Херсон на шляху до Європи

Херсон на шляху до Європи

Наш Херсон, як і вся країна йде шляхом «перебудови»...

Кожна особа, або політична сила коли йдуть у владу – роздають обіцянки, розповідають про те, як вони будуть працювати після того, як їх оберуть, і обов'язково запевняють електорат у тому, що саме після того, як саме вони прийдуть у владу – громадяни заживуть найкращим чином.

Вибори закінчилися. Перемога отримана. З чого ж починають обранці?

На першому етапі вони: замовкають; мімікрирують під обстановку, що їх оточує; стають тихше води, нижче трави.

На другому етапі новообрані особи розставляють на ключові посади «своїх людей», і з'ясовувати що й де «погано лежить», і що не встигла вкрасти попередня влада.

І нарешті настає третій етап – «насичення»: себе, рідних, близьких, родичів, друзів, приятелів... Одним словом відбувається повернення до стану, який був до виборів, тільки під іншими політичними прапорами.

По суті – змін не відбувається. Змінюються: політичні прапори і назви партій, а суть справи залишається такою ж, як була й раніше.

Все повторюється знову і знову: нова «зміна» влади... «нові» люди... А ситуація? Ситуація по-суті залишається незмінною, що було раніше, то є й тепер – по всіх напрямках, і по всіх пунктах.

Спочатку: наскок – бойовий дух – очі блищать – руки гордо здіймають прапор – голосові зв'язки до надриву...

Потім: спад... тиша... занепад...

В країні знову відбулися «зміни». Їх першу фазу ми пережили – вибори позаду... А далі? Невже все знову повторюється? Пересічні громадяни вже починають задаватися питаннями: «А що ж тепер?», «Де ж зміни?», «Де ж покращення?», «Де ж нові кадрові призначення?», «Де ж насправді нові обличчя?».

Практично щодня ЗМІ приносять інформацію про те, що то тут, то там при посадах стали з'являтися «нові-старі» обличчя. Ті, кого ще три місяці тому виганяли з роботи, ті кого обіцяли посадити і чи не публічно стратити, сьогодні знову «керують» або країною, або окремими її підрозділами. Вони знову при посадах... Як таке могло статися? Відповідь невідома...

Прикладів порушення чинного законодавства з боку вже нової влади – безліч.

Візьмемо для приклада губернатора Херсонщини (Юрій Одарченко – ВО «Батьківщина», депутат Верховної Ради України – прим авт.). Чому він продовжує бути і головою ОДА, і депутатом ВРУ водночас? Адже він працює із порушенням чинного законодавства... Вже не перший місяць... Чому на явне, пряме, публічне порушення Закону немає реакції влади? Комусь не можна, а нам можна все? Чому всі дивляться на грубе порушення Закону крізь пальці?

На перших порах новий Президент начебто зробив наскок: визначайтеся – де будете працювати (прізвищ було озвучено доразу кілька): у раді, чи у ОДА?.. А далі? Виходить, знову класичний варіант: наскок – публічна вимога визначитися: або туди, або сюди... А далі? Тиша...

Або інший приклад. Чому один за одним зникають фігуранти по різних кримінальних справах? Чому «підозрюваних» починають шукати тільки після того, як вони зникають? Як сталося так, що підслідчі «зникають з поля зору правоохоронців» (як це сталося із суддею Кіреєвим)?

Як сталося так, що інший затриманий днями зник просто з-під варти, прямо з лікарні? Погано охороняли? Чи так було комусь потрібно...

Прикладів й далі можна наводити скільки завгодно.

Зрозуміло, що систему поміняти за один – два тижні неможливо. Зрозуміло, що професіоналів у тих же органах міліції обмаль... Прикро про це говорити, але в останні кілька років у правоохоронні органи порядні люди взагалі не йшли (та їх туди й не брали)... І все ж, хочеться змін, і при цьому на краще...

Поки з'ясувалося тільки одне, що «воювати» із бабусями, які торгують насінням у підземному переході, це не зі зброєю в руках захищати людей від терористів.

