А де нам взяти такого мера?

А де нам взяти такого мера?

Проблема класного фахівця – проблема не сьогоднішнього дня, і чого гріха таїти не тільки окремо взятого міста.

Більшість селищ, сіл, містечок і великих міст стоять перед проблемою – де взяти високопрофесійного фахівця, який би і не крав, і мав досвід, і любив рідний край, а тим більше рідне містечко, який би мав освіту, досвід і був молодою перспективною людиною?

Це практично ті умови, які ми виставляємо коли вивчаємо список кандидатів на посаду нового керманича.

Чи можна знайти людину, яка всі ці якості (які так складно поєднати) зможе все ж якимось чином поєднати у собі одній? Складно. От і задаємося питаннями, а що ж повинно першочерговим, що повинно стати головним критерієм, домінантою?

Люди старшого віку часто на перший план виносять – напрацьований досвід та справи, які вже зроблені.

Люди середнього віку вважають, що головними повинні бути – освіта і попереднє місце роботи.

Люди молодого віку вважають, що первинними можуть бути – особисті якості, або й просто симпатії.

Втім, всі верстви населення висувають, як один із критеріїв – «політична платформа», «членство у певній партії», або, щонайменше, «прихильність до певної політичної сили».

Відверто кажучи іноді така позиція не просто дивує, а заганяє у глухий кут – не важливо чи є у людини досвід, чи є у нього відповідні знання, чи розуміється він на питаннях економіки, господарювання... головне аби підтримував «мою» політичну силу. Іноді складається враження, що такому виборцю краще жити у злиднях і бардаку, ніж проголосувати за кваліфікованого представника іншої політичної сили.

Останні вибори в місті Херсоні яскравий тому приклад. Частина людей, з якими доводиться спілкуватися, готові віддати все що завгодно (у першу чергу свій голос), аби тільки до влади привести представника тієї політичної сили, яка йому подобається. Ніякі аргументи і здоровий глузд у розрахунок не беруться.

Як ще переконувати стійкого прихильника «партійності», що його кандидат недолугий, іноді малоосвічений, що у нього немає ані досвіду, ані хисту працювати на такій складній посаді, як управління містом?

Вражає й те, що люди готові проголосувати «всліпу» за кого завгодно (навіть не за конкретну особу), аби він тільки мав приналежність певній політичній силі.

Невже це правильно? Невже можна наражати на небезпеку ціле місто тільки через те, що одна частина його мешканців – більш активна ніж інша, і саме вона готова за будь-якої «погоди», за будь-якої «ситуації» прийти на вибори і проголосувати за «партійного» кандидата.

А що ж всі інші? А інші, як і завжди, через пару місяців після виборів почнуть бідкатися, дзвонити у редакції місцевих та всеукраїнських ЗМІ, писати листи і скаржитися, скаржитися, скаржитися: «нас не чують», «нас не бачать», «до нас немає нікому ніякої справи».

А що ж ви панове робили два місяці тому, коли було голосування? Де ви були? На дачі? На городі? Пили пиво? Відпочивали дома на дивані переконуючи себе: «Там все вирішено без нас! Там наші голоси нікому не потрібні!». Ну, що ж от вам і результат...

Натомість наведу приклад коли люди не байдужі до свого майбутнього, люди взяли й вирішили все так, як хотіли вони.

Днями, в рамках проекту «Схід-Захід: редакції за обміном», організатором якого є New Media projects Internews Ukraine, 15 журналістів з Південних та Східний областей України побували у Вінниці.

Журналисты на встрече с руководителями области

Головне завдання проекту полягало у тому, аби працівники Східних та Південних регіональних ЗМІ на власні очі побачили як живе місто за Заході, як воно працює, як розвивається, мали б змогу отримати інформацію не «відображення» (яку приготував хтось із журналістів), а первинну, оригінальну.

