Кожній «мікро-громаді» Херсонщини - свого кандидата у депутати

Кожній «мікро-громаді» Херсонщини - свого кандидата у депутати

Нагадаю: у жовтні Українці будуть обирати депутатів місцевих рад, а також міських, сільських та селищних голів. Питання більш ніж суттєве... Я думаю, що вже сьогодні громада повинна розпочати широке обговорення проблемних питань, з якими ми обов'язково зіштовхнемося: якими повинні бути ті люди, які прийдуть у владу на найближчі 5 років, які й будуть визначати те, як і у який спосіб будуть розвиватися місцеві громади.

Питання тим більше актуальне, у світлі так званого місцевого «реформування», з відповідною «реорганізацією» та «модифікацією», адже, якщо воно насправді відбуватиметься, то саме від депутатів місцевих рад буде залежати вирішення великої кількості питань, кожного населеного пункту.

Скоріш за все саме депутати, які прийдуть восени, вирішуватимуть долі своїх громад щодо їх існувати як самостійних одиниць, чи вони будуть «злиті» з сусіднім районом, а то й областю. Наскільки депутати будуть підконтрольні владі та «керовані» нею, настільки вони будуть насправді перейматися долями своїх співгромадян. Саме від їх «свободи», «волі», «не заспокоєності» буде залежати майбутнє громади.

Херсонцям вже зараз важливо розуміти, що від тих, хто прийде у новий склад ради – напряму буде залежать життя міста та його мешканців щодо вирішення економічних питань, з урахуванням того, що місцеві влади, можливо, насправді отримають самостійність та незалежність від «центру».

У світлі «укрупнення», херсонцям, ще до осені, доведеться визначитися із питанням: чи будуть у місті районні ради (чи будуть туди обирати депутатів). Питання не просте, адже депутати це ті люди, які приймають рішення, «дієвість» яких підтверджується наявністю повноважень.

Зараз у Херсоні існують три районні ради. Та чи є у руках їх депутатів бодай якісь владні інструменти, які б давали можливість впливати на життя району?

Питання щодо необхідності збереження районних рад постає кожен раз, коли приходить час виборів. Районні ради, у таких містах як Херсон, це не що інше, як історичний наслідок минулого устрою. Депутати були й тоді. Їх обирали. Але, чи були у них вже тоді повноваження? Чи є у них в руках дієві важелі впливу на ситуацію сьогодні?

Районні депутати (таких міст як Херсоні), як не мали, так і не мають у своїх руках двох головних чинників, які б давали їм можливість діяти самостійно: фінанси та обов'язковість виконання їх рішень. Цими повноваженнями наділені депутати міської ради, які приймають рішення (земля, оренда, будівництво тощо) та «ділять» бюджет (кому, скільки, за що, на підставі чого). Крім того, у їхніх руках сконцентровані важелі організації та контролю за роботою всіх комунальних підприємств, як сфери ЖКГ так і транспорту, зв'язку, торгівлі тощо.

Я переконаний, що саме сьогодні, перед тим як проводити наступні вибори, слід нарешті прийняти принципове рішення: чи потрібна Херсону така система місцевих органів влади? Слід або прибрати міських депутатів і передати їх повноваження у райони (на чому наполягають окремі політики вже не перший рік), або прибрати районні ради.

Але, якщо зникнуть міські депутати, то залишаться питання, які сьогодні залишаються без конструктивної відповіді: як ефективно наповнювати та розподіляти бюджет; як утримувати загальноміську транспортну інфраструктуру; як буди із: водою, каналізацією, електрикою, шляхами, медициною, освітою... ще цілим рядом питань? Питання спірне, але воно на часі, його слід детально обговорювати і вирішувати.

У світлі принципово нових підходів до формування органів місцевого самоврядування, ще більше загострюється питання персонального складу депутатського корпусу та способу їх висування і обрання: за мажоритарною системою, за партійними списками (висуванням), чи слід зберегти існуючу систему – змішану: самовисування, висування партіями, партійні списки?

Партії

Якщо партія має право відповідно до чинного законодавства висувати кандидатів у депутати (реєстрація у місті, районі, області), то вона може, як сформувати список із тієї кількості претендентів, який не перевищує граничний рівень депутатського складу ради (у Херсоні 75 депутатів), так і висувати кандидатів у мажоритарних округах.

Сьогодні, за різними підрахунками, в області зареєстровано біля 140 партійних осередків, на той час, як у Херсоні їх налічується від 60 до 65. Зрозуміло, що більшість політичних брендів не те, що не «розкручені», а їх назви нічого не говорять навіть фахівцям. Скоріш за все, як на обласному, так і на міському рівні, участь у процесі візьмуть не більше 10 – 13 партійних брендів.

