Критерії херсонського кандидата: професійність та порядність!?
Що ж, шановні херсонці, - до дня голосування на місцевих виборах 2015 року, залишилося 84 дні...
Офіційно виборчий процес стартував ще минулого понеділка (27.07.15.), за сто днів до дня голосування. А Закону, за яким вибори будуть проходити, як не було, так і не має...
Станом на 3 серпня, офіційний сайт Верховної Ради України повідомляє, що закон 24 липня було направлено на підпис Президентові. Та, щось Гарант не поспішає з його підписанням та оприлюдненням.
Фахівці сходяться на думці, що зробити його публічним провладним партіям вигідно якомога пізніше. Що дає «гра» у таємничість? Додаткові плюси у підготовці до ведення активного виборчого процесу. Поки тільки вони знають, що там насправді прописано, і які ще «подаруночки» закладені.
Наприклад є інформація про те, що навіть ті норми, які були у проекті до другого читання (сайт ВРУ), на «виході» будуть звучати по-іншому. Це стосується і кількості округів (не дає змоги навіть теоретично прикидати, як розподіляти сили і ресурси), і порядку формування комісій (не відомо хто і як буде висувати членів ТВК, ОВК, ДВК), і ще цілої низки важливих факторів, які будуть суттєво впливати на проведення виборів.
Чим пізніше інші «гравці» про них дізнаються, тим менше у них буде часу готуватися. Цим користуються провладні партії – готуючи свої штаби (частина з яких вже працює досить напружено ще з травня – червня).
Кожен новий день, наближує нас до дня, який, без сумнів, насправді стане знаменним у житті як окремої територіальної громади, так і держави. 25 жовтня, 2015 року внесе кардинальні зміни у життя місцевих громад.
Закон, хоч і не підписаний, але насправді буде доленосним. Три головні нововведення, не говорячи про нюанси і тонкощі та хитрощі політичних технологій (які зашифровані поміж рядків), це:
– висування кандидатів у депутати та на посаду міського голови (у тих територіях де кількість виборців понад 90 тисяч осіб) партіями;
– вибори за «відкритими» партійними списками;
– вибори мерів у два тури.
Такого у політичному житті України ще не було.
Cамовисування поки пішло у небуття. Що буде у подальшому сказати важко. Чи можливий варіант повернення до старої системи? Так, цілком. Не під час цих виборів, а у принципі. Що дає підстави так думати?
У першу чергу те, що ті політики, які вчора наділили партії виключним правом висування кандидатів, вже зараз починають розуміти, що вони зовсім не покращили своє становище, як їм це здавалося. Чому?
Вони забули, що право висувати кандидатів мають всі партії, які зареєстровані відповідним чином, а не тільки ті п'ять, які засідають у Парламенті. Як завжди не додумали. Забули, що в Мінюсті офіційно, на загальнодержавному рівні, зареєстровано 262 партії, більшість з яких має досить розгалужену систему первинних організацій по всій Україні.
У той же час партії, які народилися за останні півтора роки (понад 60), хоч і мають загальнодержавну реєстрацію та на місцевому рівні практично не представлені. Більшість з них не має упізнаності навіть на загальноукраїнському рівні, не говорячи про упізнаності бодай керівників місцевих партійних осередків, а тим більше їх членів. Ці партії не мають й дієвої, сформованої структури, яка дасть можливість працювати.
Партії «небожителі» забули, що вони не одні. Забули, що є ринок, є до кого звернутися. Їх прогнози чи бажання, а точніше просто марення, що всі, хто хоче потрапити у депутати, побіжать до них, виявився просто сном літньої ночі...
Той, хто переконав політичних босів, що ті, хто має гроші, і захочуть притулитися до влади, будуть шикуватися у чергу саме до «великих» партій, їх підло обманув. Вже зараз зрозуміло – прогнози не виправдалися.
Мало того, що «Гіганти» втрачають прихильність електорату через погіршення повсякденного життя, стають заручниками «місцевого фактору», так ще «малі» партії готові запропонувати все теж саме, що й вони, але за значно менші гроші.
