Херсонці, а вас обкрадають…
Корупція – головна проблема сьогоднішнього життя Української держави. На цьому наголошують не тільки пересічні громадяни України, але й провідні фахівці Європи та Америки.
Вважалося, що після того, як в Україні відбулася т.з. «Революція гідності» випадків корупції, які не красять державу на світовому рівні буде менше, адже до влади прийшли чесні люди, які готової непросто боротися із цим ганебним явищем, а й повністю його викоренити з життя Незалежної України. Чи сталося так, як цього бажали ті, хто три роки тому виходив на Майдан, аби побороти ненависницьку владу, яка, як тоді говорили: захопила всі органи влади, мала абсолютний і безкарний контроль над всіма гілками у державі, і яка панувала там, де правив «золотий божок» - долар?
Минають роки. Сучасність свідчить: сподівання громадян не тільки не справдилися, а ситуація стала значно гіршою, ніж це було.
Україну кожного місяця стрясають гучні кримінальні скандали, учасниками яких є високопосадові особи. Минулий рік приніс кілька таких у яких звучали прізвища перших осіб держави з Адміністрації Президента, Верховної Ради, Кабінету Міністрів.
У корупційні скандали були втягнуті ті, хто здавалося, повинні бути поза будь якою підозрою, адже вони стоять не тільки на сторожі прав кожного окремого громадянина, але й основ державності – Конституції України.
2016 рік приніс одразу кілька скандальних історій на світовому рівні у яких були замішані і Президент України Петро Порошенко (славнозвісний «сліпий траст» та незрозуміло якими чином виведені гроші у офшорні зони); і колишній Прем'єр-міністр України Арсеній Яценюк (у якого за рік роботи Прем'єром звідкись «взявся» мільярд); і кілька Міністрів КМУ, яких слідчі «затримували» у «прямому ефірі» під час засідання КМУ; і одіозні депутати Верховної Ради України (з відеодемонстрацією моменту отримання хабара на екрані у залі засідань ВРУ)... Чим все закінчилося? Практично нічим. Все як було, так і залишилося на тому рівні, як і було раніше. Всі фігуранти здавалося б «гучних кримінальних справ» як були, так і залишилися на «робочих місцях»:
Петро Порошенко продовжує займати кабінет на Банковій;
Арсеній Яценюк продовжує вчити уму-розуму українців і розповідати їм про свою безгрішність і про те, яких добрих справ він наробив, і як ми всі повинні бути йому вдячні, що живемо у таких чудових життєвих умовах (смертність скаче по Україні галопом, жебраків і обездолених стає більше з кожним днем у геометричній прогресії);
про «затриманих» Міністрів вже давно забули (їх не тільки відпустили, але й поновили на посадах);
звинувачені депутати ВРУ, від провладної більшості, продовжують спокійно голосувати проекти рішень, які вигідні владі;
посадовці, яких голосно «затримували» вже не просто на свободі, а проти більшості з них припинено кримінальне провадження «через відсутність складу злочину»;
корупційні зв'язки на місцевих рівнях продовжують давати можливість місцевим «Скруджам Мак Дакам» заробляти на сумних оборудках з місцевим бюджетом.
Все і всі залишаються на своїх місцях? Хоча, ні, десь змінили прізвища «смотрящих», але суть залишилася.
Корупція – перемагає!?
Як свідчать дослідження всесвітньовідомої міжнародної антикорупційної неурядової організація Transparency International, у 2014 році Україна займала 142 позицію серед 175 країн світу за рівнем корупції. Перший рік «постреволюційних» події не приніс в Україну суттєвих змін.
У 2015 році міжнародні аналітики додали нам всього дише один бал, що дало можливість Україні переміститися на 130 місце щодо рівня сприйняття корупції, з поміж 168 країн світу, серед яких проводилося дослідження.
Один додатковий бал країна заробила за те, що в суспільстві збільшився рівень громадського осуду корупціонерів, а ще через те, що в державі було формально утворено деякі антикорупційні органи та прийнято ряд законів.
