Бачити – бути щасливим...
Як це, жити у світі темноти? Людям без вад зору – це не зрозуміти... Заплющіть очі. Скільки ви протримались, секунду, десять?.. Це страшно, так це дійсно дуже страшно. Страшно не бачити усього того до чого ми так звикли. Що ми перше робимо коли прокидаємось? Відкриваємо очі. Для того, щоб зустріти перше проміння сонця, зустріти дощ за вікном, зустріти новий день.
Боже, а ми ж і не задумуємось як це чудово просто бачити. Хоча це не дивно, адже ми часто не цінуємо те що маємо. Часто поринаємо у купу проблем, які і хвилини нашого часу не варті. І просто не розуміємо, що таке – справжні проблеми. У вас є дах над головою? Вам є чим поснідати вранці? Ви маєте, що одягати кожного дня? Вітаємо, ви щасливіші за багато інших людей у світі.
Ви бачите навколишній світ? Ви просто – щасливі. Багато людей у світі втратили зір, або ж народились сліпими. Таких людей не можна викидати на узбіччя, їм потрібна наша увага, наша любов. Ми маємо їм допомагати. Для того, щоб сліпа дитина більш менш повноцінно розвивалась, батьки, або ж вчителі мають навчати її читанню, так як і звичайних дітей, ось тільки за спеціальними книжками. В Україні, за неофіційними даними, живе понад 100 тисяч дітей з вкрай слабким зором, з них понад 1 тисяча – тотально незрячі.
Відомо, що в нашій країні існує приблизно 5 спеціалізованих шкіл-інтернатів для них. Там навчається трохи більше, ніж тисяча дітлахів у віці від 6 до 19 років. Певна кількість дітей опановує науку вдома за індивідуальними програмами. А от скільки незрячих дітей взагалі ніде не навчається – ніхто й гадки не має. Одним з найважливіших засобів отримання інформації завжди служили тактильні книги, набрані шрифтом Брайля, яких у нашій країні катастрофічно бракує.
Недоступне навчання
Спеціалізовані школи та школи-інтернати для дітей з вадами зору проблему браку підручників вирішують як можуть: користуються старими запасами, часом іще радянського періоду, переходять на аудіокниги. Окрім підручників, школам також не вистачає додаткових навчальних матеріалів шрифтом Брайля — географічних карт, нот, різноманітних таблиць та схем.
«Ми забезпечені підручниками десь на 50%. Частково нам допомагають спонсори, частково користуємося тим, що лишилося з радянських часів. Щодо навчальних додаткових матеріалів, то десь знаходимо, щось купуємо або пристосовуємо», — розповідає директор однієї школи-інтернату для сліпих дітей. За словами одного із вчителів школи для незрячих буває таке, що діти б'ються за книгу. Однак, навчилися користуватися одним підручником – хтось читає, інші слухають.
Ще на початку 1990-х років питання фінансової підтримки інфраструктури для людей з вадами зору взяла на себе держава. Тоді виділених із держбюджету коштів вистачало на 12-14 книжок шрифтом Брайля на рік, сьогодні немає і цього. Київський Республіканський будинок звукозапису та друку УТОС а також Харківська друкарня №27, що при видавництві «Освіта», які друкували основний масив літератури шрифтом Брайля, вже кілька років не функціонують через брак коштів. У ті часи, коли підприємства УТОС ефективно працювали, за рік виходило до 190 аудіокниг і близько 15 книжок шрифтом Брайля.
Як влада закриває очі на видання для незрячих
Ще в 2006 році ситуацію ускладнила постанова тодішнього прем'єр-міністра України Віктора Януковича «Про затвердження Порядку забезпечення окремих категорій населення технічними та іншими засобами реабілітації формування відповідного державного замовлення, переліку таких засобів». До цього переліку увійшли диктофони, мобільні телефони, годинники, тощо, а от книги чомусь не потрапили взагалі.
