Хто керує Херсоном?

Мені, як і більшості моїх колег, не раз доводилося писати про проблеми управлінням містом, більшість з яких існує не тільки у Херсоні, а й у багатьох населених пунктах України.

При цьому, слід зазначити, що є проблеми, які характері саме для міст, тоді як у селі чи селищі вони не виникають. Якщо у маленьких населених пунктах проблеми здебільшого стосуються наповнення бюджету, то у великих – на перший план виходять проблеми «управління» та розподілу бюджету.

Чому? Тому, що у селі чи селищі всі один у одного на виду. Сільського голову на вулиці можна зустріти щодня, а спробуйте знайти мера Херсона.

Теж стосується й депутатів – вони живуть поруч з виборцями, а знайдіть депутата Херсонської міської ради? Навіть мапа не допоможе. Більша частина Херсонців свого депутата не бачить жодного разу за всю каденцію, хоча й делегувала йому право управляти містом від свого імені.

Чому? А тому, що отримавши мандат він забуває про те, що зобов'язаний спілкуватися з виборцями.

Чому? Недосконала система! Я вже не раз наголошував: поки не змінимо систему виборів і не введемо дієвий контроль – змін не буде.

Яка система краще: мажоритарна (особа) чи пропорційна (партійні списки)?

Партії переконують – тільки «пропорційна». Чому? Бо дає їм виключне право спочатку висувати кандидатів і вирішувати кому на якому окрузі балотуватися, а потім диктувати: як себе вести, як і за які рішення голосувати.

Чи правильно це? Можливо. У тих країнах, де рівень демократії сягнув «небачених висот». А у нас? Думаю, що ми до такого поки не доросли.

«Мажоритарна»? Я прихильник цієї системи. Тут виборець голосує за конкретну особу яку «бачить», до якої може звернутися. «Мажоритарка» персоніфікує кандидата: хто він, чим займається, чим живе, які вчинки зробив.

У той же час «мажоритарка» дозволяє знайти депутата і не тільки дати наказ, а й спитати з нього. Тоді як депутату простіше почути голос виборця по конкретному округу, і голосувати відповідним чином.

«Мажоритарнику» простіше нагадувати, що у раду він прийшов голосувати не так, як йому заманеться, і не так, як хочуть партійні боси, і не так, як це вигідно особі, яка йому заплатила.

Втім, у який би спосіб депутат не був обраний, він повинен розуміти і знати чого хоче громада. Голосуючи він повинен керуватися інтересами виборців, які наділили його правом голосу (часто «депутати» забувають, що діють не від власного імені, а що голосувати їх уповноважила громада).

Чим більше населений пункт, – тим більша територія округу. Чим більше територія, – тим менше шансів ефективного спілкування між виборцями і депутатом (отже, розуміння того, чого хочуть вони і якими повинні бути дії його).

Одна справа коли депутат у селі представляє інтереси 100 – 200 осіб, інша коли за його плечима 2 – 3, або 5 – 10 тисяч. Таку кількість навіть фізично охопити неможливо. Як спілкуватися? Як почути думки якщо не кожного, то бодай більшості?

Нинішні «децентралізація» й «укрупнення» виборчих округів (через об'єднання громад) призводить до того, що округ стає більшим, а ефективність комунікації депутата з виборцями (особливо якщо між селами кілька кілометрів), стає меншою.

Час, бажання? Чи є у депутат час і бажання на те, аби спілкуватися, думати, писати, аналізувати, готувати проекти рішень? Адже він працює за основним місцем роботи, у нього посада, обов'язки. Часу на громадську роботу не залишається. І що тоді?

Тоді він користується підготовленим кимось проектом, покладаючись на думку колеги (підтримує проект не розібравшись у тому, що стоїть за «красивими» і «правильними» словами). Що від цього отримають виборці? Це вигідно для них, чи тут інтереси якоїсь особи?

Не маючи можливості готуватися, голосуючи чиюсь «пропозицію» депутат покладається на «підказки», а не на думку громади. То, чию ж думку він тоді відстоює: громади чи зацікавленої особи?

Тиск? Сьогодні ми часто стаємо свідками, як якісь люди, які називають себе гучним терміном «активісти» нав'язують депутату своє бачення. Хто такі «активісти»?

Як правило це люди, які знаходяться на утриманні партії, або «грошового мішку», або живуть за рахунок грантів. Вони перебирають на себе право говорити від імені народу, і вимагати від депутата дій, у яких зацікавлені самі.

Як повинен діяти депутат? Кого слухатися: «активістів» і «представників народу» чи тих, хто за нього голосував, з ким він спілкувався, хто не виходячи на мітинги – делегував депутату право голосу? Часто такі «активісти» навіть не голосували за депутата, адже не проживають у цьому селі, районі, місці, а іноді й в області.