А людина, яка на місцевому рівні має ім'я, може не тільки сама привести себе у владу, але й «протягнути» на своїй популярності ще кількох осіб. У Києві не врахували, що «знаковій» особі забезпечити перемогу собі й партії значно простіше, ніж збирати голоси на загальнодержавному рівні.
Давайте порахуємо. Фахівці вважають, що явка на виборах буде не високою, на рівні 35%. Якщо у селі 1000 виборців, то 35% це всього 350 голосів. Для подолання 5% бар'єру треба всього 17,5 голосів. Чи є шанс знайти 18 голосів для людини, яку знають? А якщо таких дві, три? Перемога забезпечена, без особливих проблем.
У Херсоні, станом на 1 липня, було 279 515 виборців. 35% – 97 830 осіб. 5% – 4 892 особи. Скільки це у межах всього міста? Півтори виборчі дільниці у «спальному» мікрорайоні.
Для того, аби перемогти в окрузі, треба набрати відносну більшість голосів. От і виходить, що для того, аби потрапити у сільську раду не треба напружуватися і «підлаштовуватися» під прапори «центрової» партії, яка за це буде вимагати «великі» гроші (дорогий бренд завжди коштує дорожче).
Навіщо купувати щось дороге «закордонне», якщо «місцеве», за реально маленькі гроші, дасть той самий результат? Саме так рахують ті, хто має гроші, і вже пішли шукати підходящі місцеві партійні осередки.
Сьогодні районні управління юстиції завалені запитами щодо надання інформації про реєстрацію партійних утворень на місцевому рівні. А голови партійних осередків, яких колись умовляли посісти посаду, стали «поважними» особами.
І чим менш відома партія, чим менше за нею «гріхів», тим краще. Серед електорату зріс попит на «свіжі» партійні імена. От і виходить, що «монстри», не подумавши як слід, народили собі конкурентів, які їх і «з'їдять».
До дня, коли партії будуть формувати списки, ще є як мінімум місяць, але вже зараз зрозуміло, що маленькі партії можуть собі дозволи сформувати список тільки на окремій території, де будуть упевнені у тому, що у конкретному селі, селищі, районі, маленькому містечку, або навіть місті обласного значення, вони можуть точно привести у ради своїх людей.
Крім того, тут може «спрацювати» ще один чинник, про який я вже говорив. «Безгрішні» партії, можуть собі дозволити утворювати умовні «блоки», яких офіційний закон не передбачає. Ці конгломерації можна назвати «клуби по інтересах» – суть від того не зміниться.
Ні що не заважає партії запросити до нього одразу кілька знакових фігур (людей, які мають розкручене ім'я на певній території), які «заберуть» голоси «гіганта», список якого не матиме знакових прізвищ, а буде триматися на імені Всеукраїнського лідера.
Ще більш складніше буде одіозним партіям, які будують свою упізнаність на неординарності особи лідера, вчинках та поведінці. На загальнодержавному рівні екстравагантність сприймається, на місцевому не проходе. Політика «взагалі» і дії місцевих депутатів – різні речі. Там – «гра». Тут – повсякденне життя.
Виборці розуміють це більш тонко, ніж це здається комусь у Києві. Люди, особливо у маленьких населених пунктах, чітко знають, хто є хто, хто чим займається, і які персональні гріхи має.
Ще раз наголошую: попит на знакові фігури зріс. Не випадково про це заговорили «великі» парті. Там здається, хоч і заднім розумом, але все ж зрозуміли, що яскраві місцеві особи мають більшого значення, ніж загальнодержавні бренди.
Місцеві вибори потребують іншого підходу. Якщо загальнодержавні можна виграти за рахунок партійного ресурсу: імені лідера і ще 5 – 7 розкручених прізвищ, то на місцевому рівні це не спрацює.
«Маленькій» партії, не вкладаючи великих грошей, за рахунок «місцевого ресурсу» значно простіше боротися за перемогу. У її арсеналі реальна людина, яка прийде у кожен двір, під'їзд, до кожного будинку. Це більш ефективніше ніж «київське» ім'я.
Ні Порошенко, ні Яценюк, ні Клично, ні Тягнибок, ні Тимошенко не будуть працювати на селі чи у місті. Як тільки виборці це зрозуміють остаточно, і будуть дивитися на «своїх», на тих хто поруч, хто тут працює і живе у сусідньому будинку, то й результатів буде значно більше.
