13 кандидатів на крісло президента: хто є хто

13 кандидатів на крісло президента: хто є хто

За плечима вже перші три тижні президентського виборчого марафону довжиною у 90 днів. Поки він нічим надзвичайним, окрім хіба що заявою про висування своєї кандидатури з боку Володимира Зеленського, не позначився...

Всього реальних претендентів, тих, кого вже зареєструвала ЦВК на сьогоднішній день – 13 осіб. Більшість з них з'явилася не нізвідки, щонайменше 80% раніше заявляли про своє бажання стати кандидатами, а тому поки у цьому списку нічого надзвичайного фахівці не бачать.

Отже, на сьогодні, їх вже13:

Балашов Геннадій Вікторович, суб'єкт висування – Політична Партія "5.10"
Богомолець Ольга Вадимівна, cамовисування
Бойко Юрій Анатолійович, cамовисування
Гриценко Анатолій Степанович, політична партія «Громадянська позиція»
Каплін Сергій Миколайович, політична партія «Соціал-демократична партія»
Купрій Віталій Миколайович, самовисунення
Мураєв Євген Володимирович, політична партія «НАШІ»
Наливайченко Валентин Олександрович, політична партія «Громадсько-політичний рух Валентина Наливайченко «Справедливість»
Насіров Роман Михайлович, cамовисування
Садовий Андрій Іванович, політична партія «Об'єднання «САМОПОМІЧ»
Скоцик Віталій Євстафійович, cамовисування
Шевченко Ігор Анатолійович, cамовисування
Шевченко Олександр Леонідович, політична партія «Українське об'єднання патріотів – УКРОП»

З цих тринадцяти на слуху кілька прізвищ. З тих, хто має шанс потрапити у фінальну п'ятірку можна назвати прізвище бодай Гриценка (єдиний, хто присутній у рейтингах). Інші? Не більш ніж технічні кандидати. Їх шанси настільки примарні, що аналітики на них навіть не звертають уваги.

Хоча, той самий Мураєв, до того як побив «горщки» з Рабиновичем та його політичною силою, вважався одним з реальних претендентів на півфінальну п'ятірку. Сьогодні його рейтинг не перевищує 1,5%.

Щодо рейтингів. Останні опитування, які проведені вже цього року свідчать, що політики всіма силами продовжують боротися за голоси електорату. Хтось нарощує, хтось втрачає. На середину січня результати такі:

Юлія Тимошенко – 13,4%, від усіх опитаних, (18,6% з тих, хто визначився і голосуватиме);
Володимир Зеленський – 10,8% (15%);
Юрій Бойко – 8,5% (11,8%);
Анатолій Гриценко – 8,1% (11,2%);
Петро Порошенко – 7,7% (10,7%).

Чотири з п'яти поки не зареєстровані (Тимошенко і Зеленський висунуті – 22 січня, Порошенко – поки не висували).

Цікава історія у цьому сезоні із висуванням. Основні гравці Тимошенко, Зеленський, Порошенко (експерти не виключають, що саме ця трійка у такій послідовності буде боротися за другий тур) мабуть вирішили пограти один одному на нервах і тому тягнули із висуванням максимум.

Щодо виходу у фінал, то якщо раніше беззастережно вважалося, що Тимошенко виходить у другий тур в усіх можливих розкладах, то з появою Зеленського – риторика змінилася, і хтось вже говорить про те, що у другому турі можливі кардинально інші варіанти: Зеленський – Бойко, або Зеленський – Порошенко, в яких перший перемагає без перешкод.

Інші аналітики говорять, що у разі формування пари: Тимошенко – Зеленський, у Тимошенко шанси стати першою жінкою Президентом України таять на очах, як сніг у квітні на півдні України. Втім, про рейтинги і можливі конфігурації другого туру поговоримо окремо, а сьогодні, як я й обіцяв, – поглянемо на обличчя окремих зареєстрованих претендентів.

В першу чергу про того, хто зовсім невідомий. Віталій Купрій. Сьогодні це позафракційний народний депутат ВРУ, який займає посаду заступника голови Комітету Верховної Ради з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності.

За часів «євромайдану» був черговим комендантом КМДА, і, на той час, членом партії ВО «Свобода» та вже влітку 2014 року отримав пропозицію від «Блоку Петра Порошенко» піти кандидатом на вибори до ВРУ по одномандатному ВО №29 (частина Дніпропетровська і два сільські райони).