А що ж з карними справами? Чи збільшилася їх кількість? Чи стали вони кроком до того, що рівень життя став зростати?
Статистика Міжнародної організації свідчить: у 2013 році СБУ було відкрито 1 027 справ за корупційній правопорушення, у яких 456 осіб отримали повідомлення про підозру щодо корупційних діянь.
Здавалося, у 2014 році таких досудових справ повинно бути у сотні разів більше, адже це перший рік коли до влади прийшла «нова формація» політичних діячів, які кинулися боротися з корупцією і випалювати її розпаленим залізом? Не тут-то було, за рік відкрито тільки – 954 справ, в рамках яких про підозру було повідомлено 359 особам. Як таке могло статися? Адже «революціонери» так багато обіцяли... Говорили, як пам'ятаємо – багато, та от діяли, як бачимо – мало.
Ну, а 2015 рік? За матеріалами тих самих спецпідрозділів СБУ підозру було оголошено 414 особам, які підозрювалися у неправомірній вигоді. Знову зменшення. То, виходить, що за часів Януковича з корупцією, бодай показово, боролися більш ефективно?
Сукупний розмір предмету злочину у кримінальних провадженнях розслідуваних детективами Національного антикорупційного бюро України перевищує 23 млрд. гривень. Де ці гроші? Їх вже повернули народу? Ні, адже це тільки «провадження».
В процесі досудових розслідувань заарештовано грошові кошти в сумі 411,07 млн. грн., 75,45 млн. дол. США та 7,1 млн. євро. Знову не поспішайте радіти – заарештувати, це не значить вилучити. Як ми пам'ятаємо по більшості справ, які були у провадженні минулого року, у т.ч. й за кордоном у кількох десятках країн, більшість арештів вже знято. Чому? Виявляється, що Генеральна прокуратура була неспроможною довести свою правоту і карність дій підозрюваних осіб. Тамтешні суди на об'їдеш на кульгавій козі, їм факти подавай, беззастережні, вони на слово не вірять і на «революційні» емоції не ведуться.
Здавалося дуже переконливо звучали слова звіту Національного антикорупційного бюро України: «накладено арешт на 2 цілісні майнові комплекси підприємств, 94 земельні ділянки, 50 нежитлових приміщень, 37 квартир, 13 будинків, 35 транспортних засобів, у тому числі 2 літаки, а також 17 часток у підприємствах і цінні папери вартістю 75,5 млн. дол. США». Так, це звучало «гучно» і «переконливо» до того моменту, допоки не відбулося е-декларування. Після нього стало зрозумілим, що все це був такий собі «дитячий лепет» у пісочниці молодшої ясельної групи, на який не слід навіть звертати увагу. Після того, як «державні мужі» повідомили, що вони тримають вдома по кілька мільйонів доларів, стало зрозумілим, що з корупцією у нас все нормально – вона продовжує мирно житі, і ні хто її не збирається бороти... Вона сама кого хочеш – поборе.
Прикладів розкрадання коштів державного та місцевого бюджетів можна наводити десятки, сотні і навіть тисячі. А навіщо? У чому сенс тих прикладів? Де результати? Де судові вироки? Де повернуті у бюджет викрадені і вивезені у офшори мільйони і мільярди?
Як бачимо за гучними звинуваченнями, з якими часто виступають окремі політики, нічого іншого як просто «політична» заява не стоїть. Порожні слова. Політичні емоції. Обливання брудом політичного супротивника. Все!
Як курчат по осені рахують, так і діяльність правоохоронних органів всієї репресивної адміністративної машини держави слід оцінювати по результатам судових рішень, а не по гучності політичних заяв і «публічному» розподілі на «своїх» і «чужих».
Коли журналісти вимикають телевізійні камери і диктофони, політики знімають «маски» і стають тими, ким вони є на ділі – друзями і партнерами по головному бізнесу – «розкрадання державних грошей».
