Реформа освіти – чи реформа світу?

Реформа освіти – чи реформа світу?

Останні кілька років яким тільки чином чиновники не намагаються «зекономити» на витратах державного бюджету.

Чого тільки не вигадували, а справитися з проблемами недофінансування на медицину і освіту не вдається, хоч ти плач...

Що робити, аби зекономити? І у цього складу Уряду є найпростіший вихід – скорочувати. Спробувати найголовніший спосіб – перестати красти, не наважуються. А жити правнукам на що?

Скорочувати видатки на освіту можна двома шляхами: перший, перекласти фінансування на плечі самих громадян – через місцеві бюджети. Другий, радикальний – скорочувати.

Обидва варіанти – шлях у нікуди.

Місцеві бюджети – не витримають такого навантаження, з одного боку; з іншого, навіщо нам така влада, яка податки забирає, а натомість нічого не дає? Навіть мир у державі забезпечити не може.

Що стосується скорочення, то простіше «скорочувати» населення, адже воно «задурно» проїдає гроші, які владні пани можуть покласти собі у карман.

Для того, аби зайвий раз не дражнити людей, термін «скорочення» замінили більш красивим «оптимізація». Звучить загадково та суть від цього не міняється – як «скорочення» не називай, воно ним залишиться: «Ти нам не потрібен. Нам не до тебе!».

Наприкінці минулого тижня новопризначений Міністр освіти й науки Лілія Гриневич заявила, що з відпусток не вийдуть 3 800 вчителів (таку кількість вчителів планують скоротити). Частина це пенсіонери (700 осіб), частина – 700 «молоді», ще частина «ставки», т.т. ставка є – людини немає (дуже характерно для шкіл у сільській місцевості).

Сільська школа, останні десять – п'ятнадцять років, «хворіє» на «кадрову проблему». Ті, хто прийшов працювати 30 – 50 років тому, йдуть не на відпочинок, а з життя, а «молодь» під дулом рушниці не заженеш працювати у село – хоч «тушкою», хоч «чучелом», але б тільки у місті залишитися.

Крім того, що скорочуватимуть ставки, будуть збільшувати навантаження. Сьогодні Україна на першому місті у Європі за навантаженням на одного викладача.

Скажімо у вищій школи при «європейській нормі» 4 – 6 студентів на 1 викладача, у нас 14, а хочуть зробити 18. Буде збільшено навантаження т.з. «горлових» (лекції, семінари). На 1 ставку ще не так давно було 700 годин, зараз 900, буде 1 300 – 1 500, у той час, як у цивілізованій Європі 200 – 350 годин.

Ще не так давно, у 2013 році, з приводу неприпустимості таких скорочень, які планував провести Дмитро Табачник, у Кабміні Азарова, тодішня Голова Парламентського комітету з питань науки та освіти, народний депутат України пані Лілія Гриневич гнівно клеймила владу: «Совершенно очевидно, что в любом случае такое реформирование приведет к сокращению численности научно-педагогических работников в 1,5 – 2 раза и снижению качества учебно-воспитательного процесса».

Три роки потому, вже будучи у кріслі Міністра вона забула про те, з чим «боролася» три роки тому: «В этом ракурсе у научно-педагогических работников возникает справедливый вопрос «Как можно заниматься наукой в университетах после выполнения 1300 – 1500 часов аудиторной нагрузки?».

Сьогодні це вже не ідеї, це реалії життя від Міністра Гриневич. Крім того, йдеться про закриття вишів та шкіл...

Що стосується шкіл, то це у першу чергу торкнеться не міст, де кількість учнів у окремих класах перевищує норми (свого часу школи так само як і дитячі садки закривали, а їх будівлі продавали), мова йде про школи у селах і маленьких населених пунктах.

Так, з логікою у пані Гриневич все гаразд. Навіщо тримати у селі школу, яка налічує по одному класу у паралелі, у які ходить по 2 – 3 учні? Економічно виправдано закрити школу.