Кожного року міністр освіти і науки Дмитро Табачник заявляє, що всерйоз займеться цим питанням і що обов'язково будуть видані підручники для школярів молодших класів шрифтом Брайля. «Коли бачиш, що діти через дві лупи читають, то просто серце кров'ю обливається. І тому потрібно робити такі підручники», — пояснив міністр. Однак за часів існування України в статусі незалежної держави не було видано жодної художньої книги для дітей шрифтом Брайля, а підручників надруковано дуже мало.
І навіть школи для незрячих дітей забезпечені навчальною літературою в середньому на 15%, в кращому випадку на 42% від наявної потреби. При цьому потреба слабозорих і тотально незрячих людей перевищує аналогічну потребу звичайних українців. За даними Центральної спеціалізованої бібліотеки для незрячих імені Миколи Островського, зрячий українець в середньому прочитує 12 книг на рік, а читач спеціалізованої бібліотеки для незрячих – 50! В Україні діти з вадами зору навчаються ще за радянськими підручниками або ж за картками, які створюють власноруч.
Не менш гостро стоїть і питання розвивальних та навчальних книг для дошкільнят із вадами зору. Перш ніж віддати малюка до спеціалізованої школи чи школи-інтернату, його потрібно навчити основ читання шрифтом Брайля, розповісти про цифри, геометричні фігури тощо. І якщо за кордоном для цього використовують спеціальні тактильні книги, то в Україні таку специфічну літературу знайти важко.
Наскільки Херсон забезпечений книжками шрифтом Брайля, нам розповіла бібліотекар Центру для читачів з особливими потребами Херсонської обласної універсальної бібліотеки ім. Олеся Гончара Наталя Мірошниченко: «З виданнями шрифтом Брайля у Херсоні дуже-дуже складна ситуація, мабуть як і по всій Україні. Наша бібліотека отримує російські і українські видання. Російські приходять вчасно, українські з дуже великим запізненням. Зазвичай наприкінці року, коли фінансування на видання шрифтом Брайля отримує Київ. Ми отримуємо газету «Промінь», шрифтом Брайля, це газета українського товариства сліпих. Журнал «Заклик», останнім часом він виходить шість разів на рік. Здвоєні, спарені номери – це вже наполовину менше інформації чим треба і також мало та невчасно. Який сенс в газеті, якщо вона травнева, а надійшла у листопаді. Це те, що стосується періодичних видань. У нашому фонді є одна-єдина книжка українською мовою для дітей. Автор Леся Вороніна «Прибулець з країни Нямликів», її нам подарували благодійники. Тоді, був такий проект коли дитячих сучасних письменників друкували шрифтом Брайля. Але це відбулося тому, що ми дуже-дуже прохали. Тому ми звертаємось до всіх, коли щось друкується, щоб нам подарували. Хоча зазвичай це робиться на благодійній основі і благодійники книжки розповсюджують по школах-інтернатах, або по бібліотеках УТОС, а ми звичайна публічна бібліотека, тому приходиться благати. Ще був такий проект у журналу «Ангелятко» - це був кращий український дитячий журнал, який виходив із вкладинкою шрифтом «Брайля», зараз вони припинили це робити, нові номери приходять без цієї вкладники. Мабуть у них також не вистачає коштів».
Як зазначила Наталя, вартість однієї книжки шрифтом Брайля біля 400 гривень. Дозволити собі такі книжки можуть не всі, тим паче що їх спершу треба знайти. Останнім часом, батьки дітей з вадами зору самі починають виготовляти такі книжки, адже іншого виходу просто не бачать.
P.S. Сьогодні брак книжок зі шрифтом Брайля відчувають усі бібліотеки України, адже переплатити такі видання їм не дозволяє фінансове становище. Натомість влада, купує собі дорогі автомобілі, будинки та відпочиває у розкішних готелях за кордоном. Панове, ви власники великих фінансів, то чому б саме вам, не допомогти людям з особливими потребами та не подарувати хоча б одну тактильну книгу? Це і є свідомий патріотизм, який проявляється не в гучних лозунгах, а у повсякденних і, на перший погляд, незначних справах на благо своєї держави.
Тетяна Бойко
