В Херсоні - партійні бої без правил
Хто нам друг, хто ворог, у повсякденному житті ми дізнаємося, коли у дім приходить лихо. У політиці – коли приходять вибори.
Тут «дружбу» ототожнюють з кон'юнктурою ринку, який у політиці змінюється повсякчас і залежить то від обіцянок, то від «внесених» сум, то від вигоди.
Те, що відбувається цими днями у політикумі Херсона, на практиці доводить – всі «домовленості» і «дружба» тривають, допоки це вигідно політичній силі, її контролерам та спонсорам.
Ситуація із формуванням та роботою Херсонської міської територіальної виборчої комісії показала: між собою можуть «дружити», навіть, непримиренні вороги. Але, як тільки «зовнішній» фактор зникає, одразу зникає й «дружба». А їй на зміну приходить «ворожнеча».
«Зовнішній» фактор об'єднав на певний час «друзів» двох суб'єктів виборчого процесу в Херсоні: обидва – Володимири, обидва – Васильовичі, обидва – мають «клонів».
До речі, аби утворити «клон» Сальдо, людина змінила не тільки прізвище, а й ім'я. Щоб кожного разу не переписувати ім'я та по батькові повністю, домовимося, що ми маємо на увазі саме «справжніх» Сальдо та Миколаєнко.
Вони вдвох є лідерами думок виборців цього сезону. Більше того, на момент старту виборчого процесу, за деякими опитуваннями, Миколаєнко, навіть, випереджав Сальдо.
Сьогодні рейтинги Володимирів не просто вирівнялися, вони помінялися місцями. На перше вийшов Сальдо. Відповідно до останніх опитувань, його підтримують на 3 – 4% херсонців більше.
Тож, що і як робили «товарищі», коли процес «потоплення» тільки починався... Ще влітку стало зрозуміло: у разі потрапляння до списків цих двох кандидатів, інші можуть не втягуватися у бійку. Їм все одно нічого не світить.
І хоча рейтинг Миколаєнко на старті був більший, лише Сальдо вважався одразу максимально незручним для всіх інших здобувачів крісла мера. Прохід його до другого туру міг означати тільки одне – виграш. Така ситуація не задовольняла, у першу чергу, самого Миколаєнко.
Тому він (і ті, хто грають його) намагалися всіма силами сформувати умови, аби Сальдо якщо не втрачав, то, щонайменше, нарощував антирейтинг. Через дуже короткий проміжок часу стало зрозуміло – напрямок хибний. Всі аргументи проти нього давно обсмоктані і не цікаві електорату.
Спроба пригадати справи 10-тирічної давнини так само не дали результат – там все законно. Вести «війну» компроматів Миколаєнко (та люди за його спиною) не наважилися. По-перше, козирів немає, а, по-друге – накладно (якщо за власний кошт). Треба акумулювати гроші. На чому, коли під «постать лідера» не дадуть?
Тоді й народжується ідея: «ослабити» Сальдо одразу по двох напрямках – він особисто і політична сила «Наш край», з якою, як стало на той час зрозуміло, він піде на вибори. Так народилися два проекти: «Херсонці» та «Блок Володимира Миколаєнко». Планувалося, що вони зберуть під свої «крила» тих, хто працює у владі, хто під контролем у мера та виконкому.
Після значної кількості «ляпів», які наробили самі ж партійці, ЦВК не допустила ці партії до виборів. Коли остаточно стало зрозумілим, що «Херсонці» не будуть брати участі у виборах – люди «побігли». Сергій Черевко, заступник міського голови із гуманітарних питань, Ігор Козаков, директор міськводоканалу, Людмила Ломако, головний лікар клінічної лікарні ім. О. Лучанського (які входили до керівного складу «Херсонців») заявили: участі у виборах з будь-яким іншим проектом не братимуть.
Що робити Миколаєнко? Він залишився без політичних сил, які б його підтримували (через які можна збирати ресурси). Він йде на вибори як самовисуванець. І це при тому, що перший заступник Миколаєнко – Ігор Пастух керує осередком партії «Народний фронт». І хоча «НФ» на вибори самостійно не йде, кандидатур не висуває, все одно має привілеї – право на беззаперечне включення своїх представників до складу ТВК.
Ті, хто мали б працювати на чинного міського голову, один по одному опинялися в інших політичних проектах. Тому говорити сьогодні, що Миколаєнко на 100% володіє можливістю використовувати адміністративний ресурс, підстав немає.
На відміну від Володимирів, висуванці інших політпартій мають суттєві проблеми із рейтингом. А тому проти двох рейтингових стали працювати всі.