Хто ж тоді давав їм право узурпувати голос «всіх»? Хто дав право вимагати голосувати так, як вони вважають правильним? Хто сказав, що саме так правильно? Якщо депутат співпрацює з виборцями, то він й так знає їх думки і те, чого вони хочуть.

А чого хочуть «активісти»? Зламати депутата і отримати планований результат. Для цього його цькують, звинувачують, обливають брудом. Якщо депутат «слабкий», без бійцівських волі й духу, то він «ламається», «задається» і голосує на користь «активістів», а не виборців.

Чи залежний депутат? Хоча, точніше, питання треба ставити по-іншому: від кого, окрім виборців, залежний депутат?

Залежність перша – від керівника фракції (т.т. партії з якою він став депутатом). Якщо позиції депутата не збігаються з позицією керівника фракції, то він ризикує залишитися без мандату. Його дуже легко звинуватити у тому, що він йде проти «лінії партії». Аби не бути відкликаним, депутат голосує так, як диктує партія.

Сьогодні у Херсонській міський раді є кілька депутатів, які були обрані за списками і над якими нависла кара – бути позбавленим депутатського мандату через те, що недослухалися до волі «партії». Детальніше тут.

А чи завжди воля партії є волею народу? Чого прагне партія? Вклавши гроші у вибори – повернути їх. Як? «Торгуючи» голосами. Т.т. за «правильне» голосування партійний бос отримує гроші, примушує депутатів бути слухняними «хлопчиками» та «дівчатками» і голосувати відповідним чином.

Залежність друга – посадова. Не секрет, що лікарі, вчителі це люди, які залежать від міського голови. Такого депутата завжди легко примусити роботи те, чого хоче мер (натякнув йому, що неслухняність буде покарана). Де ви бачили вчителя, який буде голосувати «за народ», якщо поруч сидить керівник міського управління освіти, який голосує по-іншому?

Де ви бачили директора школи, який буде йти проти волі міського голови? Завтра знайдеться привід аби «нерадивого» депутата або зняти з посади, або оголосити йому догану, або покарати ще якось. Буде депутат ризикувати посадою? Піде проти? Підуть «проти» працівники закладів медицини, культури, спорту... Ще більш залежними є ті, хто працює у комунальних закладах.

Скільки разів ми ставали свідками того, як «підконтрольні» депутати голосують так, як хоче мер. В Херсоні таких називають: «мерзька більшість», яка «сформована» як з «партійців» так і «мажоритарників».

Що робити? Як боротися? Не обирати тих, хто залежить від міського голови. Рідко знайдуться люди, які ризикнуть заради громади власним майбутнім. Тому краще обирати тих, хто не залежить від партії, від влади, хто працює у незалежні сфері.

Як не дивно це може прозвучати, але тут можуть виявитися більш ефективними менеджери середньої ланки і приватні підприємці. Хоча ризик того, що через бізнес на них будуть «тиснути» – залишається. Тут знову можна провести паралель між «великими» і «маленькими» населеними пунктами: у «маленькому» тиснути на публічну особу складніше.

Втім, всі «перепони» можуть бути подолані, якщо депутат сміливий і відповідальний. Чи є такі? Так. Прикро, що їх мало.

Чи чують депутати один одного? Ні. Чому? Вони не в рівних умовах. Партії вважають себе «більш значущими». Якби всі депутати були у рівних умовах (всі обрані як мажоритарії), то їм довелося б частіше спілкуватися один з одним виходячи на спільне рішення.

А для цього треба знаходити аргументи, які переконають колег підтримати проект на користь громади. Зараз керівник фракції знає: у нього є певна кількість голосів, і йому треба домовитися тільки з керівником ще однієї чи двох фракцій, і рішення буде прийнято. «Меншість» залишається осторонь.

Для прикладу візьмемо ВРУ – там жодна партія самостійно не може прийняти рішення, але домовитися між собою можуть. Ми не раз бачили як окремі партійні лідери заявляли, що вони не будуть голосувати.

Проходить день – два і фракція голосує. Чому? За цей час з людиною «провели роботу» – щось дали? Так діють і на місцевому рівні. Чому? Тому, що партійні функціонери знають, у них будь-якої відповідальності перед виборцями.

А міський Голова? Те ж саме, тільки у більшому ступеню. Діє – як хоче? Приймає рішення за які платять? Так. А як же громада? Для того, аби виправдати свої дії, мер завжди має «групу підтримки», це саме ті «активісти» і «представники народу», про яких ми говорили вище. Вони створюють «фон» для прийняття відповідного рішення, що дає меру можливість виправдатися: люди – вимагали, я – зробив.

Які люди? Хто їх бачив? Це – маріонетки, їх всього кілька осіб, але вони голосно висловлюють думку «народу». «Думка» озвучена кілька разів, стає «звичною», «своєю» і народ починає думати, що він насправді так «думає».