Хоча, не можна виключити й той варіант, що окремі партії будуть «торгувати» ім'ям серед тих, хто захоче висунути громадян списком, або одноосібно з розрахунку на «вимогу часу»: «потрібні свіжі імена». Це можуть бути особи, яких населення упізнає, але які не хочуть бути причасними до імен «брудних» партій. Скоріш за все такі партії, будуть шукати «безпартійні» мажоритарники, якщо скасують норму «чистого самовисування» (що майже неможливо, адже крім того, що є здоровий глузд, у «партреформаторів» на це просто немає часу – зміни у Конституцію потребують багато фізичного часу).

Що б не говорили про те, що «мажоритарники» «підкупають» виборців і «продаються» олігархам, я все ж вважаю, що ця форма була й залишається найбільш демократичною, і має право на подальше існування. Тільки у такий спосіб людина з «вільним» поглядами та певними життєвими позиціями може прийти у владу самостійно і потім залишатися вільною і незалежною від диктату партійного керівника, або того, кому через півроку продадуть фракцію.

Не секрет, що за рахунок «розкрученого» партійного імені у владу потрапляють особи, які потім шукають під кого «лягти» для того, аби заробляти. «Продажність» партійної номенклатури часто породжують «непорозуміння» між тими, хто висував, хто висувався та тими, хто голосував.

Місцеві списки формують під «гучне» ім'я (партії, лідера), а коли список «приходить», керівник місцевого партійного осередку починає шукати – чиї інтереси «захищати». Хто запропонує більше грошей, той і отримає карману групу чи фракцію, яка буде 5 років лобіювати інтереси особи, яка й поруч не стояла з виборчим процесом.

Прикладів такого українського «парламентаризму», можна навести скільки завгодно. Коли таке стається, тоді, іноді, виникають складності «внутрішнього характеру»: знаходяться депутати, яких не задовольняє така форма «роботи», і вони або відмовляються голосувати під диктат, або взагалі виходять зі складу фракції. Саме тут й виникають «проблеми» з «командною грою»...

Часто-густо для виборців дії такого «відщепенця», подають як дії людини, яка відходить від «лінії партії». Хоча, на ділі, саме ця людина й є принциповим політиком. Пригадайте події у ВРУ (це стосується ситуацій у різних партіях).

Саме тому суспільство шукає відповідь на питання: як утримати партію у рамках заяв, з якими вона йшла на вибори? Яким повинен бути дієвий механізм контролю та впливу аби вирішити дві проблеми: захистити виборця (аби його не обманювали), захистити депутата (від продажності керівництва фракції).

Мажоритарники

Зрозуміло, що мажоритарникам у цьому питанні простіше (і саме тому партійні функціонери постійно давлять на те, що треба прибирати цей інститут), адже вони працюють самостійно. Над ними немає іншого контролю як власне сумління і людська порука, якою вони заручилися під час виборів.

Партії. Списки

Чи спасуть ситуацію т.з. «відкриті списки»? Чи гарантують вони, що партія буде виконувати взяті на себе зобов'язання? «Партійний список», це все та ж сама купівля «кота у мішку». Прізвища хоч й «відкриті», але для більшості із виборців вони нічого не говорять (я вже говорив: за гучним ім'ям партії чи її лідера, можуть стояти які завгодно особи). «Ім'я» відомо на загальнодержавному рівні, а хто прийде на місцевому? Де гарантія, що це будуть ті люди, які будуть працювати так, як це задекларовано лідером або партійним брендом?

Ми маємо скільки завгодно прикладів і минулого, і теперішнього скликань, коли через «списки» людей, які далекі від партійних ідей, виборці «ведуться» на «ім'я», але це зовсім не гарантує їм, що на місцевому рівні депутати будуть робити те, що робить партія на загальнодержавному. Гарантій якості підбору кадрів ніхто не дає.

Тим більше, що всеукраїнський лідер не формує місцеву «команду». Цими питаннями займаються місцеві «клерки», у яких власні погляди, відповідно з якими вони формують список з тих людей, які оплачують свій прихід у владу, і які потім діють так, як їм заманеться.

Проблема народилася не сьогодні і весь час залишається актуальною. Виборцям настав час вчитися розпізнавати обман і почати розуміти, що партія на всеукраїнському та місцевому рівнях – це суттєві різниці.