На фоні ситуації, не побоюся сказати, штучно створеного протистояння Схід – Захід, такий журналістський тур був більш ніж цікавим, і головне досить корисним, як для тих, хто приїхав, так і для тих, хто приймав.

Як заявляли учасники проекту, всі ми, завдяки таким зустрічам, мали змогу не тільки віднайти для себе певні інформативні канали, а й отримати доступ до «чистих» джерел інформації, а ще дізналися багато чого нового та цікавого про життя регіонів, що називається з «перших рук».

Наприклад у продовж трьох днів ми активно шукали у Вінниці «бандерівців». Як з'ясувалося пошуком цих міфічних осіб, які народилася у повідомленнях деяких закордонних проросійських ЗМІ, ось уже кілька місяців займаються і місцеві журналісти.

Одразу зазначу – пошуки не увінчалися успіхом. За 3 дні перебування у Вінниці довелося побачити хіба що кількох осіб у камуфляжі (до якої саме сили вони мали відношення сказати не беруся), і під час зустрічі із творчим колективом Вінницької державної телерадіокомпанії (на запрошення її генерального директора – абсолютний експромт з її сторони), на зустріч зайшов голова обласного осередку «Правого сектора», від якого ми так і не почули навіть про основні засади діяльності організації... Так, загальні, не пов'язані одна з одною фрази. Хоча зрозуміли головне: представники цього об'єднання у Вінниці не займаються тими справами, у яких їх звинувачують.

От тобі й маєш... а деякі ЗМІ переконували, що Вінницька область вся стоїть на боці «бандерівців». Сьогодні можу говорити абсолютно точно – маячня. Вінниця й область стоять на боці Європейської інтеграції і дивляться у бік Європи більш ніж активно. Втім, це тема окремої розмови.

Сьогодні про саму Вінницю, і про те, чим вона дивувала нас – приїжджих журналістів.

Мій потяг прибув у Вінницю о 1.15 ночі, до готелю, де гостинні організатори розміщували учасників проекту, треба було добиратися на таксі...

Тим, що сьогодні чи не у кожному селі будь-якої пори року та години доби можна викликати службу радіо-таксі, особливо нікого вже не здивуєш. Вінниця – не виключення. Організатори програми люб'язно подбали про те, аби ми не шукали потрібні телефонні номери і надіслали їх заздалегідь.

Під'їхала машина – нічого дивного... Але, саме у Вінниці, на початку другої ночі був перший факт який здивував – водії таксі видають чек за оплату за проїзд. Не рукописний (написаний на якомусь клаптику паперу), а справжній чек касового парту.

Коли ти сідаєш у таксі в європейських містах і містечках, і тобі після поїздки дають не тільки решту але й чек, то до цього можна сказати вже звикли (звичайно ті, хто там часто буває), а от щоб в обласному центрі, о пів на другу годину ночі – це приємно здивувало.

Втім тієї ночі мене дивувало не тільки це, а ще те, що вулиці міста вночі прибирали спеціальні машини, і за час поїздки, а він тривав всього 7 – 10 хвилин, я нарахував три таких машини. Одразу оговорюся, що Вінниця майже нічим не різниться від Херсона (кількість населення, площа тощо).

Нічна поїздка містом тривала, а місто здавалося було готове просто «завалити» здивуваннями приїжджого журналіста. За кілька кварталів побачив сполохи по середині вулиці, під'їжджаємо ближче – люди у світловідбивній уніформі лагодять трамвайні шляхи. НЕ вдень, у час пік, як це звикли робити у нас перекриваючи рух чи не по всіх полосах руху, а вночі. І при цьому ані нецензурних слів з боку робочих, ані гучної музики – місто відпочиває.

Ремонт дороги в Херсоне

Ну, й ще одне нічне «здивування» – за час поїздки я побачив три моторизованих і два пішохідних міліцейських патрулі (а їхали ми не тільки по центральних вулицях міста).