Головним опонентом обох, на певному етапі, стає «Батьківщина». Там мають кандидата, якому відсутність бодай одного з Володимирів дає примарний шанс потрапити до другого туру.
Боротися з Миколаєнко (у другому турі) «батьківщинівцям» зручніше, тому з офіційним стартом кампанії, головним об'єктом «удару» з їх боку стає Сальдо. Слідом за «Батьківщиною» тему підхоплює ще пара місцевих «політиків», яким за що «ображатися» на Сальдо у особистому житті.
Головне завдання – не дати йому зареєструватися. І «зачіпку» знайшли. Жодні аргументи та посилання на закони України опоненти не чують (і не хочуть чути). І навіть після того, як два суди: Херсонський адміністративний та Одеський апеляційний ім'ям України визнають, що Сальдо повинен бути зареєстрований кандидатом, міська виборча комісія під контролем його опонентів знову шукає приводи рішення судів не виконати («И даже после этого я не Ипполит», так і приходять на думку слова Жені Лукашина з відомої комедії).
Маючи можливість впливати на ТВК, політичні керівники окремих партій переходять до іншої тактики – зрив роботи комісії. Дійшло до того, що та відмовилася виконувати і рішення суду, і постанову ЦВК. Комісію розпускають.
Коли стало зрозумілим, що Сальдо все ж буде кандидатом, а подальше зволікання з його не реєстрацією неможливе, між «товаришами на годину» стався розрив. Хто вчора йшов «єдиним фронтом» проти Сальдо, зрозуміли, що програли. І згадали, що у них є шанс відігратися – Миколаєнко. Що може зробити боягуз? Напасти на більш малого та слабкого.
Саме так починають діяти деякі місцеві «політики». Принцип «сам дурак» відомий. Посипалися звинувачення один одного у «зраді», діях проти «демократії». Все це ми проходили вже не раз.
Принцип «сам дурак» використовується поки що дуже успішно. Видавати власні амбіції за думку народу є типовим правилом побудови політичного життя з боку окремих політсил.
До певного моменту вони були разом, а коли стало зрозуміло, що «завалити» Сальдо не вдасться, кожен з кандидатів взявся за «персональних» опонентів. Так «Батьківщина» знову занурилася у скандал із Миколаєнко. Ну а ті, у кого немає навіть власних ворогів, взялися «топити» вчорашніх друзів.
Хоча про Сальдо не забули. Він залишається основним об'єктом, проти якого ведуть «війну». Просто стало зрозумілим, що за рахунок популістських дій його усунути із перегонів вже ніяк не вдасться, тому й повернулися до попередніх позицій: «обливання брудом».
Замість підкреслення своїх «переваг», стали підкреслювати «недоліки». Заради об'єктивності слід наголосити, що ані з вуст Сальдо, ані представників «Нашого краю» публічно не прозвучало жодного звинувачення. Тоді як опоненти у хід пускають все: від обіцянок, до шельмування.
Партії не цураються напряму обманювати довірливих виборців, використовуючи всі можливі засоби. Так, скажімо, та ж «Батьківщина» напряму підмінює поняття, граючи на тому, що люди похилого віку просто не розуміються, про що йде мова.
Взяти хоча б вимоги знизити тарифи на газ у 4 рази(?). На одному з мітингів, навіть, оголошують результати голосування і зачитують прізвища депутатів (вони ж кандидати), які не проголосували «за народ». Дають обіцянки: «Як тільки ми станемо депутатами, одразу приймемо відповідне рішення».
Обман! Прямий обман виборців! Тарифи встановлюють не місцеві депутати! Не в їх компетенції приймати із цього приводу будь-які рішення! Тарифи – питання до Національної комісії регулювання ринку енергетики та комунальних послуг. Норми споживання – Кабміну. Що доводять? «Ми – боремося за народ!». І це при тому, що саме ця політична сила, як учасник «Коаліції» голосувала у Верховній Раді відповідні проекти законів. Чому про це не говорять? Тому, що не вигідно.
Інша політична сила, у рекламних роликах на всю державу постійно проголошує, що вона зупинить «війну». По-перше, в Україні немає війни (офіційно). По-друге, якими чином депутати місцевих рад можуть впливати на рішення, які у компетенції Президента, парламенту чи Ради Нацбезпеки і оборони? Чому говорять про таке? Та тому, що на місцях – ані справ, ані результатів. У такий спосіб знову підмінюють поняття, що можуть і повинні робити органи місцевого самоврядування, а що – центральна влада.