«Місцеві» можуть прийти до виборців: розповісти про себе, показати свою роботу, довести справами те, що вже зроблено, і переконати у тому, що вони будуть працювати й далі якісно незалежно від партійної приналежності. На перше місце нарешті виходить не приналежність до партії, а професіоналізм і робота на благо конкретного виборця, у конкретному окрузі.
З кого обирати будем: Партій хоч греблю гати, а от «Осіб» обмаль. Політологи переконані: навіть у тому випадку, коли партія «народилася» сьогодні, але вона проведе ефективну виборчу кампанію і відчує те, що потрібно виборцю, то шансів потрапити у раду місцевого рівня у неї значно більше ніж у «монстрів».
Без сумніву будуть й ті, хто будуватиме своє «просування» на суто популістських гаслах: «поліпшення умови життя», «проведення благоустрою», «вирішення проблемних питань» просто наступного дня після обрання. Казки.
Скоріш за все будуть й знайомі обличчя, які делегують «велетні» на вибори міських голів. Там буде розрахунок на партійний бренд. Хоча, слід не забувати, що «великі» політичні партії об'єднуватися не схильні.
«Народний фронт», «Блок Петра Порошенка», Радикальна партія, «Самопоміч», «Свобода», «Батьківщина», «Правий сектор» не знайдуть спільної мови, і будуть йти кожна своїм шляхом. Будуть звинувачувати одна одну в усіх гріхах, прагнучи отримати якнайбільше місць. Не виключається варіант, що можливо окремі партії знайдуть між собою розуміння по окремих населених пунктах (по питанню міського голови).
Відоме прислів'я застерігає: «Ніколи не кажи «ніколи», але говорити про спільні, консолідованої позиції на місцевих виборах «небожителів» не доводиться. Хоча Президент ще два місяці тому заявляв, про можливість об'єднання, та те, що із остаточної редакції Закону зникла норма «блок», чітко говорить про те, що взаємопорозуміння і консенсусу так й не знайшли.
Коли спільної мови не знаходять політики, настає час розумітися людям.
Офіційно виборчий процес стартував ще минулого понеділка (27.07.15.), за сто днів до дня голосування. А Закону, за яким вибори будуть проходити, як не було, так і не має...
Станом на 3 серпня, офіційний сайт Верховної Ради України повідомляє, що закон 24 липня було направлено на підпис Президентові. Та, щось Гарант не поспішає з його підписанням та оприлюдненням.
Фахівці сходяться на думці, що зробити його публічним провладним партіям вигідно якомога пізніше. Що дає «гра» у таємничість? Додаткові плюси у підготовці до ведення активного виборчого процесу. Поки тільки вони знають, що там насправді прописано, і які ще «подаруночки» закладені.
Наприклад є інформація про те, що навіть ті норми, які були у проекті до другого читання (сайт ВРУ), на «виході» будуть звучати по-іншому. Це стосується і кількості округів (не дає змоги навіть теоретично прикидати, як розподіляти сили і ресурси), і порядку формування комісій (не відомо хто і як буде висувати членів ТВК, ОВК, ДВК), і ще цілої низки важливих факторів, які будуть суттєво впливати на проведення виборів.
Чим пізніше інші «гравці» про них дізнаються, тим менше у них буде часу готуватися. Цим користуються провладні партії – готуючи свої штаби (частина з яких вже працює досить напружено ще з травня – червня).
Кожен новий день, наближує нас до дня, який, без сумнів, насправді стане знаменним у житті як окремої територіальної громади, так і держави. 25 жовтня, 2015 року внесе кардинальні зміни у життя місцевих громад.
Закон, хоч і не підписаний, але насправді буде доленосним. Три головні нововведення, не говорячи про нюанси і тонкощі та хитрощі політичних технологій (які зашифровані поміж рядків), це:
– висування кандидатів у депутати та на посаду міського голови (у тих територіях де кількість виборців понад 90 тисяч осіб) партіями;
– вибори за «відкритими» партійними списками;
– вибори мерів у два тури.
Такого у політичному житті України ще не було.