Після того як став депутатом, у 2015 році, він вийшов зі складу фракції БПП, став членом партії «УКРОП», але вже минулого літа попрощався і з цим політичним проектом.

Далі кілька слів про більш-менш відомих осіб. Ігор Шевченко – відомий тим, що був (досить не довго) міністром екології та природних ресурсів України (у крісло потрапив за квотою «Батьківщини»). У червні 2015 року Шевченко вляпався в історію з перельотами на літаку народного депутата Олександра Онищенка (позафракційний), у якого є інтереси у газовому бізнесі. Для деяких «активістів» це стало доказом того, що міністр не хто інший як ставленик впливового депутата (на той час наближеного до Порошенка).

Тодішній прем'єр Яценюк поставив питання про звільнення Шевченка, натомість екс-міністр звинуватив політика у «політичній розправі» і «відстоюванні інтересів кланів», яким міністр нібито не давав розвернутися у сферах відповідальності Мінекології. 2 липня, 2015 року ВРУ звільнила Шевченка з посади, а МВС відкрило кримінальне провадження за підозрою в незаконному збагаченні.

Шевченко, за його словами, був змушений емігрувати з країни через ті самі кримінальні справи, які, втім, у 2016 році спромігся закрити через суд. Був позаштатним радником керівника Одеської області Михайла Саакашвілі. Збирався боротися за крісло мера Одеси і Києва (2015 рік). Був учасником виборчої кампанії у Білгород-Дністровському (Одеська область) яку «успішно» програв.

Свою виборчу кампанію за крісло Президента будує у екстравагантному стилі в форматі шоу «Президент шукає дружину». Ніхто з політологів ні його, ні Купрія у розрахунки не беруть. Вони навіть не технічні кандидати у цій кампанії.

Далі прізвища тих, хто на слуху у певної групи громадян, але й вони не мають рейтингів вище статистичної похибки. Віталій Скоцик. Сьогодні – голова Аграрної партії України, економіст, політик. У Аграрну партію вступив ще у 2009 році, а у 2014 році став її головою. Перед тим працював викладачем у Національному аграрному університеті. З 2012 по 2014 рік був головою наглядової ради групи компаній АМАКО.

Експерти вказують, що не без його участі в партії сталися кілька гучних скандалів, після чого частина колишніх партійців здійснили демарш і вийшли з лав партії. Підтвердженням того, що в середині партії немає єдності є той факт, що Скоцик йде у президенти як самовисуванець.

Ще один не досить «гучний» політичний діяч УкраїниСергій Каплін. Сьогодні лідер Соціал-демократичної партії, перед тим був членом партій БПП, а перед тим партії УДАР. У 2014-у пройшов до парламенту як кандидат від БПП. У 2016 році вийшов з БПП та складу коаліції «Європейська Україна».

Працював помічником голови комісії Київради з питань захисту прав споживачів, помічником голови Комітету ВРУ з питань промислової політики. У 2006 році був обраний президентом Корпорації «Екологічні ресурси». Пізніше очолив «Міжнародний інститут проблем води та енергозбереження».

Кілька слів про політика ім'я якого стало відомо широкому загалу не більше як рік тому Євген Мураєв. Сьогодні лідер партії «Наші», раніше був членом Партії Регіонів. Більш-менш став відомим пару років тому, будучи вже членом партії «За життя» (Вадима Рабиновича), як власник одного з провідних нині інформаційно-аналітичних опозиційних до влади каналів «Ньюсван».

В певний час здавалося, що партія навіть буде готова підтримати його як свого кандидата у Президенти, але влітку 2018 року в партії стався гучний скандал: Вадим Рабинович звинуватив Мураєва у роботі на владу з метою розколоту електорату південного сходу.

Мураєв звинуватив Рабиновича та Віктора Медведчука (який став після відходу Мураєва главою політради партії «За життя») у підігруванні Банковій. Судячи з усього Мураєв «добровільно» продав телеканал «Ньюсван».

Конфлікт набув «гострої фази» коли у грудні минулого року Мураєв в ефірі свого нового телеканалу закликав СБУ звернути увагу на «справжніх агентів Кремля» в особі Медведчука та інших лідерів «Опозиційної платформи «За життя». У відповідь опоненти звинуватили Мураєва і у зраді, і в тому, що він «стучить» у СБУ на колишніх однодумців.

