічних опонентів комуністів (щодо приналежності до найдавнішої професії на землі)?

Участь «Свободи» у «демарші» є підтвердженням того, що партія, скоріш за все, «порєшала» питання, одне з яких: її подальша політична доля.

Скоріш за все на наступних виборах «Свобода» продовжить «воювати» на електоральному полі «Батьківщини», а для того, аби було із чим йти до виборців – «злили» комуністів, які «заважають» і одним, і іншим.

Чому на Банковій вирішили позбавитися «Батьківщини»? Варіантів може бути два: по-перше, Президент відчуває у ній «загрозу» власні особі; по-друге, «Батьківщина» заважатиме його партії, яка претендує на «фундамент» майбутньої Коаліції. І саме для цього треба мати когось, хто буде цим займатися. Без «Свободи» не обійтися... Правда є ще партії Ляшка та Гриценка, та чи підуть вони на відкриту війну із Тимошенко? А тут є перевірений та головне повністю підконтрольний варіант.

Ну насправді, не буде ж Яценюк чи Порошенко відкрито «воювати» проти Тимошенко? Тим більше, що сам Яценюк, ще не так давно голосніше за інших кричав з трибуни Майдану «Юлі – волю!»...

РЕПЛІКА
А ви звернули увагу як змінилася поведінка пана Яценюка після того він став «повноправним» Прем'єром? Де поїздки у метро? Де польоти у «економ» класі? Де м'якість? Натомість з'явилися: «безапеляційність», «залізо у голосі»... Чи випадково він та Кабмін повністю задовольняють Президента?

Чи випадково у своїй заяві ввечері четверга, коли Яценюк начебто на «емоціях» заявив про свою відставку, Президент був першим, хто устами свого представника у КМУ Олександра Данилюка заявив: «Президент понимает сложность ситуации, и он хочет, чтобы эта команда дальше работала».

Т.т. Президент не підтримує навіть ідеї відставки...

Хто буде боротися із «Батьківщиною», і буде виконувати чорнову роботу –відповідь на поверхні...

Що стане платою? Скоріш за все гарантія двох речей: прибирання їх заядлих ідеологічних ворогів – комуністів (фактично частково зроблено); гарантії проходження до нового складу ВРУ щонайменше у той же кількості, що й сьогодні. А інакше навіщо рубати сук? Рейтинги у «Свободи» мізерні, 5% бар'єр їм самостійно не подолати. А так: трохи поторгувалися, прогнулися, і – результат не забарився...

«УДАР»имо – ПО ПАРІТЙНІЙ ЛІНІЇ

Що ж стосується партії «УДАР», то й тут особливих питань немає. Зараз партія знаходиться під «політичним крилом Президента». Там скоріш за все отримали запевнення і повірили у те, що й далі так буде... А даремно...

Так, на цей момент у Порошенка немає у владі власної партії, а тому й доводиться користуватися чужими послугами. Але, цілком зрозуміло, що про «свою» партію він заявив не випадково, і розбудовувати він її буде, і брати участь у дострокових виборах вона буде. А те, що на його імені вона подолає 5% бар'єр – прогнозовано.

Що ж стосується «УДАР»у, то, я думаю, що більшість виборців вже зрозуміли, що цей політичний проект «лопнув», як мильна бульбашка, після того, як почалися активні дії на політичному полі боротьби ще у лютому.

Кличка не випадково відсунули на другий план – і доручили виконувати роль завгоспа у Києві (хоча він формально й мер столиці, та, як стверджують люди, реальні рішення приймаються зовсім інші). У такий спосіб вирішили два питання: прибрали особу, яка б відтягувала голоси на президентських виборах; взяли у «оренду» політичну силу, яка має фракцію у ВРУ, і яку можна використати – тихо, і без зайвих екстравагантних витівок.

Сам по собі Кличко не політик, самостійної гри вести не буде (тому, що просто не зможе). Сьогодні й він, і його партія є ширмою, за якою відбуваються справжні події, а прийде час – вони підуть у небуття, а натомість з'явиться політична сила президента: «чиста», «не заплямована», яка буде звинувачувати «папередників»... І знову все буде зручно і красиво.

