Нардеп від Херсонщини Микола Дмитрук: «У політиці немає місця емоціям»

Країну продовжує лихоманити... І на цьому тлі, іноді, й годі зрозуміти високі геополітичні процеси, невиразні державницькі рішення і місце в усьому цьому нагальних, але таких земних людських проблем.

Якою має бути внутрішня і зовнішньополітична позиція України у сьогоденні – свою думку попросили висловити народного депутата України Миколу Дмитрука.

- Миколо Іллічу, ви в «чорному списку» українських парламентарів, яким заборонили в'їзд у Крим...

- Знаєте, особисто я й до того, не був частим гостем у Криму. А якщо серйозно: я приймав присягу на вірність Україні і, як народний депутат, гарантував, що буду відстоювати цілісність держави. Тому, як громадянин своєї країни і просто, як людина, засуджую анексію Криму Росією, про що проголосував у Парламенті. Коли сусід у скруті, йому підставляють плече, а не підніжку.

До того ж, чимало правових аспектів не дають підстави вважати, що проголошення Криму територією Росії є добровільним волевиявленням народу АРК. Згідно із Конституцією лише на всеукраїнському референдумі вирішується доля окремих територій. Більше того, в самій Росії діють подібні закони, і жоден суб'єкт федерації не вправі винести на референдум питання про відділення території без згоди центральної влади. І хай би хтось із громадян Росії, хоча би на мітингу, внесе таку пропозицію – буде притягнутий до кримінальної відповідальності.

При цьому, ліпити образ ворога з росіян також не варто. Від протистояння ніхто з нас не виграє. Я закликаю усіх вгамувати емоції: в Росії проживають такі ж люди, як і ми з вами. Вони одурманені своїми політиками. А якщо відкинути всю лузгу, то залишаться звичайні людські дружні відносини единого слов»янського народу. Рішення про анексію Криму – це рішення російської влади, а не російського народу. І треба розділяти ці дві категорії. До речі, як і в Україні.

- На часі прийняття Урядом і Парламентом непростих, але стратегічних зовнішньополітичних напрямків, від яких залежатиме, зокрема, внутрішній стан економіки країни. І сьогодні головне не помилитися з вибором. Якими бачите ці державницькі рішення?

- Я погоджуюся не з усіма рішеннями нашого Уряду. Взяти хоча би анонсований вихід із СНД. Та на сьогодні це єдина публічна площадка, де ми можемо розмовляти з усіма країнами пострадянського простору – і Росією, і Білоруссю, і Казахстаном і т.д. Відмовляючись від СНД, ми самостійно відтинаємо собі шлях від додаткових економічних зисків. На противагу цього, держави світу спеціально створюють певні блоки, союзи і т.д., аби полегшити спілкування та торгівлю.

Світ стає універсальним і стирає кордони на шляху людського, інтелектуального, торгово-економічного та навіть політичного руху - і в цьому складність перехідного періоду. А Україна виявилася на передовій процесу і загострила його - «кримський синдром» змусив усіх схаменутися і пробудитися. Країни почали ставити питання: куди ми йдемо і що робити? І світу зараз необхідно дати відповідь на багато питань. Адже нині є одна річ яка страхає усіх, без виключення – ядерна зброя! Вона - шлях у нікуди.

Із цієї причини я ніколи не проголосую за те, аби Україна вступила в НАТО. Чомусь стара Європа не дуже хоче розвертати у себе системи ПРО? Я не можу навіть допустити й думки, щоби Україна стала полем битви. Українські політики не мають права ризикувати нашим народом, аби догодити геополітиці - Україна повинна мати статус нейтральної держави.

А щодо ЄС, то Україна таки буде там, процес не зупинити. Але не про це треба думати. В Євросоюзі нас чекають як плюси, так і мінуси, тому держава має максимально витягнути користь із асоціації. Виробникам потрібно прокинутися і шукати себе в нових умовах. Політикам – передбачити можливі проблеми і вже зараз обговорювати їх із Європою, аби країна легше адаптувалася до нових стандартів.

Якщо говорити про федералізацію України, я проти - це замаскований шлях для подібних сценаріїв, як в Криму. Для того, аби вирішувати проблеми областей, достатньо надати їм більше прав і фінансових ресурсів. Кінцевою метою реформування місцевого самоврядування мають стати дієздатні територіальні громади і ефективні регіони.