Скандал став остаточним фактором розколу і стало зрозуміло, що співробітництва між цими політиками не буде. Прикро, адже вони між собою дуже схожі, і по зовнішнім проявам, і по внутрішньому наповненню. Під час парламентських виборів вони будуть напряму відбирати голоси один у одної, чим саджатимуть самі себе у калюжу. Натомість, якби вони працювали разом, то шанси на прихід у ВРУ нового скликання були б реальними.

В останній час рейтинги Мураєва різко пішли вниз, і сьогодні знаходяться на рівні статистичної похибки. Похід Мураєва у Президенти фахівці вважають кроком відчаю, ніж логічної послідовності.

Прізвище Валентина Наливайченко достатньо відомо в Україні в першу чергу через його колишню посаду, він був Головою Служби Безпеки України у 2006 – 2010 роках. Потім, у 2014 він знову очолив СБУ, але вже у 2015 році пропрезидентська коаліція у ВРУ прийняла рішення про його відставку після того, як між Наливайченком та Порошенко стався публічний конфлікт (Наливайченко звинуватив Порошенко у корупції). В останні роки Наливайченко вів активну опозиційну діяльність.

Нарешті пішли «ваговики», кандидати які на слуху. Андрій Садовий – голова політичної партії «Самопоміч» і діючий мер Львова. Шансів на перемогу немає, у виборчу кампанію ув'язався заради підтримки інтересу до його політичної партії, яку все ще розраховує привести у парламент наступного скликання.

Ім'я Андрія Садового відомо в першу чергу як медіамагната: у 1993 році він заснував у Львові радіостанцію Люкс. У 2005 році на її основі було створено медіахолдинг Люкс (до якого входять: «Люкс ФМ», «Радіо Максимум», Т/К 24, інтернет-утворення Zaxid.net та Football 24. Юридично холдинг належить дружині Садового Катерині, яка перед Різдвом цього року заявила, що їй з'явився маленький Ісус і сказав, що її чоловік, висунутий напередодні «Самопомічю» кандидатом у президенти, повинен «йти і перемагати», що викликало шквал троллінгу в соцмережах.

І, нарешті, Анатолій Гриценко – лідер партії «Громадянська позиція». Серед тих, хто зареєстрований на даний час він на першому місці, а серед можливих учасників – згідно з останнім соцопитуванням на четвертому місці – 11,2% голосів виборців, що визначилися.

У період з 2007 по 2012 рік був народним депутатом від «Нашої України – Народної Самооборони», а у 2012 – 2014 роках вже від ВО «Батьківщина». Був міністром оборони в трьох Кабінетах міністрів поспіль – при прем'єр-міністрах Юлії Тимошенко, Юрії Єханурові та Вікторові Януковичі.

До початку виборчої кампанії Гриценко активно педалював об'єднання на позиціях рівності з Святославом Вакарчуком і Андрієм Садовим. Наскільки відомо перший так і не вирішив чи слід йому займатися політикою; другий висунувся сам, але вже заявив, що готовий об'єднуватися на парламентських виборах з Гриценко (скоріш за все бачить і розуміє, що власних сил на перемогу йому не вистачить – популярність вже не та, що була 5 років тому).

Юрій Бойко – український політичний діяч. Був депутатом ВРУ VI і VIII скликання. Екс-регіонал. З вересня 2014 року до 20 листопада 2018 був головою політичної сили «Опозиційний блок» і її парламентської фракції. У 2017 році в партії намітився розкол. У фракції сформувалося «три групи» впливу. Восени минулого року одноосібно (але від імені партії) прийняв рішення про об'єднання з партією Рабиновича, і висування його кандидатури від імені «об'єднаної опозиції».

Екс-друзі по партії з цим не погодилися. Зараз між «колишніми» розв'язана «війна». Бойко не дає колишнім однопартійцям провести з'їзд який би висунув від імені «Опозиційного блоку» свого кандидата, а вони блокують реєстрацію його нового політичного формування. Судячи з усього офіційно політичний бренд «Опозиційний блок» на цих виборах не вдасться використати на власну користь жодному з можливих претендентів.

Таким є штрихи до портретів тих, хто вже зареєстрований. Як вже було сказано ще два основних важковики, ще поки готують документи у ЦВК, тоді як Петро Порошенко продовжує «активно» мовчати...

Продовжуємо уважно спостерігати за розвитком подій.

Сергій ОСОЛОДКІН

Херсонцы в твиттере