Пам’яті Андрія Матросова

Пам’яті Андрія Матросова

Минає вже три роки, як на обмерзлій скадовській дорозі 16 лютого пішов з життя наш колега і товариш. Але все у повсякденному житті редакції й досі нагадує нам про непоправну втрату.

Гортаєш підшивку газети – і раптом бачиш статтю Андрія, виповнену енергією, прагненням, допитливістю справжнього дослідника. Забувши про справи, перечитуєш публікацію, що втрапила на очі, і вже вкотре згадуєш його спокійне вміння переконувати, його ненав'язливий хист наполягти на своєму, його тонку іронію, його здатність добитися успіху в усьому, за що б він не брався.

Він дуже швидко навчився писати прекрасні статті, він якось непомітно для всіх нас став справжнім майстром фотографії, а тому, коли Андрій почав проявляти дивовижні організаторські риси, ніхто вже й не дивувався. Бо все списували на таланти, якими він, здається, був наділений від народження. Але мало хто усвідомлював, який труд проглядався за цими його успіхами. Якось з іншого кабінету мені довелося почути його настанови молодому фотокореспондентові. Андрій оперував такими знаннями параметрів і можливостей фототехніки, здобутими під час повсякденного власного експериментування, що на це б пересічному аматорові знадобилося б півжиття.

А ще він любив мріяти. Але й мрії його були особливими. То на перший погляд вони мали невагомість фантазії. Бо насправді опиралися на тверезий, майже математичний розрахунок. Він мріяв про велике кіно, мріяв про хатину в лісі, де зможе займатися любими йому справами, мріяв про нове обличчя міжнародного кінофестивалю Docudays UA, продюсером якого він був. Тож зараз навіть важко навіть збагнути, чим би він ще порадував рідних, товаришів та колег і як би він ще засвідчив про свої обдарування – йому виповнився всього 41 рік.

Часто, шукаючи в архіві знімки для чергового номера газети, я натрапляю на його фотографії. Вони довго-довго не "відпускають", вони змушують вдивлятися у побачене і зупинене для нас Андрієм Матросовим. По його фотографіях ніяк не можна ковзнути байдужим поглядом. Дивишся, вдивляєшся і згадуєш формулу геніального українського прозаїка: "Немає загадки таланту, є вічна загадка любові"!

P.S. Оргкомітет Міжнародного фестивалю документального кіно про права людини Docudays UA заснував премію імені Андрія Матросова, яка щороку вручається фільму, в якому його друзі й колеги побачать найбільше любові. Нині вони готують фотовиставку Андрія, яка відбудеться під час 10-го фестивалю, з 22 по 28 березня, в київському Будинку кіно.

Леонід Бондарчук, "Вгору"