Ради експерименту пропоную прогулятися центральним проспектом Ушакова у місті Херсоні, і спробувати відшукати бодай одного міліціонера, хоча б у день – дзуськи, немає, «вимерли».

Ні, брешу, знайдемо – на площі Свободи, біля будівлі обласної державної адміністрації, гуляють цілодобово одразу з десяток! Мені завжди було цікаво кого так боїться влада? Від кого вони так себе активно охороняють?

А чи не краще було б відправити той десяток, замість бродіння по освітленій площі, патрулювати нічні, неосвітлені квартали житлових мікрорайонів.

Ну, і й останнє нічне враження – освітлені вулиці і провулки.

Ночная Винница

Новий день – приніс нові враження.

Під час зустрічі із заступником міського голови Вінниці Андрієм Ревою здивуванням не було кінця, який почав з того, що заявив: «У продовж довгого часу місту кардинально не везло. Місто мало кілька десятків проблем, і не мало перспективи їх вирішення».

Перша проблема – стихійна торгівля – «торгівельні ряди» колись тягнулися від залізничного вокзалу і майже до центра: вулиці, провулки, частина проїзної частини – все було заставлено понад трьома тисячами контейнерів (намальована ситуація нагадала те, що сьогодні бачимо у Херсоні, на вулиці Миру).

Улица Мира в Херсоне

Друга проблема – транспортні мережі і робота комунального транспорту – маршрутки заполонили місто, а перевозити пільгові категорії громадян немає кому (ситуація знайома більшості населення, а тим більше Херсонцям).

Третя проблема – житлово-комунальне господарство (головний біль подавляючої части населення України).

Наявності оголошених проблем я особисто не здивувався – саме вони характерні для всіх міст. Питання не втому, що б констатувати, що проблеми існують, питання в тому, чи є шляхи їх вирішення? Вінниця переконала – є, питання можна вирішити. Коли й як?

Під час позаминулих виборів вінничани дослухалися до голосу розуму і обрали нового, молодого, перспективного міського голову, який пообіцяв, що за час каденції він береться вирішити певну кількість питань, серед яких й ті три, про які сказано вище.

Для вирішення питання із стихійною торгівлею знадобилося три роки. На першому етапі міський голова, і ті професіонали яких він привів у виконавчі органи влади, знайшли інвестора, відвели землю, на якій він за 20 мільйонів гривень побудував «Комунальний ринок», куди потім було переведено всіх, хто займався нелегальною торгівлею.

Переконували різними шляхами. У якийсь момент для цього залучили навіть 500 бійців внутрішніх військ та міліції. За 2 місяці вулиці були вільними і до сьогодні на них немає жодного не те що контейнеру, а навіть натяку на палатку чи так званий МАФ (по всьому місту), максимум що можна зустріти на зупинці громадського транспорту це кіоски «Преса» (в яких не торгують пивом, горілкою та цигарками).

Що ж стосується транспорту, то й тут був запропонований кардинальний підхід: замовником на послуги перевезення визначили комунальне підприємство «Трамвайне-тролейбусне управління», яке повинно було реорганізувати рух транспорту комунальних та приватних перевізників. Було прийнято рішення, що по тим напрямкам, де прокладені трамвайні колії та змонтована тролейбусна контактна лінія – рухатиметься виключно комунальний транспорт, а там де його немає – приватні маршрутки, і ні якого дублювання маршрутів.

Общественный транспорт в Виннице

Сьогодні з 5 години ранку і до 1 години ночі на вулиці Вінниці щоденно виходить 111 одиниць тролейбусів, 70 – трамваїв, а ще біля сотні – автобусів, і майже стільки ж «таксобусів». Вартість проїзду 1,50 грн. Інтервал руху, залежно від доби 3 – 15 хвилин. Результати реформ – господарський підхід до справи.

