Шануймо рідне слово
Ведучою цієї програми була Марія Іванівна Пентилюк (сьогодні завідувач кафедри мовознавства, доктор педагогічних наук, професор, «Відмінник народної освіти», «Відмінник освіти України», «Заслужений діяч науки і техніки України».
У ті далекі роки (без будь-яких політичних гасел та підтекстів) двічі на місяць в студію приносили дошку, крейду, і Марія Іванівна, переконливо доводила глядачам обласного телебачення, чому саме ми повинні вивчати, знати та шанувати українську мову.
Я тоді тільки починав працювати на телебаченні, і добре пам'ятаю як одного разу, після виходу передачі в ефір (передачі тоді виходили у «прямому» ефірі, йшли одна за одною, а тому учасників різних передач запрошували до студії до початку блоку), у Марії Іванівни сталася «гостра» дискусія з одним з редакторів, який щойно провів свою програму, під час якої припустився декількох прикрих мовних помилок.
Деталі звичайно ж не пам'ятаю, але чітко пам'ятаю, що Марія Іванівна переконувала редактора щодо того, що треба вживати не тільки ті слова, які відповідають змісту передачі, а головне ті, які аудиторія може сприймати на слух. Говорили про якість вимови; про те, що журналіст не має право дозволяти собі вживати слова, які можуть бути сприйняті аудиторію двозначно; що журналіст повинен будувати речення так, аби аудиторія сприймала все, що ним сказано однозначно, без подвійного трактування...
З того часу пройшло понад 30 років, і ось сталася подія, яка викликала у пам'яті той давній діалог, і ту емоційність Марії Іванівни з якою вона доводила думку щодо правильності побудови речень під час усного мовлення.
Пригадати ті слова вченого мене змусила історія, яка сталася 9 Травня, цього року, в місті Херсоні, під час виступу Голови Херсонської обласної державної адміністрації Юрія Одарченка на урочистостях з нагоди Дня Перемоги.
Відео уривок його промови разтиражували чи не всі Інтернет - видання України, і чи не половина російських...
Пан Одарченко зокрема сказав (дослівне відтворення, без жодного скорочення чи редагування): «Шановні друзі, сьогодні відзначаючи свято Перемоги, ми згадуємо ті буренні події, які був... відбувалися під час Великої вітчизняної війни.
Ми згадуємо те, як люди боролися проти агресорів, які намагалися захопити землю.
І ці агресори мотивували своє захоплення не тільки бажанням, і не стільки бажанням захопити чужі території і поработити людей.
Вони також висували гасла про начебто звільнення націй і народів, які проживають на землях, які збирався захопити Гітлер...
Якщо ви дивитесь... читаєте історію... дуже багато телепередач про це...
Ми бачимо, що він передусім висував гасла звільнення людей від комуністичного іга, звільнення людей від тирана Сталіна... Звільнення від інших речей» (крики натовпу – «Ганьба!»).
Якщо уважно вчитатися у те, що сказав Юрій Віталійович, то зміст, після 3 – 5 ПЕРЕЧИТУВАНЬ можна зрозуміти. І тоді стане зрозумілим, що намагався сказати пан Одарченко: Гітлер мав наміри виправдати свої дії тим, що він буде звільняти захоплені ним землі, від внутрішніх «загарбників».
Що ж вийшло на ділі?
Ніколи пан Одраченко не був Цицероном (давньоримський політик і філософ, блискучий оратор) – не дано Юрію Віталійовичу запалювати серця людей своїми промовами.
Ніколи не був він і Смоктуновським (народний артист СРСР) – не дано йому «зіграти повноту пристрасті та емоції».
Не став пан Одарченко і Левітаном (народний артист СРСР, диктор Всесоюзного радіо).
Ну, то й що?...
Не кожному дано бути полум'яними, емоційним оратором. Не кожен наділений і вмінням майстерно доносити сказані пошепки слова «до останнього ряду галерки». Для подавляючої більшості людей це не стає на заваді у спілкуванні...
Але! Юрій Віталійович мабуть вважає себе «полум'яним революціонером» - так часто з'являється перед телекамерами із гаслами і закликами, що іноді виникає питання: а коли ж він встигає керувати областю?
Не дала природа цьому чоловікові вміння логічно і послідовно висловлювати свої думки, не наділила й вмінням доносити суть за рахунок інтонацій, гри підтексту і всіх інших нюансів, які так важливі для політика, який хоче донести свої думки масам.