А діти? Куди дівати дітей? Рішень може бути кілька: найпростіше – перевести дітей у сусідню школу. Немає? У сусіднє село. Якщо й там дітей обмаль? Об'єднати у одну «базову» школу 3 – 4 – 5 тих, де мало учнів.

А діти? Що робити дитині, якщо у неї немає можливості цивілізовано («шкільний автобус») діставатися до «базової» школи? Не ходить він у село, або тому, що немає самого автобуса, або шляхів, або економічно не рентабельно їздити за 1 – 2 дітьми на якійсь «хутор»? Що робити дитині?

Непоодинокі випадки коли учні, навіть початкової школи, змушені по 2 – 3 кілометри проходити щодня пішки для того, аби дістатися до школи. Коли така дитина повинна прокинутися й вийти у поле, аби на 8 годину бути у класі?

А що робити зимою, коли сонце сходить пізно, а сідає рано? 6 – 7-річні діти змушені діставатися у школу й додому в суцільній темряві. У нас не Бельгія, шляхи на автотрасах неосвітлені. Вибачте, ліхтарі у полі ніхто на ставив...

Уявіть собі ваша 7-ми річна дитина чи онука одна у полі. А якщо треба пройти не 3, а 5 – 7 кілометрів? Добре коли це «прогулянка» під безхмарним небом при температурі +25, а коли на вулиці сніг, коли дощ? А коли між селами немає асфальтованої дороги?

А «шкільні автобуси» навіщо? А їх немає! Їх просто не вистачає. Їх забрали на так звану «війну». Там вони більш потрібні, ніж дітям?

Ще один варіант цивілізованого вирішення проблеми, суто Європейський –школи-інтернати. Діти приїздять у понеділок, додому тільки на вихідні. Здавалося б, нормальна справа. Не все так просто...

Тут питання ще більш складні, ніж організувати підвіз дітей до «базових» шкіл з кількох сусідніх сіл. У нас немає інфраструктури інтернатних закладів. Для того, аби вони запрацювати їх треба створити.

Сьогодні на всю область працює 2 – 3 заклади, де є всі умови для утримання дітей упродовж доби: спальні корпуси, харчування, нагляд педагогічного працівника, навчальні аудиторії, можливість відпочинку, занять спортом, підготовки домашніх завдань тощо.

Освіта Херсонщини нездатна забезпечити дитину відповідними умовами. Для того, аби їх створити треба вкласти сотні мільйонів у розбудову інфраструктури.
З усіх складових є тільки одна – дві: шкільна установа – будівля школи, т.т. місце де проводити навчання.

Харчування. Його організувати можна на базі їдальні школи. Хоча, для цього знадобляться додаткові ставки. Одна справа приготувати обід для невеликого кола дітей, інша справа годувати їх 4 рази на день. А спальні корпуси? Де діти будуть жити? Будувати? Для цього треба витратити чималі гроші. І це справа не «сьогоднішнього дня». Для «організації» треба щонайменше 2 – 3 роки: від розробки проекту, до здачі будівлі в експлуатацію. Але ж, реформи йдуть просто зараз.

Ще про скорочення. Ще у квітні було підписано наказ МОН про скорочення на 10% «технічного персоналу» у вишах, школах та садках: «...управленческий, административный, хозяйственно-обслуживающий персонал, а также водители и рабочие должны быть сокращены на 10%. ... до 15 июля учебные заведения, которые подчинены МОН, должны предоставить информацию о сокращении сотрудников».

Як бачимо, тут не соромляться називати речі своїми іменами – «скорочення». Ну, насправді навіщо технічний персонал вишу, школі чи садку? Тільки от питання: хто митиме підлогу? Діти, батьки, чи може доценти з професорами? Хто буде, вибачте за натуралізм – виносити горшки у садках? Діти? А чому б й ні. Їх треба цьому тільки навчити – вони самі будуть за собою прибирати!

Ще один цікавий момент на який майже ніхто не звернув увагу, а даремно. Наприкінці травня вступили у силу нові санітарні норми утримання дітей у дошкільних навчальних закладах.