Вважалося, що після того, як в Україні відбулася т.з. «Революція гідності» випадків корупції, які не красять державу на світовому рівні буде менше, адже до влади прийшли чесні люди, які готової непросто боротися із цим ганебним явищем, а й повністю його викоренити з життя Незалежної України. Чи сталося так, як цього бажали ті, хто три роки тому виходив на Майдан, аби побороти ненависницьку владу, яка, як тоді говорили: захопила всі органи влади, мала абсолютний і безкарний контроль над всіма гілками у державі, і яка панувала там, де правив «золотий божок» - долар?
Минають роки. Сучасність свідчить: сподівання громадян не тільки не справдилися, а ситуація стала значно гіршою, ніж це було.
Україну кожного місяця стрясають гучні кримінальні скандали, учасниками яких є високопосадові особи. Минулий рік приніс кілька таких у яких звучали прізвища перших осіб держави з Адміністрації Президента, Верховної Ради, Кабінету Міністрів.
У корупційні скандали були втягнуті ті, хто здавалося, повинні бути поза будь якою підозрою, адже вони стоять не тільки на сторожі прав кожного окремого громадянина, але й основ державності – Конституції України.
2016 рік приніс одразу кілька скандальних історій на світовому рівні у яких були замішані і Президент України Петро Порошенко (славнозвісний «сліпий траст» та незрозуміло якими чином виведені гроші у офшорні зони); і колишній Прем'єр-міністр України Арсеній Яценюк (у якого за рік роботи Прем'єром звідкись «взявся» мільярд); і кілька Міністрів КМУ, яких слідчі «затримували» у «прямому ефірі» під час засідання КМУ; і одіозні депутати Верховної Ради України (з відеодемонстрацією моменту отримання хабара на екрані у залі засідань ВРУ)... Чим все закінчилося? Практично нічим. Все як було, так і залишилося на тому рівні, як і було раніше. Всі фігуранти здавалося б «гучних кримінальних справ» як були, так і залишилися на «робочих місцях»:
Петро Порошенко продовжує займати кабінет на Банковій;
Арсеній Яценюк продовжує вчити уму-розуму українців і розповідати їм про свою безгрішність і про те, яких добрих справ він наробив, і як ми всі повинні бути йому вдячні, що живемо у таких чудових життєвих умовах (смертність скаче по Україні галопом, жебраків і обездолених стає більше з кожним днем у геометричній прогресії);
про «затриманих» Міністрів вже давно забули (їх не тільки відпустили, але й поновили на посадах);
звинувачені депутати ВРУ, від провладної більшості, продовжують спокійно голосувати проекти рішень, які вигідні владі;
посадовці, яких голосно «затримували» вже не просто на свободі, а проти більшості з них припинено кримінальне провадження «через відсутність складу злочину»;
корупційні зв'язки на місцевих рівнях продовжують давати можливість місцевим «Скруджам Мак Дакам» заробляти на сумних оборудках з місцевим бюджетом.
Все і всі залишаються на своїх місцях? Хоча, ні, десь змінили прізвища «смотрящих», але суть залишилася.
Корупція – перемагає!?
Як свідчать дослідження всесвітньовідомої міжнародної антикорупційної неурядової організація Transparency International, у 2014 році Україна займала 142 позицію серед 175 країн світу за рівнем корупції. Перший рік «постреволюційних» події не приніс в Україну суттєвих змін.
У 2015 році міжнародні аналітики додали нам всього дише один бал, що дало можливість Україні переміститися на 130 місце щодо рівня сприйняття корупції, з поміж 168 країн світу, серед яких проводилося дослідження.
Один додатковий бал країна заробила за те, що в суспільстві збільшився рівень громадського осуду корупціонерів, а ще через те, що в державі було формально утворено деякі антикорупційні органи та прийнято ряд законів.
А що ж з карними справами? Чи збільшилася їх кількість? Чи стали вони кроком до того, що рівень життя став зростати?