Стосовно візового режиму з РФ, то тут треба добре подумати. Введенням віз ми караємо не Росію, а самих себе. У сусідів працює дуже багато наших громадян, із усіх куточків країни. Тож такий крок може спричинити додаткову соціальну напругу в суспільстві. Будемо відвертими, поки забезпечити роботою усіх держава неспроможна.

- На вашу думку, в чому найбільша проблема нашої політики?

- В її емоційності. А цього ми не можемо собі дозволити. Україна поки - слабка держава. Тому такі примхи для нас - розкіш. Ми маємо бути винятково праграматичними і жорсткими, та розуміти, яку користь можемо взяти від ЄС, від Росії і від будь-якого іншого конгломерату. Максимально ефективно використовувати свою роль в світових процесах потрібно вже зараз.

- Відбувається переформатування влади на місцях. Ви більше перебуваєте в Києві, бо зараз саме там вирішується доля країни. Утім, не повірю, що не знаєте думки людей стосовно нових призначень у вашому окрузі.

- Запитую у своїх виборців: чи можу я, як народний депутат України від опозиційної партії впливати на призначення керівників у районах? Відповідь – очевидна. Такого не було при жодній владі, на жаль. Нинішня влада знову з маніакальною упертістю стає на ті ж самі граблі, як і всі попередні. Країна вже прийшла до того, коли має відкидати політичну приналежність в таких питанням, особливо це стосується сільської місцевості. Не секрет, як там формуються політсили: приходять до керма конкретні політики – всі бажаючі перефарбовуються в потрібний колір.

Відверто скажу, я знаю відношення людей до нових призначень в окрузі, багато з них мені також не подобаються. Я про це мав розмову із керівництвом області. В деяких районах, слава Богу, не почали «ламати дрова», призначення в інших - для мене незрозумілі. Тому моя чітка позиція: обираючи відповідальних осіб, потрібно радитися із людьми і представниками усіх політичних сил на місцях. У кожному районі є люди, які визначають громадську думку. І не треба орієнтуватися на їхній політичний окрас, а розібратися – чи достойна це людина чи, не побоюся цього слова, недолуга.

Тому, вважаю, що голови райдержадміністрацій, голови райрад мають призупиняти своє членство на час виконання повноважень, а головлікарі, директори шкіл, як всі інші, хто впливає на прийняття соціально-важливих рішень, взагалі не мають бути членами політичних сил. Необхідного Закону, на жаль, немає.

Я буду ініціювати у Верховній Раді законопроект, який би офіційно заборонив використовувати адмінресур в політичних цілях. Сама процедура прийняття відповідного закону може зайняти не один місяць. А поки керівники обласного рівня могли би ввести таке негласне рішення. Яка би не була правляча верхівка, люди мають бачити у своїх керівниках шанованих ними людей, які роблять справу. До речі, коли в окрузі необхідна моя допомога, я не питаю людей, до якої політичної сили вони прихильні.

- Чи вистачить у Вас, народного депутата-опозиціонера, можливостей допомагати мешканцям вашого округу і впливати на якість їхнього життя?

- Труднощі – не відмовка, для тих, хто хоче працювати, тим паче в непростих сьогоднішніх реаліях, коли треба діяти швидко й виважено. Я ніколи не відривався від землі і своїх виборців, тож нещодавно ініціював зустріч із міністром АПК, бо, як би ми не хотіли, наша область аграрна. Дві години разом із ним і керівниками профільних департаментів, великих українських сільгосппідприємств обговорювали проблеми галузі.

Як народний депутат України, я відстоював інтереси аграріїв усієї країни, але чималий акцент зробив на херсонських селянах. Проблем, які потребують вирішення вистачає. Та зважаючи на фінансову скруту, я не пропонував упроваджувати нові програми для села, але настійливо просив міністра не відміняти існуючі програми підтримки сільгосптоваровиробників. Тоді ж віддав міністру 3 свої законопроекти стосовно агросектору. Закликав міністра захистити сільське господарство і під час прийняття бюджету країни. Тож, поки мій конкретний вплив і допомога – доносити аргументи на захист будь-яких сфер людської життєдіяльності до керівництва країни і області та закріплювати це законодавчо.

Незважаючи на те, що ситуація з фінансуванням складна, я готовий відстоювати виділення коштів на необхідні програми, в першу чергу, для свого округу перед міністром фінансів і в інших інституціях. Також маю велике бажання продовжити програму енергозбереження в школах і дитсадках округу. Минулого року в цьому напрямку зроблено чимало і багатьом з них вже пощастило отримати «євровікна». При найменшій можливості держбюджету я продовжу реалізувати дану програму.

Спілкувалася Оксана Корінна