Вибори 2019. Осінь. ВРУ

Вибори 2019. Осінь. ВРУ

На фоні виборчого процесу «Вибори2019. Весна. Президент», соціологи не забувають цікавитися питанням, а що ж думають українці про вибори, які пройдуть восени.

Політики не випадково говорять: те, що відбувається зараз, це тільки «розминка» перед головними подіями політичного життя, які визначатимуть загальний напрямок розвитку держави на наступні 5 років (якщо не розженуть раніше), це вибори до Верховної Ради України.

Даремно дехто так сильно покладає нерви зараз за чи проти того чи іншого кандидата у Президенти. Так, без сумніву постать Президента значима у житті держави, але не настільки як Парламент.

Не слід забувати, що у нас республіка парламентсько-президентська, і те, що саме в руках парламенту сконцентрована максимальна кількість влади. І якщо Парламент буде насправді сильним і цілісним, то він згадає, що прерогатива Президента це роботи подання, а право Парламенту: формувати, призначати,затверджувати.

Якщо Парламент захоче, то Президент буде робити тільки те, що йому «відміряє» Конституція і не більше. «Царя» можна поставити на місце коли він й «пікнути» не зможе.

Пригадайте історію з введенням «військового стану» на території України, яка була минулого року. Як Порошенко не намагався, як не «давав», але «переламати» ВРУ так і не зміг. Депутати відмовилися затверджувати його рішення. І що? Президенту довелося «умитися» тим лайном у якому його викупали депутати і змушений був зголоситися на умови Парламенту.

Справа не у прізвищі, воно може бути яким завгодно, справа у позиції і належності прав. Депутати і тільки депутати приймають рішення на всіх рівнях від села до ВРУ. Як тільки депутати це збагнуть, то вони в один момент відберуть у президентської вертикалі всі владні повноваження, які вони їй «делегували» і будуть «керувати» самі.

І тоді стане зрозумілим, що король – «голий», що у нього нічого немає, а його васали (з адміністрацій) це дармоїди які даремно їдять хліб і отримують гроші. Якщо їх позбавити делегованих прав, а виконкоми будуть займатися питаннями життя,то все встане на свої місця.

Яскравий приклад – Херсон. В нашому місті немає «адміністрації», і що, місто перестало жити? Зараз не про те, як і чим воно живе. Я про суть. Адміністрації немає, а місто живе. Навіщо адміністрації у районах, навіщо обласна державна адміністрація? Чим вони займаються? У них ті самі функції, які були свого часу у партійних органів часів СРСР.

Коли ми їх скоротимо життя зупиниться? Ні. Навпаки, нарешті зникнуть дублюючи органи і «зайві» люди. Органи місцевого самоврядування будуть займатися своїми справами, а Президент займеться тим, що йому відведено Конституцією – буде перейматися питаннями зовнішньої політики, представляти державу за її межами, бути Верховним Головнокомандувачем (хоча, чому це повинен бути Президент).

Значимість депутатів всіх рівнів (у т.ч. і ВРУ) суттєво зросте, і вони нарешті усвідомлять, що в їх руках питання життя держави. Для цього слід внести зміни у законодавство.

В першу чергу людям слід дати в руки простий спосіб відклику депутатів: десять відсотків від тих, хто проголосував за нього висловили своє незадоволення його роботою, зібрали підписи – через місяць перевибори. Невдоволені тим як він голосує; тим, що не виконує накази – перевибори, і так хоч кожні півроку, тоді буде працювати заради справи, а не самозбагачення.

Саме тому не можна допускати виборів виключно за пропорційною (партійною) системою. Депутата – конкретну особу, повинні обрати конкретні люди, які будуть вимагати постійного звіту і керувати ним, а не примарна партія, яка є абстрактною сутністю.

Партії можуть висувати, підтримувати, але не повинні мати узурповане право на депутатів. Чому партії наполягають на чистій партійній системі? У них всі депутати у заручниках: не голосуєш так, як сказано – виженемо – прийде інший, який буде керований. Партії стають монополістами, диктаторами. А монополістом повинен бути народ.