Чи буде жити «УДАР» у наступній раді? Так, скоріш за все – технічні партії потрібні. Скоріш за все, до списків «УДАР»у будуть включені необхідні президенту люди, які будуть приймати потрібні рішення, і при цьому не особливо світити своє ім'я. А от вже під час наступних виборів (які скоріш за все теж будуть достроковими) у ВРУ прийде вже сформована пропрезидентська партія. Прийде потужно і на довго. Це буде варіант тієї ж ПР, тільки під іншими прапорами, але з тими ж намірами.

НЕЗРУЧНІ

Комуністи завжди були незручними. Невипадкового всі попередні лідери країни говорили, що з ними важко: вони не прогнозовані і негарантовані, але, все ж, з ним рахувалися. Чому? Та тому, що комуністи мають стабільний електорат, який, як вважається – «вимирає», і саме тому на них не особливо-то й звертали увагу. Але ситуація змінилися. Чим більше зубожіє народ, тим більше він готовий віддавати голоси комуністам.

Якби не цілеспрямована (але все ж прихована) «війна» проти комуністів, то вони б, без сумніву, мали щонайменше чверть, а то й третину складу ВРУ.

Що стосується «війни» проти них, то до цього часу, вона велася більш «демократично». У зв'язку із тим, що нічого нового проти них немає, то із історичних шухляд весь час діставали старий непотріб, на якому й будували образ «поганих хлопців». Зараз «взялися» всерйоз.

Зверніть увагу, хто бореться з комуністами? Колишні комуністи та комсомольці. Щонайменше 80% сьогоднішнього складу ВРУ це колишні комуністи й комсомольці, у тому числі і у таборі найзапекліших «ворогів»... Причини? У кожного свої. У когось не виправдані амбіції; у когось образи, що у свій час не дали порулити... а когось й просто не взяли, бо був негідним, або точніше вже й тоді «негідником»...

Тягнибок, Фаріон, Турчинов, Ляшко і далі, за списком...

Чому йде така запекла боротьба, яка дійшла до заборони? І це партії яка має більшу електоральну підтримку ніж «Свобода»?

Чому Яценюк заявив, що він не буде йти у Коаліцію ні з ПР, ні з КПУ: «Я этого не сделаю ни при каких обстоятельствах». 

Чому? Це ж не просто партії, це виборці, яких вони представляють. І якщо про ПР можна говорити, що їй «домалювали» відсотки, то у комуністів їх навпаки забрали.

Отже, виходить, що: Яценюк, Турчинов, Ляшко, Тягнибок та інші – проти народу України...

Чому вирішили заборонити? А може тому, що зрозуміли, що чим далі, тим більше ситуація в країні буде погіршуватися, а отже комуністи, як єдиний успішний «лівий» проект, будуть набирати все більше голосів, не тільки серед «вимираючих».

Якщо історія з так званим «судом про заборону КПУ» це далека перспектива, і зовсім не факт, що вдасться знайти аргументи для того, аби рішення хоча б формально мало вигляд легітимності, а головуючому судді через півроку не довелося тікати світ заочі, як її колезі по «справі Тимошенко» Родіону Кірєєву, вирішили розіграти іншу карту – Регламент ВРУ.

Невже фракція комуністів так вже й заважала? Невже після того, як її не стало комуністи будуть голосувати по-іншому? Ні. Тут зовсім інші справи: по-перш, комуністи не будуть представлені у погоджувальній раді; їх не будуть запрошувати на засідання до Голови ВРУ, Президента і т.п. Але не це головне, це пережити можна, приціл зовсім на інше...

РЕПЛІКА
Коли рішення про зміни до Регламенту «пройшло», то це стало ще одним підтвердженням того, що позачергові вибори до ВРУ будуть восени.

Відповідно до ст.ст. 27, 28 Закону України «Про вибори народних депутатів України», (у редакції від 17 листопада 2011року), фракції партій, які зареєстровані у Апараті ВРУ, мають право на подання та обов'язкове включення до складу територіальних та дільничних виборчих комісій одного свого представника.

