Європейська допомога: слова і справи

Європейська допомога: слова і справи

Розвиток стосунків між Україною та ЄС багатий на цікаві історії конкретної співпраці, коли ділові стосунки закінчуються не тільки «успішними переговорами», але й реальним виходом Українського бізнесу на ринки Європи. Нашу продукцію готові купувати сьогодні не тільки у приватному секторі, але й військові.

Кілька історій успіху в цьому матеріалі та перед тим кілька слів про глобальну стратегію співпраці нашої країни з закордонними партнерами.

Нагадаю, 10 травня п.р. Українським урядом було затверджено план, яким розроблено стратегії розвитку малого та середнього бізнесу. Його заплановано втілити у життя до 2020 року. Одразу слід зазначити, що і сам план, а потім і Стратегія створювалися за підтримки ЄС FORBIZ.

У розвитку малого та середнього бізнесу (МСБ) Україна вже у продовж кількох років отримує як матеріальну так і моральну допомогу з боку ЄС.

Одна з перших глобальних ініціатив народилася у 2009 році і мала назву «Флагманська ініціатива з підтримки МСБ (SME Flagship)». Два роки тому вона була «оновлена» і працює під новою назвою: «EU4Business» («ЄС для бізнесу»).

Програма має кілька основних напрямів: спрощений доступ до фінансування; вдосконалення державної політики; набуття представниками МСБ нових знань і навичок у питаннях ведення бізнесу; розширення можливостей доступу на ринки. Слід зазначити, що до проектів мають можливість долучитися й приватні підприємці (фізична особа-підприємець).

У реалізації Проекту беруть участь біля десятка різних організацій, серед яких і ЄБРР, і Світовий банк, і ПРООН тощо.

У 2015 році у провадженні було 17 проектів (загальна сума фінансування складала €198 млн). У 2017 році їх було вже 29 (з них 4 на той час успішно завершилися), а загальний обсяг фінансування склав – до €280 млн.

Ще близько €240 млн ЄС планує витратити на 20 проектів, які будуть впливати на розвиток МСБ опосередковано.

Україна є країною, яка отримує найбільшу допомогу в рамках EU4Business. Починаючи з 2009 по 2016 роки в державу з €300 млн, які закладені на всю Програму, надійшло – €145 млн.

Безпосередньо в Україні реалізується три проекти. Один з них це проект ЄБРР (вартість якого складає €40 млн), під час якого у 2016 році у різних областях України відкрито 15 центрів підтримки МСБ, які створено на базі ТПП, а працюють вони для всіх учасників ринку, а не тільки для тих підприємств, які є членами торгово-промислових палат, що приносить реальні успіхи і допомогу підприємцям.
Якщо задатися питанням скажімо, чи може Україна самостійно вийти на ринки Європи з пропозиціями високотехнологічної продукції, то маємо відповісти ствердно – так, ще й як.

Яскравий приклад однієї з Львівських компаній, яка змогла не тільки налагодити виробництво приладів у області радіаційної розвідки, а вийшла на реалізацію готової продукції військовим країн, які є членами НАТО.

Успіх цієї компанії доводить, що при бажанні, наполегливості, вмінні та знаннях навіть невелика компанія може стати великим постачальником обладнання для країни членів НАТО.

В чому плюси «невеликих» компаній? Їм простіше оперувати пропозиціями на різних ринках, які відповідно до кон'юнктури постійно змінюються. Такі компанії більш «гнучкі» і мають можливість оперативно підлаштовуватися під сучасні вимоги та запити ринку.

Львівська компанія «Ecotest» - відома у Європі завдяки тому, що там бажають і вміють працювати на зовнішніх ринках. До 90% всього, що виробляє компанія йде на експорт, а 1/3 експорту - це Євросоюз.

Вперше компанія вийшла на міжнародний ринок у 2000-х, а масовий сплеск на попит побутових радіаційні приладів, які вона виготовляє, стався після того, як сталася катастрофи на японській АЕС у Фукусимі.

Тоді виник дефіцит приладів, що працюють на професійному рівні і якими можна вимірювати радіаційний фон. Продукція українців набула широкого розголосу, стала затребуваною. Від виробника до кінцевого споживача вона доходила піднявшись у вартості майже у 10 разів, і все одно потреба була більшою ніж компанія могла дозволити собі мати випуск. Для задоволення потреб українцям довелося терміново розширювати виробництво – збільшити штат. Якість продукції запам'ятали і сьогодні львів'яни стабільно постачають свої прилади у Японію та Південну Корею.

Після подій 2014 року компанія відмовилися від співпраці з російськими замовниками, але майже у той час впритул наблизилася до контракту з компанією Bruker, що працює у Німеччині, і яка є одним з лідерів виробництва спеціального обладнання у напрямку визначення речовин біологічного, хімічного та радіоактивного характеру.

До співпраці з цією компанію у Львові йшли довго, поки під час однієї з виставок німці не зацікавилися їх розробками – коли працювали над модернізацією одного з приладів радіаційної розвідки для армії. Європейці побачили, що розробки українців істотно кращі.

«Ecotest» отримав замовлення від німців і став займатися розробкою нового приладу. Робота тривала два роки, і, нарешті, нещодавно закінчилася.

