Зустрінемося після перемоги...

Зустрінемося після перемоги...

Переглядаючи репортаж по телебаченню про ротацію бійців 3-го Львівського територіального батальйону оборони, вдивляючись в обличчя стомлених солдатів, я зупинила свій погляд на знайомих рисах: родинка, великі карі очі.  «Це наш Саша!», — з гордістю вигукнула я, адже у далеких 1980-х у Володимиро-Іллінській школі Олександр Дмитришин був моїм першим учнем, а я його першою вчителькою.

Запрошення на зустріч з ним і для мене, і для однокласників було несподіваним, тому змогла приїхати до Володимиро-Іллінки, що в Новотроїцькому районі, тільки частина класу, інші були на телефонному зв'язку. Весь вечір ми спілкувалися, сперечалися, дивувалися і згадували, згадували, згадували...

Після школи Сашко переїхав на Львівщину, на батьківщину своєї родини. Одружився, має трьох чудових синів, дружину Оксану. Коли розпочалися буремні події в країні, він пішов служити в зону АТО, на Луганщину. Півроку був бійцем 3-го Львівського батальйону.

На очах нашого Сашка відбувалися жахливі події. Але його духовний порив утвердити гідність, славу, велич, могутність нашої держави передався усім нам. Його побратими, як і він, дорожать тим, чим не поступляться ні за яких обставин: гідністю та честю. Усвідомлене, глибоко продумане рішення бути на передовій свідчить про твердість духу цих людей. Сашко і раніше відзначався рішучістю і прагнув справедливості. Був бійцем миротворчого контингенту в Іраку, про що свідчать фотографії, посвідчення учасника бойових дій. І от тепер знову на передовій. У мирний час Олександр — представник мирної професії. Він — будівельник. Півроку тому його бригада закінчила будівництво великого православного храму на Львівщині, звідки й був мобілізований до війська. Зараз невелика відпустка — і знову на передову.

Ми пишаємося вами, наші захисники! Ми пишаємося тобою, Сашко Дмитришин, вами, наші воїни з Бехтерів, яких на передовій тринадцятеро. Ми вражені вашою готовністю боротися з тим, хто зазіхнув на свободу і незалежність нашої держави. Відданість і непримиренність відзначає цих людей, і їхній вчинок ми називаємо подвигом. Дякуємо нашим солдатам за нього. Шануймо їхні родини не тільки словом. Я не закликаю перераховувати великі гроші на банківські рахунки, прошу бути чуйними і уважнішими: надавати посильну допомогу — нарубати дров, налагодити водопостачання, допомогти по господарству. Передати поміч «з рук до рук», підтримати добрим словом наших бійців — нашого Сашка Дмитришина і всіх солдатів, добровольців, миро­творців, мобілізованих по всій Україні. Вони всі є частиною нашого народу і повторюють його багатовіковий шлях: «За синєє небо, за жовте колосся боротися треба, щоб краще жилося».

Зустріч випускників Володимиро-Іллінської ЗОШ 1994 року відбудеться після Перемоги. А вона обов'язково буде! Бо в цьому впевнені наші бійці. Бо так сказав наш Саша Дмитришин!

Вікторія КОПЦЕВИЧ

Володимиро-Іллінка — Бехтери