Ще одна політична партія веде кампанію за рахунок імені лідера. Його екстравагантність, можливо, й спрацьовувала під час виборів Президента. А як це стосується місцевого рівня? Виходить, що кандидат «А», буде так само кататися на велосипеді і бігати із вилами? Чи порушуючи закон, буде затикати рот? Навіщо? У нас і так нероб вистачає. Нам ще такого забракло.
Ряд кандидатів роздає пустопорожні обіцянки. Нищать один одного безпідставними звинуваченнями Просто так, аби був бруд.
Але ж Сальдо переграв опонентів. Він не виправдовувався, а пішов у наступ. Причому, захищаючі не лише власні інтереси, а інтереси виборців, в яких намагалися відібрати право вибору. Як тільки змінилася ситуація, змінилася й риторика. Сальдо став набирати відсотки. Ті, хто розраховували його «утопити», самі дали йому козир, і він ним скористався. Такий собі своєрідний місцевий Максиміліан Робесп'єр (французький революціонер, один з найбільш відомих та впливових політичних діячів Великої Французької революції).
Всі намагання його опонентів діяти від імені народу розбили самі люди. Думка десятка партійних «активістів» - це не думка народу! Це банальні маніпуляції, коли власні бажання видають за бажання людей.
Зрізи думок виборців, які є сьогодні, говорять: навіть, «протестний» електорат, який ще місяць тому був готовий голосувати проти Сальдо, сьогодні готовий голосувати за нього. Люди зрозуміли, якщо «проти» працюють так активно, то це та сама людина, на яку варто звернути увагу.
Зараз часто чую думку: «Не робить помилок той, хто нічого не робить». Людина є людина, і вона може помилятися. Але, якщо вона визнає свої помилки, і своєю працею та справами доводить, що насправді це зрозуміла і змінилася, то це – людина діла.
А помилки? Ну, що поробиш, вони є у кожного з нас. Треба вміти розрізняти помилки і обман. Ті, кому немає чого показати у результаті «роботи», йдуть на обман. Задумайтеся, хто страшніше: той, хто помилився і, визнавши це, виправив свою помилку, чи той, хто стверджує, що помилок не має? Але він просто бреше.
Ваш вибір, ваші рішення, ваші голоси – це те, чого сьогодні потребує держава, наше місто, наш край...
Тут «дружбу» ототожнюють з кон'юнктурою ринку, який у політиці змінюється повсякчас і залежить то від обіцянок, то від «внесених» сум, то від вигоди.
Те, що відбувається цими днями у політикумі Херсона, на практиці доводить – всі «домовленості» і «дружба» тривають, допоки це вигідно політичній силі, її контролерам та спонсорам.
Ситуація із формуванням та роботою Херсонської міської територіальної виборчої комісії показала: між собою можуть «дружити», навіть, непримиренні вороги. Але, як тільки «зовнішній» фактор зникає, одразу зникає й «дружба». А їй на зміну приходить «ворожнеча».
«Зовнішній» фактор об'єднав на певний час «друзів» двох суб'єктів виборчого процесу в Херсоні: обидва – Володимири, обидва – Васильовичі, обидва – мають «клонів».
До речі, аби утворити «клон» Сальдо, людина змінила не тільки прізвище, а й ім'я. Щоб кожного разу не переписувати ім'я та по батькові повністю, домовимося, що ми маємо на увазі саме «справжніх» Сальдо та Миколаєнко.
Вони вдвох є лідерами думок виборців цього сезону. Більше того, на момент старту виборчого процесу, за деякими опитуваннями, Миколаєнко, навіть, випереджав Сальдо.
Сьогодні рейтинги Володимирів не просто вирівнялися, вони помінялися місцями. На перше вийшов Сальдо. Відповідно до останніх опитувань, його підтримують на 3 – 4% херсонців більше.
Тож, що і як робили «товарищі», коли процес «потоплення» тільки починався... Ще влітку стало зрозуміло: у разі потрапляння до списків цих двох кандидатів, інші можуть не втягуватися у бійку. Їм все одно нічого не світить.
І хоча рейтинг Миколаєнко на старті був більший, лише Сальдо вважався одразу максимально незручним для всіх інших здобувачів крісла мера. Прохід його до другого туру міг означати тільки одне – виграш. Така ситуація не задовольняла, у першу чергу, самого Миколаєнко.
Тому він (і ті, хто грають його) намагалися всіма силами сформувати умови, аби Сальдо якщо не втрачав, то, щонайменше, нарощував антирейтинг. Через дуже короткий проміжок часу стало зрозуміло – напрямок хибний. Всі аргументи проти нього давно обсмоктані і не цікаві електорату.