Щоправда німці будуть просувати продукт під власним торговим ім'ям, але при цьому зазначатимуть, що прилад розроблений та виготовлений у Львові. Поруч із німецьким логотипом буде красуватися і знак Української компанії.

Певних приладів від фірми Bruker, які знаходяться на озброєнні країн, що входять до НАТО тисячі, і всі їх слід замінити на нові – сучасні моделі (у розробці яких взяли участь і українці). З одного боку у львів'ян є сподівання на довгострокові і об'ємні замовлення, а з іншого це дасть їм змогу вийти на ринок, куди компанії які не є членами країн НАТО просто не пускають.

Єдине що засмучує компанію зі Львова, що їх досвіт, розробки та прилади не цікавлять українських військових – вони так і не звернулися до них бодай із пропозиціями про співпрацю, не кажучи про розробки для нашої армії чи випуск відповідної продукції, і це попри те, що Україна знаходиться у стані військового конфлікту на Сході, і потреба у відповідних приладах дуже висока.

А от історія ще однієї Української компанії, яка існує всього лише 4 роки, а вже 2 з них займається експортом власної продукції до ЄС.

Компанія з Києва випускає безпілотники. У той час коли кияни зібралися на ринки Європи скептики їх переконували – там немає місця, там все зайнято виробниками з Китаю. Українці не повірили, і правильно зробили, адже змогли знайти для себе відповідну нішу на цьому ринку.

Вихід був настільки вдалим, що експерти роблять обережні припущення, що скоро на фоні успіху цієї та інших компаній, які працюють у цьому напрямку, на Європейський сцені можуть з'явитися ще кілька українських виробників.

Чому саме українських? Адже за останні 2 – 3 роки саме у нас стався бум розвитку як розробок нових модифікацій так і виробництва дронів – і в першу чергу через потреби їх для армії.

Втім, фірма про яку ми ведемо мову, виробляє дрони не для військових, а для аграріїв. Чому? А тому, що саме у цьому напрямку проведені фірмою маркетингові дослідження показали, що тут є вільний сегмент. Якщо ринок виробництва «персональних» дронів насправді зайнятий Китаєм, то скажімо виробництво літальних апаратів безпілотного управління для геодезії і сільського господарства не такий щільний.

Київська фірма почала з того, що спромоглася розробити моделі, які коштували дешевше ніж $3 тисячі, у той же час аналоги, які впускають у Європі коштують від 10 до 15 тисяч.

Спочатку продавали продукцію та послуги в Україні, згодом з'явилися перші контакти у ЄС. Партнерів зацікавило те, що Кияни не тільки поставляли готову продукцію, але й надавали послуги з обробки даних.

Перший замовник з Німеччини – займався агробізнесом в Україні, а через певний час запропонував працювати фірмі вже у самій Німеччини. Згодом якість та ціна українців настільки зацікавили роботодавців, що до української компанії вишукувалася черга з Європейських замовників.

І хоча існують певні проблеми пов'язані з продажем дронів у ЄС – сертифікація (дрони віднесено до категорії яка визначена як продукція яка може мати подвійне призначення – може використовуватися і для потреб армії).

Кожна модель, яку відправляють на експорт повинна мати відповідні Ліцензії у т.і. й Міністерства оборони, і ще низку сертифікатів (для українського і європейського ринків), що здорожує вартість продукції, адже компанія несе подвійні витрати (і все через те, що стандарти України різняться від стандартів Європи).

Зараз тут продовжують працювати над новими розробками і не зупиняються на досягнутому.

Чи мають українські компанії готовність щодо виходу на західні ринки? Експерти переконують, що сьогодні в Україні є багато фахівців які і створюють, і обслуговують дрони, а тому і йде мова про те, що саме українські компанії можуть здійснити якісно новий ривок у цьому напрямку на ринках ЄС.

Ці історії зайвий раз доводять, що ринок ЄС відкритий для наших виробників. І тут зовсім не має значення розмір компанії чи час її існування – головне це якість, ціна і оригінальність. Приклади доводять – працювати можна навіть там де, здавалося, давно все зайнято і десятиліттями сформовано.

Слід нагадати, що у 2017 році частка експорту як машин так і устаткування в структурі українського експорту до Європи склала – 14,2%.

Якщо розробки наших фахівців й далі будуть так цікавити Європу, а якість буде вищою за ті пропозиції, які є сьогодні, то незабаром наші вироби високотехнологічної продукції зможуть заявити по себе більш гучно і більш широко, тим більше, що Європа й далі готова цьому сприяти.

Не випадково Йоханнес Хан, європейський комісар з питань політики сусідства і переговорів про розширення ЄС ще у квітні заявив, що Європа готова й далі розвивати співробітництво з Україною і для цього навіть запропонував нову форму співпраці: «Пропоную назвати це «Контрактом «Реформи заради інвестицій». Наша пропозиція полягає в наступному: в рамках нового зовнішнього інвестиційного плану ЄС в цьому році для України може бути зарезервовано 1,6 млрд грн (€50 млн), в тому числі для компенсації кредитування банківськими установами, і нарешті – для інвестування в реальний сектор економіки».

Отже, головне бажання і вміння, а все інше здобудемо власними силами і працею. Чи не так?

Сергій ОСОЛОДКІН

Херсонцы в твиттере