Чи випадково з'явилася норма, яка дозволяє там, де відсутні кухні, завозити їжу централізовано? Уявляєте, про що йде мова? Слід очікувати скорочень. Гроші на утримання кухарів так само вкрали. Стара санітарна норма забороняла роботу закладу більше 4 – 5 годин (без харчування та відпочинку дитини). Т.т., повинні бути кухня та спальні.

Що тепер? Або дітей не будуть годувати, або будуть створені централізовані харчові блоки, де будуть готувати їжу для кількох десятків садків та шкіл одразу. Або третій варіант – все буде перекладено на плечі батьків. Хочете, аби дитина була смачно й вчасно нагодована – утримуйте за власний рахунок кухню.

Про «централізовану систему приготування їжі», говорять вже не перший рік. Раніше це забороняла СЕС. Тепер ні СЕС, ні норм. Кухні у школах та дитсадках почнуть закривати одну за одною. Все віддадуть у приватні руки. Про якість їжі можна забути. Думаю, що вже з 1 січня (новий бюджетний рік) питання «порешают». Якою буде якість? Хіба це цікавить тих, хто планує економити?

Не дуже здивуюся, якщо скорочення у дошкільних та шкільних закладах торкнеться й медичних працівників. І так там сьогодні медичні сестри працюють на 0,25 ставки, а лікарів у школах та садках немає вже кілька років (окрім спеціалізованих).

Нові санітарні норми говорять, що визначати здорова дитина чи захворіла буде вихователь. Ви довірите людині, яка немає навіть базової медичної освіти, ставити діагноз вашій дитини?

Що зробила держава? На словах спростила застарілі «комуністичні» норми, які не давали рухатися у Європу. На ділі? Зробила ще один крок до платної освіти. Мало хто з батьків захоче аби їх дитина перебувала у нелюдських умовах. Як наслідок? Нас чекає хвиля «приватних садків» (за новими нормами їх можна відкривати як у житлових, так і нежитлових будівлях), тому що «комунальні» можуть стати пеклом.

Хто буде там працювати за мізерну зарплатню, коли ти повинен будеш виконувати суміжні завдання (мити, прибирати, сапати, ремонтувати)? Ті, кого вигнали з іншої робити? Про яку якість виховання ми говоримо?

От і будуть батьки шукати альтернативу. Сьогодні у Херсоні працює кілька приватних навчальних закладів, але всі вони дають середню, або вищу освіту. Дошкільні приватні заклади існують тільки у формі додаткового навчання. Якщо Херсон може похватилися якісними приватними школами, де діти отримують не тільки якісну освіту але й турботу, то з садками проблема.

Той, хто вкладе гроші у цей напрямок, і запропонує якісні послуги, стане найповажнішою людиною. Ми можемо собі дозволити економити на чому завгодно, але тільки не на дитині, тим більше дошкільного віку.

Залишається невирішеними питання: кого в Україні збираються виховувати та якою буде якість? Ми збираємося всіх «шикувати» під новий «ранжир»? Головний принцип виховання «середній дебілізм»?

А як по іншому можна інтерпретувати слова пані міністра, яка говорячи про новий 12 річний цикл навчання, «ходячи» ногами по Радянській системі освіти заявила: «Будут новые стандарты содержания образования этой и новой украинской школы. Будут представлены методики преподавания такой школы... И хочу сказать, что на территории Европы «одиннадцатилетка» осталась только в России, Белоруссии и Украине, то есть те три страны, которые еще транслируют эту постсоветскую школу, которая ориентирована исключительно на знания».

А на що ще повинна орієнтуватися школа? Тримайтеся. «Когда мы говорим про новую украинскую школу, то основная ее особенность заключается в том, что она будет ориентирована не на объем какой-то информации, которую ребенок должен усвоить за время получения общего среднего образования, а на формирование ключевых компетентностей для жизни»,зазначила нова пані міністерка.