Винницкие дороги

Як розповідали нам місцеві журналісти, далеко не всі однозначно сприйняли реформу, але згодом все вляглося, і сьогодні у більшості громадян міста немає претензій до транспортного сполучення (не в усі кінці міста можна доїхати без пересадки, але доїхати можна).

Ну, й нарешті – ЖКГ. Для вирішення питань цього напрямку в місті створено «Асоціацію органів самоуправління», яка, крім всього іншого, має ще й власний бюджет.

І ще одне «здивування» - для оперативного вирішення неординарних ситуацій в місті створено «Цілодобову варту», яку, за єдиним телефонним номером, 24 години на добу, несуть 6 диспетчерів-операторів, які приймають всі дзвінки про надзвичайні ситуації у місті (освітлення, опалення, водопровід тощо). Відповідно до розпорядження мера на усунення аварійних ситуацій відведено 3 години. Жоден дзвінок не може пройти контроль керівництва міста – щоранку звіт: що, де, коли, як довго.

І це при тому, що центральна диспетчерська, у режимі реального часу, має можливість спостерігати за тим, як працюють диспетчери всіх служб прямо з екрану монітору (на кожному робочому місці змонтовано відеокамеру), а також з електронної мапи міста, на якій відображаються всі аварійні ситуації, з фіксацією часу отримання повідомлення, і орієнтовним часом закінчення робіт.

Говорити про чистоту вулиць не доводиться, про шляхи також – чисто, прибрано, більш-менш відремонтовано.

Улица Суворова в Херсоне

Хоча місцеві журналісти й говорять, що влада дещо лукавить, але зрозуміло, що до хорошого звикаєш швидко і хочеться ще більшого покращення.

Та, зрозуміло, що головну оцінку роботі мера дають не окремі політики, а в цілому громада, яка більш ніж високо оцінила свого міського голову під час його першої каденції, і коли 31 жовтня, 2010 року, відбувалися чергові вибори, діючий мер не залишив опонентам жодного шансу його підтримали – 77,81% городян, і він став знову міським головою.

ДОВІДКОВО

Мер Вінниці Володимир Борисович Гройсман, 1978 р.н. Батьки – вчителі. Працював на керівних посадах у комерційних структурах. З 2002 – депутат Вінницької міської ради. 2005 – обраний секретарем Вінницької міської ради, виконував обов'язків міського голови.

Не є членом жодної «розкрученої» в Україні партії.

У 2006, у віці 28-ти років, був обраний Вінницьким міським головою і став наймолодшим мером обласного центру України.

Наприкінці 2013 року, за даними журналу «Фокус», Вінниця стала найкращим містом для життя.

З 27 лютого, 2014 року, Гройсман обіймає посаду Віце-прем'єр-міністра з регіональної політики та Міністра регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України.

Коли постало питання про проведення дострокових виборів міського голови, у зв'язку із переходом мера на іншу роботу, Вінничани, через своїх депутатів, сказали – «ні», вони не прийняли його відставку, бо вважають, що команда мера повинна працювати й надалі.

От вам і відповідь на питання: яким повинен бути мер, хто й як повинен оцінювати його роботу.

Вже у понеділок, 26 травня, ми дізнаємося: хто найближчі півтора роки буде на законній основі керувати містом Херсоном. Так хочеться аби ми вгадали, і обрали свого Гройсмана, що б і про наше місто говорили – це те місто, де хочуть жити люди.

Особисто мені не хотілося покидати Вінницю, але я все ж переконаний, що пройде трохи часу і мої колеги з Вінниці та інших міст України, приїжджаючи в Херсон будуть писати такі ж самі хвалебні оди на адресу нового міського голови мого рідного міста. Вибір за нами.

Потяг, який привіз мене з Вінниці, прибував в Херсон о 10.05. Спочатку таксисту чомусь не сподобався мій чемодан, потім він провіз мене розбитими міськими дорогами... настрій впав... Але, віра все ж залишилася...

Сергій Осолодкін

Херсонцы в твиттере