Чого прагнуть українські чиновники

Чого прагнуть українські чиновники

Соціально-економічна ситуація в Україні продовжує погіршуватися з кожним днем. Спочатку диктат зовнішніх інвесторів. А потім? Невже геноцид власного народу?

Для того, аби знайти вихід із складної економічної ситуації в Україні, Прем'єр та Президент здається не вигадали нічого кращого, як йти по світу та позичати. У той час як економіка продовжує стрімке падіння, а підприємства залишаються у занепаді.

Для того, аби продовжувати виплачувати заробітні плати, соціальні виплати, можновладці скористалися найпростішим шляхом – запозичення.

Тих, хто готовий дати державі-боржнику, з кожним днем знайти все складніше. А той, хто готовий давати, кожен раз висуває все більш жорсткі умови. Вже не тільки економічного, але й політичного характеру.

Не секрет, для того, аби отримати чергові гроші від головного позичальника Міжнародного валютного фонду, Уряд Яценюка запровадив жорсткі умови економії. Та, нажаль, вони не торкнулися ані тих, хто розкрадає бюджет, ані тих, хто наживається на «відкатах», ані тих, хто завищує ціни.

Уряд взявся економити на громадянах. Суцільним потоком йде підвищення цін на все. Зменшуються, а то й просто скасовуються пільги для найменш захищених. Цільові доплати перетворюють на «субсидії», які отримати зовсім не просто.

Програма, яку задекларував Уряд, на словах спрямована на покращення життя. На ділі? Ситуація стає дедалі більш проблемною. Держава нарощує борги. Офіційний борг тільки по заробітній платі сьогодні перевищує вже 2 мільярди гривень.

На порозі зима, а держава катастрофічно не готова до життя у холоди. Уряд, під час надзвичайного засідання антикризового штабу констатував: «До нового опалювального сезону не готові». У нас не вистачає: газу, вугілля, електричної енергії. Звідки їх брати – питання не вирішено. Причина: «У казні немає грошей».

Під час засідання КМУ Прем'єр досить емоційно говорив про те, що зростає заборгованість за спожиті газ та електрику. Яценюк вимагав від профільних Міністрів та Голів ОДА вжити заходів щодо усунення заборгованості. Яким чином?

Відключати боржників, а їх майно арештовувати через суди, і продавати з аукціонів? З точки зору Прем'єра логічно: спожив – заплати. А давайте поставимо своє питання, у відповідь: хто боржник? Підприємство, яке виробляє тепло, підігріває воду. Хто винен підприємству? Люди. Пересічні громадяни. Чому? У них не вистачає грошей для того, аби виживати. Ціни для них вже не підйомні. Що буде взимку?

Фахівці заявляють: з настанням опалювального сезону країну чекає «льодовий» колапс. Платежів немає – населенню немає чим платити. Підприємства – не мають чим розрахуватися за спожите, не можуть закуповувати пальне. Відсутність пального – зупинка виробництва. Зупинка виробництва – відсутність тепла, електрики.

Результат: люди не отримують послуги, а отже не платять. Коло замкнулося: немає чим платити за отримане – немає за рахунок чого закупати носії – немає можливості виробляти нове. Одне тягне за собою інше. Ланцюгова реакція. Про неї говорять на всіх рівнях.

Висновок: Уряд, шляхом підняття цін, запустив «ланцюгову реакцію». Кінцевий результат: колапс. Для держави, на території якої середньодобова температура у осінньо-весняний період не перевищує 3-4 градуси тепла, це техногенна катастрофа, у результаті якої: заморожування системи опалення, водопостачання та водовідведення. Наслідок: руйнація будинків, смерті людей. Таку перспективу нам підготував «найпрацьовитіший» та «найпрофесіональніший» Уряд Яценюка?

Ще одне «досягнення»: проблема не виплати зовнішніх боргів. Звідки державі брати гроші? Відсутність виробництва, тягне за собою відсутність грошей. З одного боку підприємства не платять податки; з іншого, громадяни, не отримуючи зарплату, не платять податки. Бюджет не наповнюється. Результат: немає чим платити ані зарплати, ані соціальні виплати, ані зовнішні борги. Коло замкнулося. І тут шлях у безвихідь, у небуття. Як вирватися із замкнених кіл Пекла? Чи є вихід взагалі?