Місцевий лідер

А тому я знову й знову повертаюся до мажоритарної складової. Тут все простіше і більш відкрито. Тут виборцям значно простіше привести у владу ту особу, яка їм відома, яка є справжнім місцевим лідером (зовсім не обов'язково нарівні всього міста) на рівні окремого мікрорайону, або, навіть, ще більш мінімізованого формату – виборчого округу.
Як створити місцевого лідера, у виборчому окрузі?

Я переконаний, що вже сьогодні слід шукати шляхи підходу до формування такого лідера, щоб через 5 місяців, коли розпочнеться виборчий процес, цієї проблеми вже не виникало. Якщо проблему почати вирішувати вже сьогодні, а не займатися нею останньої хвилини, то це дасть можливість зробити так, аби до влади від конкретної територіальної громади, конкретного виборчого округу прийшла конкретна людина, яку потім не треба буде шукати «днем з вогнем».

Нагадаю, що депутатів у місті Херсоні може бути 75 (сьогоднішня кількість). Для початку треба дати відповідь на питання: «що головне» - депутат повинен представляти політичну силу чи громаду, населення, тих, хто живе у конкретно визначеній частині міста?

Дуже хочу вірити, що саме під час цих виборів, нарешті, в нашому місті запанує новий принцип відбору претендентів – персональної відомості конкретної особи, яка відома конкретними справами.

Хочеться вірити, що саме цей принцип допоможе нам вперше обрати тих людей, які після приходу в міську раду, будуть відстоювати інтереси не окремих осіб, які оплатили їх прихід у владу, а працюватимуть на громадян-виборців свого мікрорайону, чи навіть окремих будинків.

Нагадаю, що у великих мікрорайонах міста депутатом може стати людина, яка зацікавить мешканців всього кількох великих будинків. Досить подивитися на «виборчу» мапу міста для того, аби зрозуміти, що у т.з. «спальних» мікрорайонах є такі округи, які включають у себе всього від 30 до 40 компактно розташованих будинків.

Наприклад округ № 33 («Таврійський»), включає у себе 33 будинки, у яких проживає 7 862 виборця, а розташовані вони всього по 3 вулицях. Округ № 12 («Корабел»), там всього по 4 вулицях, розташовано 44 будинки, у яких проживає – 6 795 виборців. Або округ № 21 («Шуменський»), на 5 вулицях, у 37 будинках проживає – 7 422 виборця.

Зрозуміло, що там, де виборці проживають більш компактно, де вони більш об'єднані просторовими кордонами – там простіше знайти ту людину, яка відома, і на яку можна зробити ставку. І навіщо партійність? Навпаки, партійна приналежність може стати потім на заваді, не дасть можливості бути «вільним» від партійної дисципліни. Головне, аби людина була добре знайома із тими справами, якими вона буде займатися, і була знайома тим, хто проживає у конкретному місці.

Що заважає громаді кожного конкретного будинку (або одразу кільком, які утворюють один двір) провести збори, і запропонувати конкретну особу? Таким чином, на першому етапі, може набратися 10 – 15 осіб. Далі серед них провести праймеріз – познайомитися із програмами, подивитися на здобутки, на життєву позицію, на авторитет у місцевій мікро-громаді, і тоді вирішувати який із претендентів місцевого рівня буде готовий працювати. Якщо визначити таку людину завчасно, то потім проблем із її обранням не буде.

Ще краще якщо це буде людина, яка працює у домовому комітеті, або є керівником якогось ОСББ. Не треба забувати, що місцеві депутати працюють на громадських засадах – їх ніхто не звільняє з основного місця роботи, а для того, аби працювати на громаду, треба мати чималу кількість «вільного» часу для того, аби займатися певними питаннями.

Це далеко не легка і проста справа, а тому слід заздалегідь розуміти, що керівник великого підприємства, або приватний підприємець, або той, хто працює на посаді у державних установах чи комунальних закладах, це люди не просто зайняті, а вони ще й досить «контрольовані» та «залежні» - ними вкрай легко «управляти» або керівнику адміністрації, або органу місцевого самоврядування. Ви колись над цим замислювалися? А було б слід.

Якими шляхами рухатися? Часу на роздуми вже немає. Час діяти. Що краще: вивчати партійні гасла, які потім ніколи не будуть втілені у життя, чи будувати своє майбутнє самим – шукаючи місцевого лідера?

Сергій ОСОЛОДКІН

P.S. Автору будуть цікаві ваші думки Этот адрес электронной почты защищен от спам-ботов. У вас должен быть включен JavaScript для просмотра.  

Херсонцы в твиттере