Нагадаю, що відповідно до Конституції України депутати набувають свого статусу тільки після того, як приймають Присягу. Допоки цього не сталося – вони все ще не легітимні, а, отже, приймати будь-які законодавчі акти не мають права. Чим же тоді, насправді, є ця «Коаліційна угода»? Свою експертну думку з питань стосовно цього питання ми попросили висловити народного депутата України VII скликання, кандидата економічних наук Володимира САЛЬДО.
КОР. Володимире Васильовичу, якщо депутати поки що й не депутати, то що ж вони підписали минулої п'ятниці та ще й у стінах Верховної Ради?
В.С. До моменту прийняття Присяги, і я про це вже говорив, – це люди, які обрані народними депутатами, але офіційно цього статусу ще не набули. Депутатами вони стануть після того як, відповідно до Конституції, на першому урочистому засіданні новообраного складу парламенту в присутності Президента, Голови Конституційного Суду та інших офіційних осіб присягнуть на вірність народові України. Готує перше засідання Підготовча група з числа майбутніх депутатів.
А документ, який члени Підготовчої групи підписали минулої п'ятниці, можна назвати декларацією про наміри – що депутати робитимуть після прийняття Присяги і формування фракцій. Підкреслю, що Коаліційна угода підписується фракціями. А їх, згідно з Регламентом Верховної Ради, ще треба сформувати.
КОР. Зрозуміло. Тоді обговоримо, що ж саме декларують майбутні депутати. Те, про що так багато говорили, виявилося не таким вже й важливим?
В.С. Тут я з Вами не погоджусь. Для кожної людини чи політичної сили є свої пріоритети і своє бачення важливості чи не важливості того або іншого питання, того чи іншого документа.
Хоча, просто впадає в очі те, що в опублікованих документах є певні розбіжності із обіцянками, які давалися під час виборчого процесу. Наприклад, з остаточного варіанту тексту, який було опубліковано у ЗМІ, зникли деякі, на мою думку, ключові моменти.
КОР. Що Ви маєте на увазі?
В.С. З остаточного тексту зникли такі ініціативи, як введення податку на розкіш. Я думаю, що всі чудово пам'ятають, скільки про це говорили. І що ми маємо? Так, пропонується запровадити податок на нерухомість у розмірі 25 грн. на кожен квадратний метр. Але, податок буде поширюватися не лише на громадян, які мають «елітне» житло (при цьому немає визначення терміну «елітне»), ним будуть обкладати кожен будинок і кожну квартиру. Чи припустимо таке, коли в Україні панує криза, практично, щодня знижується вартість національної валюти (за різними підрахунками до кінця тільки поточного року вона може впасти до 25%), у людей реально зменшуються доходи, а індекс інфляцій «скаче» у гору чи не кожного дня. То де ж соціальна справедливість, про яку так багато говорили?
КОР. Чим, на Вашу думку, викликані такі непомірні навантаження на пересічних громадян?
В.С. Факторів декілька. Але, умовно, їх можна поділити на дві групи: об'єктивні та суб'єктивні.
Об'єктивні – війна на Сході (яка, у свою чергу, розпочалася суто із суб'єктивних причини), непрофесіоналізм Уряду та керівників Національного банку України. А до суб'єктивних, скоріш за все, я б відніс кадрові призначення. Чого гріха таїти, вони сьогодні відбуваються із урахуванням політичної кон'юнктури та наближеності до владних тіл. Фактично, у цьому питанні (хоча про це і не говорять голосно), ніяких суттєвих змін у порівнянні із владою, що була перед тим, не сталося. Просто людей, призначених попередньою владою, навіть, якщо вони не були до неї лояльні, сьогодні лише на підставі цього звільняють. Прикро, але доводиться констатувати, що до влади приводять далеко не завжди компетентних спеціалістів. Головний чинник – «чи був він на Майдані». Про який професіоналізм у такому випадку може йти мова?
Тому і з'являються, періодично, законопроекти, підготовлені Урядом, які знову й знову збільшують фінансове навантаження на пересічних громадян.
В Угоді я не побачив того, чи збираються нові депутати оподатковувати «розкіш». Жодного слова про оподаткування «офшорних операцій». Але ж відомо, що саме через ці «зони» Україна втрачає сотні мільйонів, якщо не мільярдів, грошей щорік. Виходить, що вісі обіцянки заборонити роботу через «офшори» були не більше ніж популістськими заявами у передвиборчій кампанії.