Не вивчав Юрій Віталійович «Сценічну мову», не закінчував «акторський» чи бодай «філологічний» факультет, а то б знав, що виходячи «в народ», «на трибуну»: слід висловлювати свої думки чітко, послідовно; використовувати ті слова, які зрозумілі аудиторії; треба вміти чітко доносити думку в логічній послідовності так, аби аудиторія трактувала твої слова однозначно.
Що ж сталося 9 Травня?
Юрій Віталійович, який звик більше говорити перед прихильниками, яким часто густо все одно, що він говорить: вони або не чують (слухати і чути – різні речі), про що він говорить, або просто не сприймають – в усякому разі вони не перебивають і не заперечують, тут – «проколовся».
Він просто заблукав серед трьох «сосен». Спочатку схопився за одне, перескочив на інше, закінчив третім, а у фіналі видав фразу, яка на звукове сприйняття прозвучала так: «Гітлер прийшов «звільняти від іга», а Юрій Віталійович це виправдовує...» - в залі шок, ветерани у сльозах, емоції зашкалюють!..
Чому так сталося?
Ефект «вуха, що втомилося». Говорив пан Одарченко вже не першу хвилину. Говорив нудно, не цікаво, без емоційно. Більша частина натовпу вже «не чула» того, про що він говорив, «відключивши» свідомість сприйняття, залишивши тільки «фоновий звук»... І тут у його промові звучить кілька «подразників» – «Гітлер», «комуністичне іго», «тиран Сталін». Люди не чули більшості з того, що перед тим сказав «оратор». Вони не почули головного: «про начебто звільнення націй і народів», «збирався захопити Гітлер...».
Перед тим, Юрій Віталійович сам втрачає логіку думки... Звучить «репліка-прокладка»: «Якщо ви дивитесь... читаєте історію... дуже багато телепередач про це...» - він сам для себе не може укласти слова у логічний порядок, який для аудиторії тим більше втрачений. І тут звучить: «Ми бачимо, що він передусім висував гасла звільнення людей від комуністичного іга, звільнення людей від тирана Сталіна...». Все, далі можна не продовжувати – повне фіаско.
Народ не чує – спрацьовує уява, яка поєднує між собою дві, розірваних у логічній послідовності викладення, частини речення. Уява ж робить висновок...
Судячи з виразу на обличчі пана Одарченка (я був на не дуже великій відстані від нього, і бачив це на власні очі) мені здалося, що він й сам не зрозумів ані того, що сказав, ані того чому така реакція.
Відверто кажучи я також, як і більшість людей на площі, сприймав промову не розумом, а «фоновим звуком», і теж не зрозумів реакцію. Мій мозок також відтворив окремі уривки репліки: «Гітлер», «Комуністичне іго», «Тиран Сталін» - поєднавши їх у власний «логічний ланцюг». Потім мені кілька людей переповідали що «сказав» Одарченко, але переповідали не дослівну репліку, а те саме – «фонове сприйняття», т.т. те, що начебто сказав промовець.
От вам і вади вміння правильно, грамотно, емоційно говорити, тримати увагу аудиторії, аби вона затамувавши подих ловила кожне слово. Коли аудиторія «захоплена», то оратору можна не турбуватися, що його «піднімуть» на вили через те, що не так зрозуміють...
Пам'ятаєте казку про Шахеризаду? Пам'ятаєте чому вона вижила? Тому, що вміла «солодко промовляти» і «тримати увагу».
Подія, яка сталася із Херсонським губернатором Юрієм Одарченком повинна стати прикладом для всіх тих, хто виходить на трибуну: не вмієте говорити – не лізьте.
Добре, що мікрофон полетів на асфальт (не для власника обладнання, що обійшлося йому у 12 тис грн.), а не в голову панові Одарченко.
Добре, що організаторам мітингу вдалося утримати натовп від емоційного сплеску...
Адже все могло закінчитися зовсім по іншому: коли включаються емоції (тим більше, якщо перед цим кілька днів «нагнітати» ситуацію) – розум відключається, і тоді чекати адекватної поведінки годі – Схід України тому приклад.
Фактично пан Одарченко своїм невмінням «логічно викладати думки» навів приклад, як не треба виступати, і того, як відсутність елементарної логіки у виступу може спровокувати протистояння.
Аналізуючи сьогоднішню ситуацію, я й пригадав той урок від Марії Іванівни Пентилюк, який вона дала понад 30 років тому: «Не вмієш – вчись! Не навчився – не берися!».
Сергій Осолодкін