Ті фахівці, які не підконтрольні владі, говорять, що така ситуація народжена відсутністю фахового управління державою. Уряд не відповідає тим завданням, які стоять перед ним. Там зібрали людей, які віддано служать особам, які їх туди призначають, а не справі.

По-друге, застаріла формація управлінців не схильна оновлюватися і сприймати навіть мізерні, суто «косметичні» зміни.

По-третє, корупція. Вона, як і раніше пронизує всі гілки влади та фінансові структури. Зміни задекларовані, а фактично їх немає. На місцях деінде змінилися прізвища. Суть не змінилася. Справа як була в руках корумпованих чиновників, так і залишається. Хабарництво та здирництво, як були, так і продовжують квітнути. Чиновники змінити тільки назву партії.

По-четверте, сьогодні, як і рік, два, три тому, чиновників не цікавлять проблеми громадян. Влада вирішує тільки ті питання, які цікавлять її.

По-шосте, на місцях значно погіршилася політична ситуація. Боротьба за владу набула іншого забарвлення. Раніше у «крісло» приводили за ознаками приналежності до однієї «домінуючої» політичної сили.

Сьогодні маємо боротьбу між лідерами провладних партій. Це значно заглиблює кризу. У прірву «партійного коловороту» втягують все більше державних службовців, посадовців органів місцевого самоврядування. Які для того, аби догодити політичним лідерам, принизити «супротивника», показати які вони «гарні», готові йти на все: «Ми воюємо з опонентами, нам не цікаво, як там люд».

По-сьоме, проблему «підігріває» факт місцевих виборів. Провладні партії, які входять до «Коаліції», протягнули у Законі «Про місцеві вибори» такі «закладки», які фактично унеможливили прихід у владу «свіжих» політиків. «Маленькі» партії не зможуть протиставити себе «старшим братам» з Коаліції.

По-восьме, між учасниками «братського союзу» у ВРУ наростає політичне протистояння. Кожна політсила, яка йде на місцеві вибори самостійно, розпочала дискредитацію опонентів. Лідери «змагань» партії Президента та Прем'єра.

По-дев'яте, у «велику» політико-економічну гру втрутилися «нові» гравці: олігархи. Фізичні особи залишаються у «тіні», але продовжують впливати на розстановку сил.

По-десяте, саме тому, минулого тижня було озвучено тезу: «Восени треба міняти Уряд! Повним складом!». Але одразу прозвучало «попередження»: «Новий склад КМУ буде формувати «старий» Арсеній Петрович». «Попередження» не випадкове...

Політика. А якщо не так, то? Коаліції кінець! До чого призведе така «зміна»? До перерозподілу сфер впливу. Слід чекати нових політичних «договорняків» щодо фінансів і певних галузей.

Предмет тогу: Міністерство фінансів, Національний банк, Міністерство юстиції, Міністерство оборони, Міністерство внутрішніх справ, Міністерство охорони здоров'я, Міністерство освіти і науки. Мета торгу: голоси у парламенті за три ключові напрямки: «конституційна реформа»; «децентралізація», «ринок аграрних земель». Всі три пункти архіважливі напередодні місцевих виборів.

Якщо не вдасться знайти порозуміння зараз (переговорити тривають щонайменше місяць), то ситуація вийде з-під контролю. Хоча назвати її повністю контрольованою не можна вже зараз. До «політико-економічних» торгів запросили не всіх (з тих, хто на Грушевського).

Окремі члени «політичного гуртка» «Коаліція» залишаються за дверима. Зокрема, в Італії «дихає свіжим повітрям» Ляшко, головний радикал України. Його «незапрошення» пожвавило тихе політичне життя літа: зазвучали звинувачення на адресу Порошенка та Яценюка.

Заяви є ні чим іншим, як нагадуванням, що він залишився поза колом переговірників, а «їсти» хоче навіть «паскуда». Зрозуміло, що Ляшко не самостійна фігура. За ним «стирчать» вуха добре відомої, не обтяженої економічними проблемами особи.