Факти? Результати виборів. На виборчі дільниці проходить все менше виборців, а, отже, все менше людей бере участь у формуванні влади. Результат? У місті ніхто, нічого не робить.

Стільки нарікань, скільки має нинішній міський голова, здається не має жоден мер по всій Україні. З кожним днем невдоволених все більше. Як люди борються? Ніяк. Плачуться один одному на кухні. А дій? Нуль. А він продовжує керувати містом. Нам, з нашим «щастям» пощастило ще більше – містом керує не сам мер, а його «радники». Вони – «радять», а він – «озвучує».

Приклад? Останні кілька тижнів надскладна «льодова» ситуація: сніг, дощ, замети, знову дощ і місто перетворилося на «ковзанку». Виявилося, що місто взагалі неготове до такого розвитку подій. Здається ніхто знову не знав, що прийде зима, і що вона буває напрочуд «не люб'язною».

Добре тим, де якщо холодно, то холодно. Сніг випав у листопаді і лежить собі до квітня: всі ями засипано, всі ухаби зрівняно, ні тобі відлиги, ні тобі льоду. А у Херсоні? Всім відомо заздалегідь (окрім мера здається): у нас погода з примхами. За одну добу як у казці «12 місяців», весь набор гідрометеорологічних явищ: дощ, мокрий сніг, налипання мокрого снігу, хуртовина, відлига і знову дощ. Внаслідок чого страждаємо ми: переламані руки й ноги, струси головного мозку (нажаль не оминув цього й автор), забої, синці, непомірні витрати на лікування.

Хто винен? Міський голова – не зміг відповідним чином організувати роботу підвладних йому служб.

Нинішній міський голова взагалі славен тим, що самостійно містом не керує. За нього це робить його «подружка» та її сподвижник по «активності», який відомий тим, що любить діяти від імені громади. От ці дві людини й приймають рішення, а Він – їх озвучує.

Всіх, хто стояв у них на шляху, вони посунули неправомірними рішеннями і звільнили з роботи (тільки за минулий рік було звільнено з посади, а потім поновлено рішеннями судів майже десяток чиновників). А ті, хто залишилися при посадах, ті змирилися – навіщо змагатися за когось (містян), якщо своя сорочка до тіла – поруч! Хто ж від неї відмовиться?

А що дует? Він править балом, бюджетом і людьми. Чому місто не прибирають? Не підписано контракти. Ми спілкувалися з людьми, які знаються на питанні. Нас переконували – все є: люди, техніка, пальне, матеріали, бажання. Немає одного – не узгодили долю «відкату», а тому й договори не підписані. Задурно ніхто працювати не буде, а ті відсотки, які вимагають – «відстьобувати» нереальні, тоді немає за що утримувати, закупати, оплачувати.

А ті, хто «працюють»? Ті платіть. Справно. А як же роботи? А їх не виконують! Їх тільки «закривають» «лівими» актами, списуючи тисячами тон пальне, матеріали, відпрацьовані людино/години. А де ж виконана робота? На паперах. Гроші списують – роботу не виконують. Хто перевіряє? Той, хто має «відкати».

Де ж депутати? Де ті, хто повинен стояти на сторожі інтересів людей? Куди дивляться? Хтось у чарку, хтось у гаманець. Хтось немає бажання воювати за місто, а хтось вирішив власні питання – керує комунальним підприємством, що гарантує йому отримання досить пристойної заробітної плати за те, що він нічого не робить (головне – не розтуляє рота проти мера та його «подільників»). Хтось керує ринком. У когось приватний бізнес у сферах, які фінансуються з міського бюджету, а комусь не дозволяє «партійна дисципліна». У кожного свої аргументи.

А ми? Ми, продовжуємо страждати.

Є вихід? Так. Слід таких «діячів» прибрати і обрати тих, хто буде діяти насправді в інтересах народу.

Чи можливо? Елементарно!

Як? Під час наступних виборів прийти всім на дільниці! Забути, що є інші «справи». Викинути з голови думки «Від вас нічого не залежить!», «За нас все вирішено!».

Прийти і проголосувати за того, хто не підприємець з мільйонним бізнесом, не директор школи чи підстаркувата профспілкова діва, не підлеглий мера на посаді начальника управління чи директора комунального підприємства, не директор школи чи головний лікар, а за того, хто є пересічним громадянином, який ставши депутатом не стане прогинатися під мера, боятися «активістів» і не буде залежати від волі партійного боса. За просту людину, якій втрачати немає чого.

Задумайтеся, що вам втрачати? Власні кайдани? Вам крім них втрачати вже немає чого. Зробіть те, що ви повинні й можете зробити за ради себе – правильний вибір!

Сергій ОСОЛОДКІН

Фото "XOPC"

Херсонцы в твиттере