Каховка відкрила обійми

Наталія Помаз та два її сини – 17-річний Костянтин і 8-річний Богдан – покинули в рідному Краматорську все: домівку, роботу, навчання... з однією метою: опинитися якнайдалі від жахіть справжньої війни.

«Місто звідусіль оточене блокпостами. Світло вимкнене, пів-міста без води... – Наче страшний сон, — згадує Наталія Олегівна останні місяці життєвих реалій краматорчан. – Позаяк телебачення і радіо майже всюди відсутнє, інформацію про те, що відбувається, брати нізвідки. Все на рівні пліток...

Хлопці фактично нормально не закінчили навчальний рік. Особливо натерпілися страху за Костю, коли він, студент, поїхав здавати екзамени, а в цей час розпочалися бойові дії. Викладач не встиг попередити його, щоб залишався дома. У мене в місті був невеличкий бізнес – палатка, де я торгувала кондитерськими виробами.

Але з тих пір, як з Донецька перестали надходити товари, я фактично залишилася без роботи, без коштів до існування і без якоїсь надії у майбутньому відродити мій бізнес. Ось це й стало останньою краплею нашого терпіння, це спонукало виїхати з міста, що називається навмання... Взявши з собою деякі речі та домашню кицьку, разом іще з однією сім'єю – нашими друзями – ми поїхали вглиб України, туди, де не стріляють...

Я народилась у Сибіру, але все своє свідоме життя провела в Краматорську, себто в Україні, й у мене навіть не виникло думки виїжджати до Росії. Я – за єдину й мирну Україну. І рада, що на нашому шляху зустрілося таке чисте, привабливе й затишне містечко як Каховка. Міська влада зустріла нас дуже тепло, відразу ж поселила в готель «Таврія».

Нашою долею особисто опікувався заступник міського голови Павло Пуляєв. Дякуємо йому і всім посадовцям, хто долучився до нашого влаштування. Плани будувати дуже важко. Я не знаю, на який час ми опинились у Каховці. Але не виключаю можливості, якщо зможу знайти тут якусь роботу, залишимося жити у вашому гарному місті» - розказала свою невеселу історію Наталія Помаз.

«Каховська Зоря»