Події на Сході України засвідчили факт того, що міліція не є боєздатною. Ми отримали чергове, цього разу публічне підтвердження того, про що говорили пошепки на кухні: у правоохоронних органах здебільшого працюють люди, які «заточені» на: «відбір» грошей у мирного населення; на «віджимання» бізнесу у тих, хто працює чесно і відкрито (сказав і задумався, а чи ще залишилися такі в Україні); на «зароблянні» грошей від «кришування» криміналітету...

Ситуація, яка склалася зараз, вперше за всю історію сучасної України стала вимагати того, щоб правоохоронці згадали, що табельна зброя у міліціонера на то й зброя, щоб нею захищати життя мирних людей.

Вперше у сучасній історії довелося на справі доводити і показувати, що міліція це не тільки парадні прийоми і святкування; не тільки катування трохи захмелілого чолов'яги, який не розрахував свої сили; не тільки «вибивання» необхідних для підвищення рівня показників зізнань з першого ліпшого підозрюваного, а це ще й чоловічі вчинки; це героїзм; це жертва власним життя при виконані бойового завдання.

Ми забули, що міліція це й є той бойовий орган, який повинен (повинен, а не «хочу – не хочу») – боротися із бандитами.

Ми постійно забуваємо про те, що міліція, це бойова одиниця держави, яка зобов'язана захищати, у тому числі й зі зброєю в руках мирних громадян.

Слава Богу до цього часу нам не доводилося зіштовхуватися із подібним. Але так сталося... І виявилося, що на захист громадян, повинні вставати – самі ж громадяни. Ситуація на Сході країни показала, що фактично у нас немає правоохоронної системи у тому її розумінні, як ми собі це уявляли. За що ж тоді всі ці роки керівники всіх рівнів (у тому числі і всі Міністри) та самі «виконавці» отримували зарплатню? Де ж бойова підготовка? Де вміння? Де навички? У товстенних пузах... У пропитих печінках... У викривлених мізках...

Максимально на що вистачає «бойової» підготовки це на те, аби розігнати беззбройних пенсіонерів та студентів... Ну, ще на п'яні «розбірки» між чоловіком та дружиною (та й то після того, як все стихло).

Якщо ж сутичка «серйозна», то можна бути упевненим: міліцію викликати годі – не приїдуть.

Не для кого не є секретом й той факт, що в органах УМВС працюють люди, які за певну матеріальну винагороду, готові продати не тільки матеріали слідства, але й маму рідну. Не є секретом й те, що там готові покривати і прикривати тих, від кого повинні захищати мирних громадян.

Приклад. Нещодавно до нашої редакції звернулися мешканці Херсона, які поскаржилися на те, що слідча одного з районних управлінь міліції, не дає хід справи щодо розшуку та затримання особи, яка (за офіційним свідченням потерпілого) нанесла йому ножові поранення... Як же здивувалися потерпілий та його родичі, коли, без зайвого клопоту, знайшли у соцмережах сторінку «підозрюваного», а там серед світлин фото, на якому пані слідча зображена на відпочинку у компанії підозрюваного(!). То, чи слід дивуватися, що вона його так і «не знайшла»?

Ще приклад. Історія минулого року, знову із ножовим поранення. В одному з передмість Херсона потерпілому було нанесено кілька ножових поранень. Всі навкруги знають: де, коли і навіть хто. Це відомо всім, окрім працівників міліції, які й до сьогодні «розслідують» справу...

Люди старшого віку пам'ятають, ще 30 років тому відпускати дитину ввечері на танці, чи піти самому на вечірній сеанс у кіно (останній, до речи, закінчувався о пів на дванадцяту ночі) не було ні якої проблеми. Чому? Та тому, що по-перше, рухався громадський транспорт, а по-друге, на вулицях було безпечно.

І не тільки тому, що були міліцейські патрулі, а тому, що громадяни поважали Закон. Люди знали, що за порушення Закону обов'язково наставала відповідальність. Громадяни знали, якщо ти порушував Закон, то тебе обов'язково притягнуть до відповідальності. І майже ні що не могло від цього позбавити.

Звичайно ж, я не ідеалізую історію, і тоді були «перевертні у погонах»; і тоді брали хабар; і тоді «закривали» очі на якісь дрібнички... Але ж на дрібнички...

