Хто вбиває сподівання і надії херсонців – частина перша
Активісти Євромайдану мріяли про нову державу без корупції, без незаконних рішень, щоб влада працювала для народу і щоб держава процвітала. Що вони отримали в результаті добре видно на прикладі Херсона.
Головне сподівання херсонців після Майдану: нова формація держави – без корупційних зв'язок, без рішень, що приймаються поза межами Закону, без ігнорування владою інтересів громадян. Головна надія – на розквіт держави.
Майдан київський, майдан херсонський, інші місцеві майдани все це намагалися донести і до себе, і до влади, і до народу України.
Хто що і як сприйняв з цього? Час підбивати бодай якісь але підсумки. Нехай проміжні, нехай дуже попередні. Навіщо, - запитає хтось. Ще рано. Ще треба дати попрацювати, ще треба дати оглянути «володіння», а вже потім робити якісь висновки.
Ні, не рано, головне щоб не було запізно, адже «нова» влада вже не просто прийшла, вона освоїлася, і починає «розвиватися». Якщо не почати контролювати сьогодні і одразу, завтра буде запізно, і потім те що вже буде зроблено (і якщо воно буде не на користь громаді) доведеться знову викорчовувати, і знову починати все з самого початку.
Та, чи є що контролювати? Ну, скажімо так, на рівні діючої все державної влади – так, більш ніж досить моментів, які викликають багато питань. Перевіряти щось, що зробив новий Президент зарано, за 2 – 3 дні всього зробити неможливо, а тим більше в рамках такої великої держави. А ось на місцевому рівні – саме вчасно.
Що стосується херсонської обласної влади, то тут одні питання і жодної зрозумілої відповіді.
Що доброго, чи поганого зробив наш губернатор? Сказати однозначно важко. У Юрія Віталійовича Одарченко складана ситуація: одним «сідалищем» треба всидіти одразу на трьох стільцях, і бажано не «промазати» повз кожен.
По-перше, він голова партійного осередку партії ВО «Батьківщина» у Києві, і частину свого часу повинен віддавати Київській структурі. А в світлі виборчого процесу, який щойно закінчився, треба сказати відверто, що Київ батьківщинівці... програли. А отже, можна припустити, що робота там ведеться не так вже й добре (в області пані Тимошенко набрала всього 13,61%, а в самому Києві й того менше 9,38%).
Ще більш провальними стали вибори у Київраду. Те, що у партійній організації, під проводом нашого губернатора, немає порядку можна констатувати на прикладі того, що на посаду Київського міського голови балотувалися одразу три особи, які декларували своє відношення до ВО «Батьківщина»: Володимир Бондаренко, народний депутат (ВО «Батьківщина»), він же Голова Київської міської державної адміністрації; Микола Катеринчук, Європейська партія України, він же народний депутат (ВО «Батьківщина»); В'ячеслав Кириленко, партія «За Україну», він же народний депутат (ВО «Батьківщина»).
Про яку перемогу могла йти мова, якщо кандидати під «прибитим» брендом «рвали» один одного. Результати говорять красномовно: на фоні переможця, якому віддають 56,7% голосів, результат Володимира Бондаренко (третя сходинка) – 7,95%, більш ніж скромній, а у Миколи Катеринчука й того менше – 5,15% (5 місце).
У партійній гонці ситуація ще жахливіше: ВО «Батьківщина» набирає всього – 4,14%, і це тільки п'ята сходинка («УДАР» - 40,56%). В результаті до Київради, за списками, «Батьківщина» приводить тільки 3 депутатів, і у неї немає жодного серед мажоритарників.
Результати плачевні. Хто винен? Будуть вирішувати в самій партії, я тільки констатую факт. Що призвело до такого стрімкого падіння? І на це питання дадуть відповідь у партії. Я беруся тільки припустити, що керівництво за це теж відповість.
По-друге, наш губернатор – депутат Верховної Ради України. Може тут є досягнення? Дивимося...
За час перебування на вул. Грушевського, пан Одарченко спромігся стати ініціатором аж 47 законодавчих ініціатив (у яких назва міста Києва зустрічається 17 разів; місто Херсон – 1 раз (позачергові вибори мера на 6 квітня 2014 року), область жодного).
За цей же час, пан Одарченко 11 разів подавав правки до пропозицій інших депутатів (з них 2/3 відхилено).
За час виконання своїх повноважень Юрій Віталійович спромігся звернутися із депутатськими запитами: 1 раз до Кабінету міністрів України, 1 раз до Генерального прокурора (жодного разу не з питань життя нашої області).
За 2,5 роки Юрій Віталійович виступив у ВРУ 47 разів. Цього року таких виступів було – 5, а саме: 4 рази у лютому (двічі з місця по 1 хв, двічі з трибуни по 3 хв); 1 раз у травні (з місця – 1 хв).
За час виконання своїх повноважень він 127 разів реєструвався письмово (35 разів був відсутній на засіданнях з невідомих причин), його електронна карта реєструвалася у залі – 124 рази.