Прикро, що на цьому питанні не загострила увагу жодна політична сила з тих п'яти, які підписалися під Угодою.
КОР. У світлі того, що у проекті бюджету немає жодного слова про підвищення зарплат, пенсій, соціальних виплат, що це може значити для людей?
В.С. Змушений вас розчарувати, у варіанті підготовленого цим Урядом проекту бюджету, про який йде мова, у 2015 не лише не планується підвищення, там закладено «заморожування» пенсій та зарплат. Взагалі не йдеться про підвищення соціальних стандартів. Натомість, планується, що гроші на соціальні програми в цілому по державі будуть зменшені.
Що ж до людей, реалії для них такі: пересічним українцям загрожує ситуація, коли держава вирішуватиме всі свої проблеми за рахунок саме того «маленького» українця, про якого так «турбувався» один із наших Президентів. При цьому інтереси окремих великих фінансово-олігархічних груп не будуть зачеплені, вони залишаться непорушними.
КОР. Як? У чому це буде відображатися?
В.С. Відповідь на поверхні. Що, у першу чергу, турбує власника землі?
КОР. Плата за використання – орендна ставка.
В.С. Правильно. Так от, у проекті бюджету на наступний рік рентну плату за користування надрами хочуть не те що збільшити чи залишити на сьогоднішньому рівні, її планують зменшити (до речі, в Україні ця ставка найнижча в Європі, чому й попит...).
КОР. А щодо прогресивного оподаткування? Обіцяли: той, хто більше отримує, той і платити буде більше?
В.С. Про це у проекті Коаліційної угоди також не сказано жодного слова. Чому так? Риторичне запитання..
КОР. У кількох словах про формування Коаліції. Чи буде вона довго жити? Чи всі партії, які поставили свої підписи, отримали те, чого прагнули?
В.С. Ми з вами на цю тему вже говорили, і я коротко тоді сказав, що, скоріш за все, про повне задоволення потреб кожної окремої політичної сили сьогодні не йдеться взагалі.
Якби одна з політсил, скажімо, «Блок Петра Порошенка» привела до парламенту максимально можливу кількість голосів, тоді формувати Коаліцію було б значно простіше. А так, доводиться не просто домовлятися, а дуже тонко лавірувати у дуже щільній шпаринці.
Договір про «широку коаліцію», у першу чергу, вигідний саме Порошенку. Я переконаний, що, у його баченні, коаліція в Раді має не просто приймати Закони. Вона має бути здатною до проведення Конституційної реформи, а для цього треба мати стабільні 300 голосів. Причому, не тільки сьогодні, а й через півроку. Адже відомо, що вносити зміни до Конституції можна тільки двома сесіями, тобто. з інтервалом, щонайменше, у півроку. А тому треба мати не просто ситуативну більшість у 226 голосів, а сталу – у 300. І взагалі, зверніть увагу: шостий Президент вшосте планує змінювати Конституцію, як кажуть «під себе».
КОР. Зараз заявлено, що майбутня коаліція «нараховує» 305 голосів? Чи достатньо цього?
В.С. Чи є ці голоси насправді, ми дізнаємося тільки після того, як коаліція буде утворена. Зараз, з політичної точки зору, можна говорити про що завгодно, але це – лише прогнози.
Звичайно ж Порошенкові вигідно мати сталу «більшість» щонайменше у 320 – 330, а краще у 350 голосів. Але де їх взяти? Мажоритарників на цей раз просто так до «більшості» не загнати, а їхні голоси не так-то й просто буде перекупити. Хоча, зрозуміло, що у влади важелів впливу більш ніж вдосталь.
КОР. Гроші?
В.С. Ні, цей інструмент вже давно не головний. Він годиться тільки для «бідних» депутатів. Більша ж частина, і, в першу чергу, це керівники партій та основні «спонсори», які фінансували вибори, мають бізнес. І от саме тримання бізнесу на «гачку» через правоохоронні органи, прокуратуру, СБУ, суди є найбільш ефективним способом прийняття «правильних» рішень. Крім того, бюджетне фінансування, проведення тендерних закупівель – саме ті речі, які й заставлять депутатів бути слухняними та лояльними.