А отже, відтепер, комуністи на наступних виборах вже позбавлені гарантованого права бути представленими у складах ТВК та ДВК. Їм залишили загальне право – сподіватися на волю випадку (жеребкування). Частина завдання виконана.

Далі, як зробити так, аби комуністи взагалі не брали участь у виборах? Для цього й заводять справу про «сепаратизм». Скоріш за все рішення по цій справі приймуть у такий проміжок часу коли партія не встигне його оскаржити (найкращій варіант за 2 – 3 доби до дня голосування, коли вже будуть надруковані бюлетені, їх тоді просто знімуть з реєстрації). Звичайно, що потім будуть міжнародні інстанції, в яких можливі інші рішення, але це буде вже після виборів...

МАЖОРИТАРНИКИ

Без сумніву, всі партії будуть намагатися привести у Раду якомога більше своїх людей і через мажоритарні округи. А тому всі пропозиції і заклики «Батьківщини» про «відкриті партійні списки» і про скасування «мажоритарної системи» є гласом вопіющего у пустелі. Їх ніхто не почує. У цьому складі Ради немає 226 голосів, для прийняття змін у Закон «Про вибори народних депутатів».

Проти цього будуть і мажоритарники, адже вони розуміють, що будь-яка партія не візьме їх у списки (особливо тих, хто по побігав з фракції у фракцію).

Не підтримують тут «Батьківщину» й комуністи (які ще не так давно були за відміну мажоритарної системи). Переконаний, що зараз, коли нависла загроза заборони, всі провідні особи партії будуть «кинуті» на мажоритарні округи. Доречи, для партії це може стати єдиним шансом потрапити у ВРУ. Навіть якщо партія й буде заборонена – тема та ідеї залишаться. А у світлі того, що люди готові підтримувати своїх захисників, то у КПУ є досить не погані шанси взяти реванш, і з'явитися у новій ВРУ через мажоритарні округи.

Не підтримують ідею «Батьківщини» й «УДАР»івці, їм це також не вигідно, у них теж є сподівання на мажоритарників, які будуть використовувати свою «близькість» до президента.

Не підтримує «Батьківщину» й «Свобода» (вони не підуть проти волі президента, навіть якщо їх до цього як слід «стимулювати»).

Не буде голосувати по цьому питанню й Партія регіонів, це не у її інтересах («відкриті списки» для них просто смерть), а на мажоритарників, особливо на Сході та Півдні, вони можуть розраховувати.

Так само не буде змінений й відсотковий бар'єр. Сьогоднішні «небожителі» не зацікавлені у тому, щоб у владу приходили менш потужні політичні утворення і «розривали» їх «вплив» на ситуацію. А чим більше голосів вони відтягнуть у виборчому процесі, тим вигідніше – бонусні місця.

Малоймовірно, що у новому складі відбудуться принципові зміни. Кількісні – так, а якісні – ні.
Скоріш за все у Раду прийдуть партії Гриценка, Тігіпка, Ляшка, але тільки за рахунок голосів, які відберуть у партій Порошенка, Тимошенко, Тягнибока...

По переду нас чекає складний і цікавий період. Ще трішки і партії почнуть з'ясовувати, хто ж з них глибше «увіткнув ніж у спину Україні», адже не випадково вже сьогодні пан Соболєв не виключає того, що швидкий розвал Коаліції це план Кремля...

"... ми зробимо все для того, щоб у наступному парламенті була створена справжня проєвропейська більшість, яка не зволікатиме з ратифікацією угоди про асоціацію з ЄС, і якою не керуватиме ні пан Фірташ, ні пан Льовочкін, ні жоден інший олігарх», - заявив Сергій Соболєв.

Вам цікавого, якого саме олігарха він мав на увазі? Мені теж, скоро дізнаємося...

«Не перемикайтеся. Попереду все найцікавіше»...

Сергій ОСОЛОДКІН

Херсонцы в твиттере