Чи відповідає дійсності реєстрація і присутність у залі? Легко перевірити найпростішим способом – співставити час реєстрації у Києві, і присутність, у той же час, на відстані 600 кілометрів, скажімо на одній з нарад у Херсоні чи в області, про що чесно розповідає прес-служба ОДА, подаючи цитати з його виступів.
Наскільки плідно працює депутат? Вирішувати виборцям. Нагадаю лише, що до ВРУ Юрій Віталійович потрапив за списком ВО «Батьківщина», маючи 25 порядковий номер.
По-третє, ще одне «крісло», на якому намагається утриматися «всюдиприсутній», це крісло голови Херсонської ОДА. «І що ж тут контролювати», - запитає все той же читач. А от що.
Поки не говоримо про «тіньові оборудки». Дивимося у інший бік: законодавство чітко вказує, що ніхто не має права суміщати між собою роботу у вищому законодавчому органі – ВРУ із будь-якою іншою діяльністю (тим більше у виконавчій гілці влади). Нагадаю, це саме те, за що не так давно «опозиція» критикувала тодішню «владу»: депутати сумісники сиділи на двох кріслах, на одній вул. Грушевського: під «куполом» та у КМУ, і відстань між ними була у кілька десятків метрів.
Закони знову писані не для всіх... Коли буквально днями Юрій Віталійович заявив про те, що він й надалі збирається працювати губернатором (суміщаючи це з посадою нардепа) і висловив сподівання, що новообраний Президент залишить його при посаді, то особисто у мене це сподівання викликало сумнів (не тільки з законної, але й політичної точок зору). Невже Президент почне із порушення Конституції і Законів, про «святе» дотримання яких, він говорив у своїй інавгураційній промові?
Чи Юрій Віталійович є таким яскравим та самобутнім, що заради нього Президент ризикне? Не переконаний. Що зроблено на ділі? Так, дві – три політичні заяви, участь у 3 – 4 мітингах та виступи на «місцевому» Майдані. А на ділі? Що зроблено на ділі?
Розвалено роботу обласної ради... Змінено на посадах кількох керівників управлінь (радо б якби на їх місце прийшли фахівці, а так, голослівна заяви, що «такого-то чиновника знято з посади через те, що він не подобається Майдану», щось новеньке у Трудовому законодавстві України)...
Чи можливо здобутком треба вважати перетворення будівлі ОДА у місце для проживання безпритульних та осіб без місця проживання та харчевню заодно...
Досягнень малувато. Так за що боролися?
Головне сподівання херсонців після Майдану: нова формація держави – без корупційних зв'язок, без рішень, що приймаються поза межами Закону, без ігнорування владою інтересів громадян. Головна надія – на розквіт держави.
Майдан київський, майдан херсонський, інші місцеві майдани все це намагалися донести і до себе, і до влади, і до народу України.
Хто що і як сприйняв з цього? Час підбивати бодай якісь але підсумки. Нехай проміжні, нехай дуже попередні. Навіщо, - запитає хтось. Ще рано. Ще треба дати попрацювати, ще треба дати оглянути «володіння», а вже потім робити якісь висновки.
Ні, не рано, головне щоб не було запізно, адже «нова» влада вже не просто прийшла, вона освоїлася, і починає «розвиватися». Якщо не почати контролювати сьогодні і одразу, завтра буде запізно, і потім те що вже буде зроблено (і якщо воно буде не на користь громаді) доведеться знову викорчовувати, і знову починати все з самого початку.
Та, чи є що контролювати? Ну, скажімо так, на рівні діючої все державної влади – так, більш ніж досить моментів, які викликають багато питань. Перевіряти щось, що зробив новий Президент зарано, за 2 – 3 дні всього зробити неможливо, а тим більше в рамках такої великої держави. А ось на місцевому рівні – саме вчасно.
Що стосується херсонської обласної влади, то тут одні питання і жодної зрозумілої відповіді.
Що доброго, чи поганого зробив наш губернатор? Сказати однозначно важко. У Юрія Віталійовича Одарченко складана ситуація: одним «сідалищем» треба всидіти одразу на трьох стільцях, і бажано не «промазати» повз кожен.
По-перше, він голова партійного осередку партії ВО «Батьківщина» у Києві, і частину свого часу повинен віддавати Київській структурі. А в світлі виборчого процесу, який щойно закінчився, треба сказати відверто, що Київ батьківщинівці... програли. А отже, можна припустити, що робота там ведеться не так вже й добре (в області пані Тимошенко набрала всього 13,61%, а в самому Києві й того менше 9,38%).