Спроба пригадати справи 10-тирічної давнини так само не дали результат – там все законно. Вести «війну» компроматів Миколаєнко (та люди за його спиною) не наважилися. По-перше, козирів немає, а, по-друге – накладно (якщо за власний кошт). Треба акумулювати гроші. На чому, коли під «постать лідера» не дадуть?
Тоді й народжується ідея: «ослабити» Сальдо одразу по двох напрямках – він особисто і політична сила «Наш край», з якою, як стало на той час зрозуміло, він піде на вибори. Так народилися два проекти: «Херсонці» та «Блок Володимира Миколаєнко». Планувалося, що вони зберуть під свої «крила» тих, хто працює у владі, хто під контролем у мера та виконкому.
Після значної кількості «ляпів», які наробили самі ж партійці, ЦВК не допустила ці партії до виборів. Коли остаточно стало зрозумілим, що «Херсонці» не будуть брати участі у виборах – люди «побігли». Сергій Черевко, заступник міського голови із гуманітарних питань, Ігор Козаков, директор міськводоканалу, Людмила Ломако, головний лікар клінічної лікарні ім. О. Лучанського (які входили до керівного складу «Херсонців») заявили: участі у виборах з будь-яким іншим проектом не братимуть.
Що робити Миколаєнко? Він залишився без політичних сил, які б його підтримували (через які можна збирати ресурси). Він йде на вибори як самовисуванець. І це при тому, що перший заступник Миколаєнко – Ігор Пастух керує осередком партії «Народний фронт». І хоча «НФ» на вибори самостійно не йде, кандидатур не висуває, все одно має привілеї – право на беззаперечне включення своїх представників до складу ТВК.
Ті, хто мали б працювати на чинного міського голову, один по одному опинялися в інших політичних проектах. Тому говорити сьогодні, що Миколаєнко на 100% володіє можливістю використовувати адміністративний ресурс, підстав немає.
На відміну від Володимирів, висуванці інших політпартій мають суттєві проблеми із рейтингом. А тому проти двох рейтингових стали працювати всі.
Головним опонентом обох, на певному етапі, стає «Батьківщина». Там мають кандидата, якому відсутність бодай одного з Володимирів дає примарний шанс потрапити до другого туру.
Боротися з Миколаєнко (у другому турі) «батьківщинівцям» зручніше, тому з офіційним стартом кампанії, головним об'єктом «удару» з їх боку стає Сальдо. Слідом за «Батьківщиною» тему підхоплює ще пара місцевих «політиків», яким за що «ображатися» на Сальдо у особистому житті.
Головне завдання – не дати йому зареєструватися. І «зачіпку» знайшли. Жодні аргументи та посилання на закони України опоненти не чують (і не хочуть чути). І навіть після того, як два суди: Херсонський адміністративний та Одеський апеляційний ім'ям України визнають, що Сальдо повинен бути зареєстрований кандидатом, міська виборча комісія під контролем його опонентів знову шукає приводи рішення судів не виконати («И даже после этого я не Ипполит», так і приходять на думку слова Жені Лукашина з відомої комедії).
Маючи можливість впливати на ТВК, політичні керівники окремих партій переходять до іншої тактики – зрив роботи комісії. Дійшло до того, що та відмовилася виконувати і рішення суду, і постанову ЦВК. Комісію розпускають.
Коли стало зрозумілим, що Сальдо все ж буде кандидатом, а подальше зволікання з його не реєстрацією неможливе, між «товаришами на годину» стався розрив. Хто вчора йшов «єдиним фронтом» проти Сальдо, зрозуміли, що програли. І згадали, що у них є шанс відігратися – Миколаєнко. Що може зробити боягуз? Напасти на більш малого та слабкого.
Саме так починають діяти деякі місцеві «політики». Принцип «сам дурак» відомий. Посипалися звинувачення один одного у «зраді», діях проти «демократії». Все це ми проходили вже не раз.
Принцип «сам дурак» використовується поки що дуже успішно. Видавати власні амбіції за думку народу є типовим правилом побудови політичного життя з боку окремих політсил.
До певного моменту вони були разом, а коли стало зрозуміло, що «завалити» Сальдо не вдасться, кожен з кандидатів взявся за «персональних» опонентів. Так «Батьківщина» знову занурилася у скандал із Миколаєнко. Ну а ті, у кого немає навіть власних ворогів, взялися «топити» вчорашніх друзів.