Депутати повинні відповідати тільки перед виборцями, бути самостійними, неупередженим, захищеними. Тому коли сьогодні говорять, що головне це зняття з депутатів недоторканості, то це все від лукавого. Депутат повинен мати захист, повинен мати імунітет, інакше він не зможе захищати інтереси виборця.

Як тільки він перестане бути захищеним, він стане вразливим з боку влади (яка тримає в руках каральну машину), його можна буде залякати, зробити маріонеткою, яка буде виконувати її забаганки (фактично це є сьогодні, коли «неслухняних» заганяють у «стійло» шантажуючи тим, що він втратить бізнес, гроші). Невже ми хочемо це мати й далі?Втім, це тема для окремої дискусії, у якій партії будуть завжди не на боці людей.

А поки законодавство не змінили, і, я так розумію з ситуації яка складається, змін щодо повноформатної пропорційної системи не буде (Слава Богу), то ми маємо шанс обрати крім партій ще й 225 депутатів у мажоритарних округах.

Черга там вже шикується, і, судячи з інсайдерської інформації яка є у автора, на осінніх виборах нас багато хто здивує. Прізвища будуть найрізноманітніші – від «добре забутих старих», до «нових», які пролежали у нафталіні десятків років.

Детально про осінні вибори будемо звичайно ж говорити після того, як закінчиться Президентські перегони, але вже зараз люди придивляються до можливих учасників осіннього марафону і визначаються з власними симпатіями.

Що говорять результати соціологічних опитувань?

Згідно з даними Київського міжнародного інституту соціології, з 31 січня по 10 лютого проводив опитування «Думки і погляди населення України» (опитано 2007 повнолітніх жителів усіх областей, окрім окупованих територій. Похибка – 3,3%), якби вибори в парламент відбулися найближчої неділі, то туди потрапили б тільки 4 партії.

1 місце – «Слуга народу» (Володимира Зеленського), її готові підтримати – 13,8% від всіх опитаних респондентів.
2 місце – ВО «Батьківщина» (Юлії Тимошенко) – 10,1%.
3 місце – БПП «Солідарність» (Петра Порошенко) – 7,9%
4 місце – «Опозиційна платформа– За життя» (Юрія Бойко, ВадимаРабиновича) – 5,8%.

Далі йдуть ті, хто не перетинає 5% барєр і знаходиться на межі статистичної похибки.

Що ж стосується розкладу голосів серед тих, хто визначився, то там ситуація дещо інша, хоча перша четвірка залишається незмінною:

1 місце – «Слуга народу» (Володимира Зеленського)–24,6%.
2 місце – ВО «Батьківщина» (Юлії Тимошенко) –18%.
3 місце – БПП «Солідарність» (Петра Порошенко) –14,2%.
4 місце – «Опозиційна платформа – За життя» (Юрія Бойко, Вадима Рабиновича) –10,3%.
5 місце – «Радикальна партія Олега Ляшко» – 6,3%.
6 місце – «Громадянська позиція» (Анатолія Гриценко) – 6,2%.

Решта партій і тут далеко за межею похибки.

Як бачимо більшість партій можуть «розслабитися» і спостерігати за перебігом подій збоку, не втручаючись у боротьбу. Звичайно що так не буде – бажаючих, як і на президентських перегонах буде досхочу.

Втім, тут слід наголосити на тому, що у партій (навіть аутсайдерів) є за що боротися, адже відсоток тих, хто не визначився дуже високий – 32,4%. Саме за них будуть боротися партії і напряму і через самовисуванців.

Партії-аутсайдери спробують провести своїх кандидатів (як правило перших осіб) саме через мажоритарні округи на які і будуть робити ставки. Пригадайте минулі парламентські вибори. Першим за кількістю набраних голосів за партійними списками був «Народний фронт (Яценюка), але найбільшу фракцію за рахунок мажоритарників сформував БПП «Солідарність» (Порошенко), правда що з цього вийшло відомо всім...

Відповідно до результатів опитування: 6,7% опитаних – не будуть брати участь у парламентських виборах, 2,6% - зіпсують бюлетень, 2,3% - відмовилися відповідати на питання.

А ви, панове, вже знаєте власну «правильну» відповідь?

Сергій ОСОЛОДКІН

Херсонцы в твиттере