Ще більш провальними стали вибори у Київраду. Те, що у партійній організації, під проводом нашого губернатора, немає порядку можна констатувати на прикладі того, що на посаду Київського міського голови балотувалися одразу три особи, які декларували своє відношення до ВО «Батьківщина»: Володимир Бондаренко, народний депутат (ВО «Батьківщина»), він же Голова Київської міської державної адміністрації; Микола Катеринчук, Європейська партія України, він же народний депутат (ВО «Батьківщина»); В'ячеслав Кириленко, партія «За Україну», він же народний депутат (ВО «Батьківщина»).
Про яку перемогу могла йти мова, якщо кандидати під «прибитим» брендом «рвали» один одного. Результати говорять красномовно: на фоні переможця, якому віддають 56,7% голосів, результат Володимира Бондаренко (третя сходинка) – 7,95%, більш ніж скромній, а у Миколи Катеринчука й того менше – 5,15% (5 місце).
У партійній гонці ситуація ще жахливіше: ВО «Батьківщина» набирає всього – 4,14%, і це тільки п'ята сходинка («УДАР» - 40,56%). В результаті до Київради, за списками, «Батьківщина» приводить тільки 3 депутатів, і у неї немає жодного серед мажоритарників.
Результати плачевні. Хто винен? Будуть вирішувати в самій партії, я тільки констатую факт. Що призвело до такого стрімкого падіння? І на це питання дадуть відповідь у партії. Я беруся тільки припустити, що керівництво за це теж відповість.
По-друге, наш губернатор – депутат Верховної Ради України. Може тут є досягнення? Дивимося...
За час перебування на вул. Грушевського, пан Одарченко спромігся стати ініціатором аж 47 законодавчих ініціатив (у яких назва міста Києва зустрічається 17 разів; місто Херсон – 1 раз (позачергові вибори мера на 6 квітня 2014 року), область жодного).
За цей же час, пан Одарченко 11 разів подавав правки до пропозицій інших депутатів (з них 2/3 відхилено).
За час виконання своїх повноважень Юрій Віталійович спромігся звернутися із депутатськими запитами: 1 раз до Кабінету міністрів України, 1 раз до Генерального прокурора (жодного разу не з питань життя нашої області).
За 2,5 роки Юрій Віталійович виступив у ВРУ 47 разів. Цього року таких виступів було – 5, а саме: 4 рази у лютому (двічі з місця по 1 хв, двічі з трибуни по 3 хв); 1 раз у травні (з місця – 1 хв).
За час виконання своїх повноважень він 127 разів реєструвався письмово (35 разів був відсутній на засіданнях з невідомих причин), його електронна карта реєструвалася у залі – 124 рази.
Чи відповідає дійсності реєстрація і присутність у залі? Легко перевірити найпростішим способом – співставити час реєстрації у Києві, і присутність, у той же час, на відстані 600 кілометрів, скажімо на одній з нарад у Херсоні чи в області, про що чесно розповідає прес-служба ОДА, подаючи цитати з його виступів.
Наскільки плідно працює депутат? Вирішувати виборцям. Нагадаю лише, що до ВРУ Юрій Віталійович потрапив за списком ВО «Батьківщина», маючи 25 порядковий номер.
По-третє, ще одне «крісло», на якому намагається утриматися «всюдиприсутній», це крісло голови Херсонської ОДА. «І що ж тут контролювати», - запитає все той же читач. А от що.
Поки не говоримо про «тіньові оборудки». Дивимося у інший бік: законодавство чітко вказує, що ніхто не має права суміщати між собою роботу у вищому законодавчому органі – ВРУ із будь-якою іншою діяльністю (тим більше у виконавчій гілці влади). Нагадаю, це саме те, за що не так давно «опозиція» критикувала тодішню «владу»: депутати сумісники сиділи на двох кріслах, на одній вул. Грушевського: під «куполом» та у КМУ, і відстань між ними була у кілька десятків метрів.
Закони знову писані не для всіх... Коли буквально днями Юрій Віталійович заявив про те, що він й надалі збирається працювати губернатором (суміщаючи це з посадою нардепа) і висловив сподівання, що новообраний Президент залишить його при посаді, то особисто у мене це сподівання викликало сумнів (не тільки з законної, але й політичної точок зору). Невже Президент почне із порушення Конституції і Законів, про «святе» дотримання яких, він говорив у своїй інавгураційній промові?
Чи Юрій Віталійович є таким яскравим та самобутнім, що заради нього Президент ризикне? Не переконаний. Що зроблено на ділі? Так, дві – три політичні заяви, участь у 3 – 4 мітингах та виступи на «місцевому» Майдані. А на ділі? Що зроблено на ділі?
Розвалено роботу обласної ради... Змінено на посадах кількох керівників управлінь (радо б якби на їх місце прийшли фахівці, а так, голослівна заяви, що «такого-то чиновника знято з посади через те, що він не подобається Майдану», щось новеньке у Трудовому законодавстві України)...
Чи можливо здобутком треба вважати перетворення будівлі ОДА у місце для проживання безпритульних та осіб без місця проживання та харчевню заодно...
Досягнень малувато. Так за що боролися?
Сергій Осолодкін
Далі буде...