Хоча про Сальдо не забули. Він залишається основним об'єктом, проти якого ведуть «війну». Просто стало зрозумілим, що за рахунок популістських дій його усунути із перегонів вже ніяк не вдасться, тому й повернулися до попередніх позицій: «обливання брудом».
Замість підкреслення своїх «переваг», стали підкреслювати «недоліки». Заради об'єктивності слід наголосити, що ані з вуст Сальдо, ані представників «Нашого краю» публічно не прозвучало жодного звинувачення. Тоді як опоненти у хід пускають все: від обіцянок, до шельмування.
Партії не цураються напряму обманювати довірливих виборців, використовуючи всі можливі засоби. Так, скажімо, та ж «Батьківщина» напряму підмінює поняття, граючи на тому, що люди похилого віку просто не розуміються, про що йде мова.
Взяти хоча б вимоги знизити тарифи на газ у 4 рази(?). На одному з мітингів, навіть, оголошують результати голосування і зачитують прізвища депутатів (вони ж кандидати), які не проголосували «за народ». Дають обіцянки: «Як тільки ми станемо депутатами, одразу приймемо відповідне рішення».
Обман! Прямий обман виборців! Тарифи встановлюють не місцеві депутати! Не в їх компетенції приймати із цього приводу будь-які рішення! Тарифи – питання до Національної комісії регулювання ринку енергетики та комунальних послуг. Норми споживання – Кабміну. Що доводять? «Ми – боремося за народ!». І це при тому, що саме ця політична сила, як учасник «Коаліції» голосувала у Верховній Раді відповідні проекти законів. Чому про це не говорять? Тому, що не вигідно.
Інша політична сила, у рекламних роликах на всю державу постійно проголошує, що вона зупинить «війну». По-перше, в Україні немає війни (офіційно). По-друге, якими чином депутати місцевих рад можуть впливати на рішення, які у компетенції Президента, парламенту чи Ради Нацбезпеки і оборони? Чому говорять про таке? Та тому, що на місцях – ані справ, ані результатів. У такий спосіб знову підмінюють поняття, що можуть і повинні робити органи місцевого самоврядування, а що – центральна влада.
Ще одна політична партія веде кампанію за рахунок імені лідера. Його екстравагантність, можливо, й спрацьовувала під час виборів Президента. А як це стосується місцевого рівня? Виходить, що кандидат «А», буде так само кататися на велосипеді і бігати із вилами? Чи порушуючи закон, буде затикати рот? Навіщо? У нас і так нероб вистачає. Нам ще такого забракло.
Ряд кандидатів роздає пустопорожні обіцянки. Нищать один одного безпідставними звинуваченнями Просто так, аби був бруд.
Але ж Сальдо переграв опонентів. Він не виправдовувався, а пішов у наступ. Причому, захищаючі не лише власні інтереси, а інтереси виборців, в яких намагалися відібрати право вибору. Як тільки змінилася ситуація, змінилася й риторика. Сальдо став набирати відсотки. Ті, хто розраховували його «утопити», самі дали йому козир, і він ним скористався. Такий собі своєрідний місцевий Максиміліан Робесп'єр (французький революціонер, один з найбільш відомих та впливових політичних діячів Великої Французької революції).
Всі намагання його опонентів діяти від імені народу розбили самі люди. Думка десятка партійних «активістів» - це не думка народу! Це банальні маніпуляції, коли власні бажання видають за бажання людей.
Зрізи думок виборців, які є сьогодні, говорять: навіть, «протестний» електорат, який ще місяць тому був готовий голосувати проти Сальдо, сьогодні готовий голосувати за нього. Люди зрозуміли, якщо «проти» працюють так активно, то це та сама людина, на яку варто звернути увагу.
Зараз часто чую думку: «Не робить помилок той, хто нічого не робить». Людина є людина, і вона може помилятися. Але, якщо вона визнає свої помилки, і своєю працею та справами доводить, що насправді це зрозуміла і змінилася, то це – людина діла.
А помилки? Ну, що поробиш, вони є у кожного з нас. Треба вміти розрізняти помилки і обман. Ті, кому немає чого показати у результаті «роботи», йдуть на обман. Задумайтеся, хто страшніше: той, хто помилився і, визнавши це, виправив свою помилку, чи той, хто стверджує, що помилок не має? Але він просто бреше.
Ваш вибір, ваші рішення, ваші голоси – це те, чого сьогодні потребує держава, наше місто, наш край...
Сергій ОСОЛОДКІН
кандидат у депутати в Херсонську міську раду
ВО № 21, «Наш край»