Cамовисування поки пішло у небуття. Що буде у подальшому сказати важко. Чи можливий варіант повернення до старої системи? Так, цілком. Не під час цих виборів, а у принципі. Що дає підстави так думати?
У першу чергу те, що ті політики, які вчора наділили партії виключним правом висування кандидатів, вже зараз починають розуміти, що вони зовсім не покращили своє становище, як їм це здавалося. Чому?
Вони забули, що право висувати кандидатів мають всі партії, які зареєстровані відповідним чином, а не тільки ті п'ять, які засідають у Парламенті. Як завжди не додумали. Забули, що в Мінюсті офіційно, на загальнодержавному рівні, зареєстровано 262 партії, більшість з яких має досить розгалужену систему первинних організацій по всій Україні.
У той же час партії, які народилися за останні півтора роки (понад 60), хоч і мають загальнодержавну реєстрацію та на місцевому рівні практично не представлені. Більшість з них не має упізнаності навіть на загальноукраїнському рівні, не говорячи про упізнаності бодай керівників місцевих партійних осередків, а тим більше їх членів. Ці партії не мають й дієвої, сформованої структури, яка дасть можливість працювати.
Партії «небожителі» забули, що вони не одні. Забули, що є ринок, є до кого звернутися. Їх прогнози чи бажання, а точніше просто марення, що всі, хто хоче потрапити у депутати, побіжать до них, виявився просто сном літньої ночі...
Той, хто переконав політичних босів, що ті, хто має гроші, і захочуть притулитися до влади, будуть шикуватися у чергу саме до «великих» партій, їх підло обманув. Вже зараз зрозуміло – прогнози не виправдалися.
Мало того, що «Гіганти» втрачають прихильність електорату через погіршення повсякденного життя, стають заручниками «місцевого фактору», так ще «малі» партії готові запропонувати все теж саме, що й вони, але за значно менші гроші.
А людина, яка на місцевому рівні має ім'я, може не тільки сама привести себе у владу, але й «протягнути» на своїй популярності ще кількох осіб. У Києві не врахували, що «знаковій» особі забезпечити перемогу собі й партії значно простіше, ніж збирати голоси на загальнодержавному рівні.
Давайте порахуємо. Фахівці вважають, що явка на виборах буде не високою, на рівні 35%. Якщо у селі 1000 виборців, то 35% це всього 350 голосів. Для подолання 5% бар'єру треба всього 17,5 голосів. Чи є шанс знайти 18 голосів для людини, яку знають? А якщо таких дві, три? Перемога забезпечена, без особливих проблем.
У Херсоні, станом на 1 липня, було 279 515 виборців. 35% – 97 830 осіб. 5% – 4 892 особи. Скільки це у межах всього міста? Півтори виборчі дільниці у «спальному» мікрорайоні.
Для того, аби перемогти в окрузі, треба набрати відносну більшість голосів. От і виходить, що для того, аби потрапити у сільську раду не треба напружуватися і «підлаштовуватися» під прапори «центрової» партії, яка за це буде вимагати «великі» гроші (дорогий бренд завжди коштує дорожче).
Навіщо купувати щось дороге «закордонне», якщо «місцеве», за реально маленькі гроші, дасть той самий результат? Саме так рахують ті, хто має гроші, і вже пішли шукати підходящі місцеві партійні осередки.
Сьогодні районні управління юстиції завалені запитами щодо надання інформації про реєстрацію партійних утворень на місцевому рівні. А голови партійних осередків, яких колись умовляли посісти посаду, стали «поважними» особами.
І чим менш відома партія, чим менше за нею «гріхів», тим краще. Серед електорату зріс попит на «свіжі» партійні імена. От і виходить, що «монстри», не подумавши як слід, народили собі конкурентів, які їх і «з'їдять».
До дня, коли партії будуть формувати списки, ще є як мінімум місяць, але вже зараз зрозуміло, що маленькі партії можуть собі дозволи сформувати список тільки на окремій території, де будуть упевнені у тому, що у конкретному селі, селищі, районі, маленькому містечку, або навіть місті обласного значення, вони можуть точно привести у ради своїх людей.