Для необізнаних на тонкощах політики поясню: сьогодні війни за перерозподіл впливу на залишки економіки України відбуваються не між політиками, а між бізнес-особами.

Якщо півтора роки тому ми говорили, що Україна опинилася в руках однієї «сім'ї», яку пов'язували з Президентом Януковичем, то сьогодні державу між собою ділять кілька «бізнесменів». Їх не багато 4 – 5. Вони замовляють та ведуть війни (політичні, економічні, військові). Все оплачено! Їх прізвища? Вони добре відомі. Хтось з них прямо, хтось опосередковано, має вплив не тільки на політичне та економічне життя України, але й засідає у дуже «високих» кабінетах.

Переговори тривають. Хтось при справах, хтось ні. Мета у кожного своя, але є те, що їх сьогодні об'єднує: внесення змін у Конституцію. Не думайте, що когось цікавить доля народу. Наївні. Досить вже галасувати: «патріотизм», «вишиванка», «герої». Невже ви й справді думаєте, що когось турбує, що ви думаєте про стосунки між бізнесовими колами Неньки-України та Агресором-Росією? Публічні ігри. Головне питання – фінанси.

«Зміни» потрібні для вирішення двох нагальних питань: перше – посилення впливу на владу фінансових олігархів; друге – отримання наступного кредиту від позичальників. Немає «змін» – немає грошей. Відсутність грошей – проблема. Не з точки зору проблем держави, а з позиції, що це втрата грошей, які підуть у власні кармани.

«Парадне» переформатування складу КМУ – найпростіший варіант утримати під контролем Коаліцію. До влади прийдуть ті ж «люди-лідери», змінять тільки «портрети» у кріслах. Між собою повинні домовитися ті 4 – 5 осіб, які насправді приймають рішення.

Похідне від головного питання – гроші МВФ: гроші місцевих бюджетів. Чого цим цуратися, коли й тут можна заробляти. А отже, слід контролювати процес приходу у місцеву владу тих, хто буде займатися місцевими бюджетами. З цією метою, як було сказано вище, прийнято Закон, який унеможливлює прихід у місцеву владу «сторонніх». Втім, це тема окремої розмови.

Питання КМУ тримали для ВРУ, як козирну карту до останнього. Чому дістали зараз? А тому, що ситуація у ВРУ настільки складна, що от-от і всім стане зрозумілим, що Коаліції не існує. Все встане «на свої місця» коли вона спочатку не проголосує «Конституцію», а потім розпочне трішки підзабуту гру часів Ющенко «Прем'єріада».

На фоні входження у зиму з неготовим паливно-енергетичним комплексом, це ще більше заглибить кризу. Все закінчиться тим, що Президент оголосить чергові дострокові вибори ВРУ (весна 2016 року). Такий розвиток подій вважають політологи є дуже ймовірним.

Крім того, підштовхнути до «позачергових» може й те, що «опалювальний сезон», про який ми говорили вище, так і не розпочнеться. Занадто радикальні політики почнуть збурювати народ емоційними виступами. Чого чекати? Ні не Майдан.

Той Майдан ще будемо згадувати як дитячу забавку із новорічними хлопавками. Окремі політики будуть використовувати ситуацію радикально. Нові звинувачення у «зраді», «не патріотизмі». Ображені «герої», які ними ніколи не були... Все спливе на поверхню. Не бажання чути один одного. Не бажання розуміти. Зрада політиків... Все піде у «топку» роздмухування громадянського конфлікту.

Не треба забувати: маємо ситуацію на Сході з величезною кількістю бандитських формувань та груп, які мають в руках бойову зборю. Це й ті, хто веде відкриту боротьбу проти України, й ті, хто прикривається різними «патріотичними» гаслами, вже спровокували пару конфліктів. Ні що не говорить про те, що вони не спробують цього разу кинути державу у пекло громадянського протистояння. Тоді ситуація розвиватиметься зовсім за іншим сценарієм...

Все це, нажаль, може чекати нас попереду, якщо ми сьогодні, на останній межі, не зупинимося і не зупинимо тих, хто живе і працює проти народу України. Як і куди рухатися далі? Хто знайде відповідь?

Сергій ОСОЛОДКІН

Херсонцы в твиттере