А сьогодні? Сьогодні більшість правопорушників веде себе навпаки – зухвало. Вони кидають «виклик». Вони бравірують своїми правопорушеннями. Чому? Та тому, що переконані, що не будуть нести за це відповідальність. Упевнені у тому, що покарання не настане, а у найгіршому випадку можна бути «відмазатися» від будь-яких звинувачень, а то й покарань. Вони упевнені, що продажний міліціонер, прокурор, суддя візьмуть гроші і справу закриють.

І тут прикладів безліч. До поки справа не набуває гучного розголосу у ЗМІ – все відбувається тихо, так, як потрібно тим, хто за це платить.

Страшним, на мій погляд, є не тільки те, що міліціонери, судді, прокурори беруть гроші, і тим самим вже порушують Закон, який повинні відстоювати, більш страшним є те, що своїми вчинками вони створюють стійке переконання, що так поводити себе можна, що так є, і що так буде...

Чи буде сучасний громадянин боятися порушувати Закон? Ні. Адже для нього Закон це не більше ніж порожній звук, який нічого не значить в силу того, що від будь-якого Закону, через продажного посадовця при погонах можна «відкупитися».

Невже це й є основний напрямок роботи правоохоронної системи – розбещення сумління громадян? Невже це й є її головна діяльність?

І знову приклад. Глибока ніч. Висотний будинок. І раптом під його вікнами з'являється група молодиків, яка явно перебрала хмільного, і яка о третій ночі вирішила проскандувати політичні гасла. Згадували: і Україну, і Росію, і Російського президента. Згадували голосно, і досить довго...

Коли такі дії відбуваються на майдані, чи десь на природі у полудень, то це сприймається як забавка, або як патріотичне налаштування (залежно від власного сприйняття та особистих поглядів). Але якщо такі «революційні» прояви звучать під вашими вікнами посеред ночі, то зрозуміло, що від цього ваше патріотичне налаштування кудись зникає.

Тим більше воно зникає, і починає переростати у інші відчуття, коли на зауваження: схаменутися, у відповідь летить лайка.

Так було й тієї ночі про яку я розповідаю (нажаль я був безпосереднім учасником подій, адже це було під вікнами мого будинку): коли мій сусід все ж не витримав, і прямо з балкона зробив зауваження, то... Невже хтось з вас подумав, що молодики позакривали рота, і пішли спати? Ніколи. У відповідь сусід почув найвідбірнішу лайку і «запевняння», що вони «на майдані не за те проливали кров», що б тут всяка... Далі йшли слова використання яких у порядному товаристві є неприйнятним (хоча, прийнятних слів там майже не було).

Заключний акорд тиради звучав у дусі того, що й мого сусіда, і всіх тих, хто тут живе скоро повикидають з квартир, і віддадуть їх нужденним...

На погрозу виклику міліції, молодики ще раз вказали сусіду адресу по якій він повинен відправитися, а наостанок пообіцяли, що «самооборівці» (так називали себе молоді люди), повідривають дітородні органи кожному, хто насмілиться до них наблизиться.

Наступного дня я поцікавився у сусіда, чи насправді він дзвонив до міліції, і що йому сказали. Сусід відповів, що телефонував, але там йому начебто сказали, що у ситуації нічого надзвичайного немає, і порадили: коли його будуть вбивати, т.т. «вчинять проти нього фізичні дії», то тоді нехай телефонує...

Ось вам і захист правопорядку. Ось вам і захист мирного життя – мирного населення. У цій ситуації знову жахливим є не те, що будинок прокинувся, і люди пережили стрес, жах у тому, що молодики знову отримали підтвердження тощо, що їх дії безкарні, що вони можуть поводити себе так, я вважають за потрібне і покарання не настане...

Прикро про таке говорити, але не дивлячись на всі політичні катаклізми, які відбуваються у державі, доходиш висновку: а змін на краще як не було, так і немає...

Класика жанру: коли йдуть у владу, то говорять про одне, а коли її набувають, то діють вже по-іншому...

Сергій ОСОЛОДКІН

Фото Олександр КОРНЯКОВ

Херсонцы в твиттере