Саме тому утворення «широкої» коаліції дає можливість Президенту уникнути зворотного шантажу, з боку якоїсь окремої політсили. Адже, у певний момент може статися, що той самий Ляшко з його 22 голосами може мати «вирішальне» слово під час потрібного голосування. Щоб цього уникнути, і є сенс утворити, насправді, «широку», а точніше сказати «велику» (за кількістю депутатів) «конституційну більшість». Для Президента це зараз дуже важливо, і я думаю, що у вирішенні цього питання його не зупинять ніякі перестороги...
КОР. Чи вигідно мати широку коаліцію Яценюку?
В.С. Він теж має свої вигоди. «Широка» коаліція допоможе Прем'єрові, до певної міри, «диктувати умови Президенту», вона здатна «нівелювати» авторитет Порошенка у новому складі Кабміну.
Для цього може знову згодитися Ляшко. Він, як колись Тягнибок, виконуватиме «брудну» роботу – «наїжджати» на Президента. Буде каменедробильною машиною, щоб «руйнувати стіни». І образ, з якими він йшов на вибори, дуже для цього зручний. Адже це буде грати йому на руку, як «борцю» за народ. Інше питання, як до цього поставляться його «господарі». Чи будуть вони задоволені такою роллю Ляшка? Хоча, з іншого боку, тут можна грати на випередження і працювати від зворотного: «Ми – не нападаємо, ви – не чіпляєте певні питання» або «Надаєте нам преференції». Не випадково Ляшко у перший день переговорного процесу заявив, що претендує (сам, особисто) на посаду Міністра внутрішніх справ. Я далекий від думки, що він збирається наводити лад у державі. Скоріш за все, його цікавлять важелі впливу, які дає ця посада.
КОР. І, як Ви думаєте, чи є у нього шанси її посісти?
В.С. Думаю, що при звичайному розкладі сил це малоймовірно. А от якщо розмова буде вестися про «конституційну» більшість, тут можливі варіанти. Хоча, сьогодні Ляшко не має «голосової» ваги, щоб отримати таке «важке» крісло. Якби прогнозовані 40 – 45 голів, от тоді б...
КОР. Я так розумію, що в цьому складі парламенту головним гаслом може стати: «Проти кого сьогодні товаришуємо?»
В.С. На жаль, і справа лише у ціні питання...
КОР. Ну і хто, на Вашу думку, буде у кріслі Спікера, а хто – Прем'єра?
В.С. Гадати на кавовій гущині – справа не з кращих. А от стосовно прогнозу, можу припустити, що питання, судячи із заяви Президента, вже вирішено: Прем'єр – Яценюк, Спікер – Гройсман.
У такий спосіб Президент вбиває «двох зайців». З одного боку, заспокоює Яценюка з його прем'єрськими «європейськими» амбіціями, з іншого – ставить до керма єдиного законодавчого органу свою людину і, у разі потреби, знайде можливість якось та вплинути на Яценюка. Інструментів багато.
КОР. А амбіції Турчинова? Як бути із ним?
В.С. Як би не складалося, Президент не віддасть дві основні владні фігури у «чужі» руки. Він розуміє: якщо на перших посадах у парламенті та Кабміні будуть люди Яценюка (а, тим більше, він сам), гілка влади Президента значно послабляється. Які повноваження в нього залишається? «Подання»? А Верховна Рада буде їх валити. Накладання «вето»? А Верховна Рада буде їх долати. «Гримати» на Кабінет Міністрів? І що? Не він призначає Прем'єра, а Рада. Турчинов хоч й не великий майстер політичних ігор, але не останній у плетінні інтриг, чи даремно стільки років був «під Тимошенко»... Тож, того, що два крісла обіймуть не люди Президента, я думаю, Порошенко не допустить... Хіба, що ситуація складеться квазіаномально...
Подивимося ...
КОР. Дякую, Володимире Васильовичу. До розмови про коаліцію та перспективи розвитку ситуації, ми з Вами, з Вашого дозволу, ще повернемося.
В.С. Завжди, будь ласка.
Отже, ситуація, з економічної точки зору, стала не ліпшою, а тільки погіршується. І думка нашого експерта лише підтвердила: не так все й «красиво» складається для пересічних громадян у ситуації, яка зараз виходить на повірку.
Якщо прогнози Володимира Сальдо справдяться (а, судячи з усього, так і буде), нам, «маленьким» Українцям, знову доведеться затягувати паски і констатувати, що об нас з вами знову «витерли ноги»... А так хотілося вірити у щось «високе» та «яскраве»... Не вийшло.
Василь КУРУКОВ