Що мається на увазі: «ключевых компетентностей для жизни» – політики і ідеології, які потрібні правлячому режиму? Остаточно ми це зрозуміємо після того, як все буде реформовано.

«Ориентировочно 12 класс мы получим в 2029 – 2030 учебном году. Если мы хотим строить инновационную экономику, и если мы хотим, чтобы наши граждане были конкурентоспособными в европейском пространстве, мы вынуждены давать им качественное высшее образование»,сказала пані Гриневич.

Як заявила Міністр для розробки «нової української школи» запрошені фахівці з Польщі та інших країн, які: «...пережили этот трансформационный процесс от школы, ориентированной на репродукцию знаний, к школе, ориентированной на компетентность...».

Отже, знання більше не потрібні. Вони більш не головні. Відтепер є новий термін «компетентність». А як, пані міністерка, бути людині компетентній, якщо вона не освічена?

Сьогодні стало звичкою лаяти все, що було при Радянському Союзі. Чим більше лають, тим більше «люблять» Україну, тим більший «патріот». Добре. Відкинемо ідеологію. Підійдемо з практичної точки. Загально визнаним є факт, що рівень знань з яким діти виходили з середньої школи у СРСР – був найкращим у Європі та Америці.

Згоден. Не треба вчити всіх однаково глибоко хімії, якщо людина збирається присвятити себе літературній творчості. Та, чи знає дитина про це у 7 – 9 класі? Втім, зголосіться, знання, які отримали ті, хто навчався у СРСР, дають можливість й сьогодні розуміти про що йде мова, коли говорять про молекулярний склад живої чи неживої природи.

Навіщо руйнувати те добре, що було й поки залишилося від тієї системи? Ще раз наголошую, я не говорю про політику і ідеологію (хоча, зараз відбувається така сама «викривлена» ідеологізація, яка була 30 – 40 років тому), я маю на увазі суть процесу.

Ще одна проблема «реорганізації». Перехід на 12 річний цикл навчання. Навіщо? Уявимо, дитина йде у школу в 7 років, закінчує у 19. От же, нам знову може знадобитися комплекс «ясла-садок-школа», які були за часів СРСР, з тієї тільки різницею, що він потрібен буде для того, аби мама, мала можливість здобути повну середню освіту, у той час як її первісток буде закінчувати садок, а молодшенький піде у ясла. Емансипація. Раннє полове зізрівання.

То на кого та на що розрахована нова «українська система»? Чим закінчитися «ламання через коліно»? Хто від цього виграє? А нам насправді потрібні розумні?

Не так давно мені знадобилися послуги художника-аніматора. Телефоную хлопцю з яким працював раніше, у відповідь – номер не обслуговується. Через знайомих з'ясовую, що сталося: професіонал не знайшов роботи в Україні – вже рік як працює за кордоном.

Телефоную приятельці, у якої син займається цим напрямком з проханням про допомогу. У відповідь чую: півтора роки як працює у одній з екзотичних країн світу – тут він нікому не потрібен. Третій дзвінок. Втретє чую – людина працює далеко за межами України.

Україні не потрібні нормальні, розумні з глибокими знаннями та професіоналізмом люди. Тоді цілком логічно – навіщо їх вчити. У разі потреби запросимо в Уряд з Європи. А поки «наших» із задоволенням беруть на роботу «там», правда платять копійки. Але, у порівняні з «захмарними» зарплатами в Україні, то краще вже мати закордонні «копійки».

Навіщо ми проводимо дебілізацію нації? Неосвіченими керувати просто – «стадо» слухняно йде туди, куди жене «пастух».

Ось з такими «досягненнями» ми прийшли до 25 річного ювілею. Уявляєте з чим дошкребемося до 50? Якщо взагалі будемо вільним та незалежними...

Судячи з того, як ми «правильно» виконуємо домашні завдання чужих вчителів, то бути нам «незалежними» залишилося вже недовго...

Сергій ОСОЛОДКІН

Херсонцы в твиттере