Крім того, тут може «спрацювати» ще один чинник, про який я вже говорив. «Безгрішні» партії, можуть собі дозволити утворювати умовні «блоки», яких офіційний закон не передбачає. Ці конгломерації можна назвати «клуби по інтересах» – суть від того не зміниться.
Ні що не заважає партії запросити до нього одразу кілька знакових фігур (людей, які мають розкручене ім'я на певній території), які «заберуть» голоси «гіганта», список якого не матиме знакових прізвищ, а буде триматися на імені Всеукраїнського лідера.
Ще більш складніше буде одіозним партіям, які будують свою упізнаність на неординарності особи лідера, вчинках та поведінці. На загальнодержавному рівні екстравагантність сприймається, на місцевому не проходе. Політика «взагалі» і дії місцевих депутатів – різні речі. Там – «гра». Тут – повсякденне життя.
Виборці розуміють це більш тонко, ніж це здається комусь у Києві. Люди, особливо у маленьких населених пунктах, чітко знають, хто є хто, хто чим займається, і які персональні гріхи має.
Ще раз наголошую: попит на знакові фігури зріс. Не випадково про це заговорили «великі» парті. Там здається, хоч і заднім розумом, але все ж зрозуміли, що яскраві місцеві особи мають більшого значення, ніж загальнодержавні бренди.
Місцеві вибори потребують іншого підходу. Якщо загальнодержавні можна виграти за рахунок партійного ресурсу: імені лідера і ще 5 – 7 розкручених прізвищ, то на місцевому рівні це не спрацює.
«Маленькій» партії, не вкладаючи великих грошей, за рахунок «місцевого ресурсу» значно простіше боротися за перемогу. У її арсеналі реальна людина, яка прийде у кожен двір, під'їзд, до кожного будинку. Це більш ефективніше ніж «київське» ім'я.
Ні Порошенко, ні Яценюк, ні Клично, ні Тягнибок, ні Тимошенко не будуть працювати на селі чи у місті. Як тільки виборці це зрозуміють остаточно, і будуть дивитися на «своїх», на тих хто поруч, хто тут працює і живе у сусідньому будинку, то й результатів буде значно більше.
«Місцеві» можуть прийти до виборців: розповісти про себе, показати свою роботу, довести справами те, що вже зроблено, і переконати у тому, що вони будуть працювати й далі якісно незалежно від партійної приналежності. На перше місце нарешті виходить не приналежність до партії, а професіоналізм і робота на благо конкретного виборця, у конкретному окрузі.
З кого обирати будем: Партій хоч греблю гати, а от «Осіб» обмаль. Політологи переконані: навіть у тому випадку, коли партія «народилася» сьогодні, але вона проведе ефективну виборчу кампанію і відчує те, що потрібно виборцю, то шансів потрапити у раду місцевого рівня у неї значно більше ніж у «монстрів».
Без сумніву будуть й ті, хто будуватиме своє «просування» на суто популістських гаслах: «поліпшення умови життя», «проведення благоустрою», «вирішення проблемних питань» просто наступного дня після обрання. Казки.
Скоріш за все будуть й знайомі обличчя, які делегують «велетні» на вибори міських голів. Там буде розрахунок на партійний бренд. Хоча, слід не забувати, що «великі» політичні партії об'єднуватися не схильні.
«Народний фронт», «Блок Петра Порошенка», Радикальна партія, «Самопоміч», «Свобода», «Батьківщина», «Правий сектор» не знайдуть спільної мови, і будуть йти кожна своїм шляхом. Будуть звинувачувати одна одну в усіх гріхах, прагнучи отримати якнайбільше місць. Не виключається варіант, що можливо окремі партії знайдуть між собою розуміння по окремих населених пунктах (по питанню міського голови).
Відоме прислів'я застерігає: «Ніколи не кажи «ніколи», але говорити про спільні, консолідованої позиції на місцевих виборах «небожителів» не доводиться. Хоча Президент ще два місяці тому заявляв, про можливість об'єднання, та те, що із остаточної редакції Закону зникла норма «блок», чітко говорить про те, що взаємопорозуміння і консенсусу так й не знайшли.
Коли спільної мови не знаходять політики, настає час розумітися людям.
Сергій ОСОЛОДКІН