Статистика Міжнародної організації свідчить: у 2013 році СБУ було відкрито 1 027 справ за корупційній правопорушення, у яких 456 осіб отримали повідомлення про підозру щодо корупційних діянь.
Здавалося, у 2014 році таких досудових справ повинно бути у сотні разів більше, адже це перший рік коли до влади прийшла «нова формація» політичних діячів, які кинулися боротися з корупцією і випалювати її розпаленим залізом? Не тут-то було, за рік відкрито тільки – 954 справ, в рамках яких про підозру було повідомлено 359 особам. Як таке могло статися? Адже «революціонери» так багато обіцяли... Говорили, як пам'ятаємо – багато, та от діяли, як бачимо – мало.
Ну, а 2015 рік? За матеріалами тих самих спецпідрозділів СБУ підозру було оголошено 414 особам, які підозрювалися у неправомірній вигоді. Знову зменшення. То, виходить, що за часів Януковича з корупцією, бодай показово, боролися більш ефективно?
Сукупний розмір предмету злочину у кримінальних провадженнях розслідуваних детективами Національного антикорупційного бюро України перевищує 23 млрд. гривень. Де ці гроші? Їх вже повернули народу? Ні, адже це тільки «провадження».
В процесі досудових розслідувань заарештовано грошові кошти в сумі 411,07 млн. грн., 75,45 млн. дол. США та 7,1 млн. євро. Знову не поспішайте радіти – заарештувати, це не значить вилучити. Як ми пам'ятаємо по більшості справ, які були у провадженні минулого року, у т.ч. й за кордоном у кількох десятках країн, більшість арештів вже знято. Чому? Виявляється, що Генеральна прокуратура була неспроможною довести свою правоту і карність дій підозрюваних осіб. Тамтешні суди на об'їдеш на кульгавій козі, їм факти подавай, беззастережні, вони на слово не вірять і на «революційні» емоції не ведуться.
Здавалося дуже переконливо звучали слова звіту Національного антикорупційного бюро України: «накладено арешт на 2 цілісні майнові комплекси підприємств, 94 земельні ділянки, 50 нежитлових приміщень, 37 квартир, 13 будинків, 35 транспортних засобів, у тому числі 2 літаки, а також 17 часток у підприємствах і цінні папери вартістю 75,5 млн. дол. США». Так, це звучало «гучно» і «переконливо» до того моменту, допоки не відбулося е-декларування. Після нього стало зрозумілим, що все це був такий собі «дитячий лепет» у пісочниці молодшої ясельної групи, на який не слід навіть звертати увагу. Після того, як «державні мужі» повідомили, що вони тримають вдома по кілька мільйонів доларів, стало зрозумілим, що з корупцією у нас все нормально – вона продовжує мирно житі, і ні хто її не збирається бороти... Вона сама кого хочеш – поборе.
Прикладів розкрадання коштів державного та місцевого бюджетів можна наводити десятки, сотні і навіть тисячі. А навіщо? У чому сенс тих прикладів? Де результати? Де судові вироки? Де повернуті у бюджет викрадені і вивезені у офшори мільйони і мільярди?
Як бачимо за гучними звинуваченнями, з якими часто виступають окремі політики, нічого іншого як просто «політична» заява не стоїть. Порожні слова. Політичні емоції. Обливання брудом політичного супротивника. Все!
Як курчат по осені рахують, так і діяльність правоохоронних органів всієї репресивної адміністративної машини держави слід оцінювати по результатам судових рішень, а не по гучності політичних заяв і «публічному» розподілі на «своїх» і «чужих».
Коли журналісти вимикають телевізійні камери і диктофони, політики знімають «маски» і стають тими, ким вони є на ділі – друзями і партнерами по головному бізнесу – «розкрадання державних грошей».
Що змінилося за ці три роки? Прізвища? Далеко не всі... Вони просто помінялися місцями і посадами. Адже друзів не зраджують, а тим більше не саджають...
Сергій ОСОЛОДКІН
